Вікіпедія

Каневський Кім Борисович

український журналіст

Каневський Кім Борисович (5 грудня 1946, Одеса) — заслужений журналіст України[1], поет, художник, драматург, автор-виконавець пісень[2][3], телеведучий, педагог, громадський діяч[4]. Автор книг: «Вірші на пам'ять», «Відкритий збірник творів», «І Молдованка, і Пересип». Автор проєкту «ГОПАК», тележурналу «У ракурсі часу» та телепередачі про роботу правоохоронних органів «Справа була в Одесі». 2019 року відродив Літературно-науковий вістник ім. Грушевського, де є головним редактором[5](№ОД 1997—867Р).

Каневський Кім Борисович
Народився5 грудня 1946(1946-12-05) (77 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьєврей
Місце проживанняОдеса
ДіяльністьЖурналіст
Відомий завдякижурналістиці
Alma materОНУ ім. І. І. Мечникова
Суспільний стангромадський діяч
ПосадаГоловний редактор Літературно-наукового вістника
Військове званнягвардії сержант
Нагороди
Заслужений журналіст України
Заслужений журналіст України
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Каневський.

Життєпис

ред.

Народився 5 грудня 1946 року в Одесі[6], в родині офіцера-фронтовика. Батько був звільнений з армії в березні 1946 року після лікування від наслідків важкого поранення під містом Кюстрин. Батько надалі працював головою правління промислової артілі — членом президії Одеського обласного управління місцевої промисловості, директором фабрики «Трудпобут», комбінату. Був депутатом Іллічівської районної та Одеської міської ради. Помер 1972 року. Мати, домогосподарка, померла 1971 року. Поховані в Одесі.

Освіта

ред.

Закінчив вісім класів Одеської середньої школи № 118[6], Одеську державну художню школу при училищі ім. Грекова. 1961 року, у п'ятнадцять років, пішов на фабрику — учнем, потім майстром. Здобув повну загальну середню освіту у школі робітничої молоді № 5 1965 року. Закінчив заочно філологічний факультет Одеського Національного університету ім. Мечнікова, одночасно самостійно пройшов повний курс історичного факультету[6]. Спеціалізувався на вивченні філології (літературознавства), філософії, журналістики, критики, мистецтвознавства, історії, соціальної психології, політології, економіки. За дипломом — філолог-літературознавець.

Початок кар'єри

ред.

З 1963 року позаштатний художник і кореспондент обласної молодіжної газети «Комсомольська іскра»[7] під керуванням головного редактора, славетного Ерванда Григорьянца[8] (в той час — орган ЦК ЛКСМУ Чорноморського економічного району. Найстаріша в СРСР молодіжна газета, виходила з 1922 року, на відміну від «Комсомольської правди», що виходила з 1925 року).

1964 року отримав редакційне посвідчення та працював у складі Одеського студбудзагону на студентській десятій ювілейній цілині в Казахстані (Кустанайська область, Камишинський р-н, сел. Кунд-узди, тобто «Срібна вуздечка»). У зв'язку з цим був запрошений на телестудію Одеського державного обласного телерадіокомітету одним із героїв передачі про одеський цілинний загін. З того часу пов'язаний з телебаченням.

Професійна діяльність

ред.

Улітку 1965 року бюро Одеського міського комітету комсомолу був призначений комісаром «Служби сонця» — прес-центру комсомольського табору «Зоряна Республіка»[9] в Новій Дофіновці. Був призначений комісаром прес-центру відділу учнівської молоді міському ЛКСМУ[10]. Редагував газету «Служба сонця», яка виходила в 100 повних одеських школах.

З 1964 до 1976 року був відповідальним секретарем міської літературної студії у Палаці студентів (яку очолював відомий поет і журналіст Михайлик Юрій Миколайович)[11].

З жовтня 1965 до листопада 1968 року служив в армії (ракетні війська стратегічного призначення; курсант, командир відділення, заступник командира взводу, начальник клубу дивізіону, гвардії сержант).

Після звільнення в запас працював художником у виробничому комбінаті «Укрторгреклама» і секретарем його комсомольської організації.

Друкувався в місцевих і республіканських ЗМІ, у всесоюзному журналі «Юність», республіканському — «Ранок», співпрацював з телебаченням.

З 1971-го до 1977-й року — художник і керівник клубу Майстрів на стадіоні обласної ради ФСТ «Динамо».

Був запрошений до штату редакції газети «Комсомольська іскра» — фельєтоністом, керівником відділу сатири і гумору «Козлотур»[11][12].

З 1977 року Каневський — один із засновників обласного прес-клубу, голова його молодіжної секції та секції карикатуристів.

З травня 1980 року — Член Національної Спілки журналістів України (тоді — Спілка журналістів СРСР). Член секції критики спілки з 1981-го року. У молодіжній газеті керував Школою Молодого Журналіста, що об'єднувала молодих позаштатних авторів.

Потім обіймав посаду керівника творчої групи редакції «Публіцист» філії НТКУ "Одеська регіональна дирекція"[13][14].

Часто виступає на поетичних і пісенних заходах, є членом і головою журі поетичних і пісенних конкурсів і до сьогодні. Кіма Каневського часто запрошували ведучим головних майданчиків одеських «Гуморин» і Днів народження міста.

Продовжує викладацьку діяльність у Науково-творчій студії Одеського регіонального відділення УАН[15].

Має посаду головного редактора в Літературно-наукового вістника Грушевського.[16]

Бере участь у наукових заходах та прес-конференціях.[17][18]

Постійний учасник, організатор і член журі фестивалю авторської пісні Одеський міжнародний фестиваль «Вільна Гавань»[19][20], який щорічно проходить в Одесі.

Робота на ДержТБ

ред.

Переведений з редакції «Космомольської іскри»[21] в штат Одеського державного обласного телерадіокомітету[21] (пізніше перейменована в Одеська державна облтелерадіокомпанія) навесні 1986 року.

Був членом колегії та художньої ради ТВ ООДТРК; редактором, старшим редактором;

очолював головну редакцію молодіжних програм, циклу «Культура»;

вів інформаційно-аналітичну програму «Чорномор'я».

Був головним редактором телемовлення ООДТРК, пізніше головним редактором 38-го каналу держТБ.

Кім Каневський — автор-ведучий і керівник програм «СТОП» — «Сатирична телевізійна Одеська програма», «У неділю вранці» (на УТ), одеських випусків циклу «Молодіжна студія „ГАРТ“(на УТ), „Одеса-Центр“, „Одеса-центр: всі канали“, „Канал-02“, „Закон є закон“, „Кава з вершками суспільства…“, „Наш куточок…“.

Створив художньо-публіцистичний телесеріал „Справа“ була в Одесі…»[22] — про історію одеської поліції, міліції, адвокатури, прокуратури, інших правоохоронних сфер різних років[23]. Знято 29 серій.

За дорученням колегії ООДТРК Каневський заснував на державному ТБ навчально-творче об'єднання «Мала Студія».

Був запрошений на посаду старшого викладача — керівника курсу кафедри мистецтвознавства Одеського національного університету як доцент. Потім продовжував педагогічну роботу доцентом у Міжнародному Гуманітарному університеті (Одеса)[24][25].

Створив клуб авторської пісні «Епіграф» в Одеському Об'єднанні Молодіжних Клубів[10].

Автор художньо-публіцистичного тележурналу «У ракурсі часу» (730 випусків), автор передачі «Феміда», співавтор циклу «Середа, 13.00».

Заснував напівмальований проєкт «ГОПАК» («Гумористичний Одеський Професійно-аматорський Клуб»)[26], який об'єднав творчу та наукову еліту Одеси, титулованих артистів, художників та інших знаменитих одеситів. Як художник, брав активну участь в оформленні всіх своїх авторських програм.

Громадська діяльність

ред.

1987 року Каневський був обраний головою асоціації «Право», що об'єднала провідних працівників Головного управління МВС, держбезпеки, суду, прокуратури, адвокатури, митниці, держкордонохорони і журналістів, які виступають з правових питань. Ініціатор і ведучий «Марафон совісті». Брав участь у створенні Ради вдів — для підтримки сімей, які втратили годувальників під час виконання ними обов'язків охорони права. Наказом міністра МВС України призначений членом колегії і кадрової комісії. На альтернативній основі з 2007 року обирався співголовою Громадської ради при ГУ МВС України в Одеській області[27]. У січні 2012 року обраний головою цієї ж ради, яка об'єднувала представників 35 громадських організацій і рухів. У липні 2013 року запрошений членом експертно-консультативної ради ГУ МВС України в Одеській області[28]. З 2013 року почесний член Одеської обласної Ради Миру.

Авторські роботи

ред.

За п'єсою Каневського «І Молдаванка, і Пересип…» головний режисер Одеського театру юного глядача М.Тараненко[29][30] спільно з режисером А.Булигою[31] 1978 року здійснив постановку «У вогні і тривозі»[32].

Пісні на його вірші (музика композиторів О.Красотова, І.Голубова, Я.Фрейдліна, Т.Малюкової і його авторські мелодії) виконують у кіно і на естраді.

«Вірші на пам'ять»:

  • Четверта катування романсом — любовна лірика
  • Етюди аквареллю — міська лірика
  • Посвята наставнику — філософська лірика
  • Ноктюрн — міська лірика
  • Третя катування романсом — любовна лірика
  • Кароліно-Бугаз — пейзажна лірика
  • Міська лірика
  • Пам'ять — цикли віршів — громадянська лірика
  • Була війна — громадянська лірика
  • Етюди в пленері — міська лірика
  • Друга катування романсом — любовна лірика
  • Стара фотографія — поеми — міська лірика — любовна лірика
  • Московський диптих — міська лірика — любовна лірика
  • Чотирнадцять сонетів грудня. Вінок — сонети, канцони, рондо — міська лірика
  • Перша катування романсом — любовна лірика
  • З глибини — міська лірика
  • Початок поезії — пейзажна лірика
  • Після всього — філософська лірика

Державні нагороди

ред.

Указом Президента України № 500 від 24-го серпня 2012 року Кіму Борисовичу Каневському присвоєно почесне звання «Заслужений журналіст України»[1][33].

У книзі Анни Бузіян і Наталії Карай «Йдемо на телек»[32] описано внесок Каневського в розвиток одеського телебачення, відображено творче життя та спогади про здобуті результати на державному телебаченні[34].

Геннадій Труханов вручив муніципальну нагороду «Культурна столиця»[35].

Рішенням Одеської міськради увійшов до почесного списку «Твої імена, Одесо»[36] за авторство ідей, сценаріїв і керівництво творчою групою, яка створила художньо-публіцистичний телесеріал «Справа» була в Одесі…"[22].

Нагороди міста Одеса, державної обласної адміністрації, Обласної та міської рад, Держтелерадіокомітету України[37], Кабінету Міністрів України, МВС, Ради Миру, відомчі нагороди.

Посилання

ред.
  • Офіційна сторінка Кім Каневський в facebook. www.facebook.com. Процитовано 11 березня 2020.
  • Йдемо на телек: одеситам розкажуть про історію міського телецентру. Офіційний сайт міста [Архівовано 27 лютого 2022 у Wayback Machine.]
  • Что есть честь? Дело было в Одессе… [Архівовано 19 травня 2020 у Wayback Machine.]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №500/2012. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 11 березня 2020.
  2. ↑ В селе под Одессой пройдет масштабный музыкальный фестиваль | Метроном. Новости Одессы. Метроном.news (англ.). Процитовано 12 березня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. ↑ Барды превратят Одессу в «Вольную гавань». Все новости Одессы | Одессит•ua (рос.). Процитовано 12 березня 2020.
  4. ↑ Киму Каневскому – 60. Одесская газета «Порто-Франко» № 845 15.12.2006. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 11 березня 2020.
  5. ↑ Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. dzmi.minjust.gov.ua. Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 12 березня 2020.
  6. ↑ а б в Ким Каневский / Проза.ру. www.proza.ru. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 11 березня 2020.
  7. ↑ "Комсомольская искра" - счастливый случай в моей судьбе". Одесская газета «Порто-Франко» № 1119 15.06.2012. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 11 березня 2020.
  8. ↑ Сколько стоит длинный рубль?. Кино-Театр.РУ. Процитовано 15 березня 2020.
  9. ↑ Жила-была республика.... Одесская газета «Порто-Франко» № 935 17.10.2008. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 11 березня 2020.
  10. ↑ а б Старий нічний клуб міста "Вечірня Одеса" хочуть виселити. news.pn (укр.). Процитовано 11 березня 2020.
  11. ↑ а б От «Комсомольского племени» до «Порто-франко». Odessa1.com - Первый одесский портал. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 12 березня 2020.
  12. ↑ Семен Лившин : Наш "Козлотур" помогал сделать жизнь людей забавнее. Одесская газета «Порто-Франко» № 1153 22.02.2013. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 11 березня 2020.
  13. ↑ АНАСТАСИЯ РОБУЛЕЦ: "БЕЗ ЛЮБВИ В ЖУРНАЛИСТИКЕ ДЕЛАТЬ НЕЧЕГО". Газеты Одессы. Процитовано 12 березня 2020.
  14. ↑ ІПС ЛІГА:ЗАКОН - система пошуку, аналізу та моніторингу нормативно-правової бази. ips.ligazakon.net. Архів оригіналу за 19 листопада 2021. Процитовано 12 березня 2020.
  15. ↑ В Одессе открыта учебно-творческая студия журналистики, где планируют готовить элиту. ОБЩЕСТВЕННЫЙ ПРИБОЙ (ru-RU) . 13 листопада 2019. Архів оригіналу за 6 березня 2021. Процитовано 12 березня 2020.
  16. ↑ Літературно-науковий вісник. ЛІТЕРАТУРНИЙ ВІСНИК ГРУШЕВСЬКОГО (укр.). Архів оригіналу за 19 листопада 2020. Процитовано 12 березня 2020.
  17. ↑ К сведению: о пресс-конференции в пресс-центре агентства "Интерфакс-Украинапо по поводу презентации научной монографии "Философия юга Италии". Интерфакс-Украина (рос.). Процитовано 12 березня 2020.
  18. ↑ Презентации научно-практического пособия для криминологов, философов, социологов, представителей правоохранительных органов на тему "Философия юга Италии" о криминальной преступности. Интерфакс-Украина (рос.). Процитовано 12 березня 2020.
  19. ↑ Международный фестиваль авторской песни «Вольная гавань» | Медиагруппа ГЛАС (ru-RU) . Архів оригіналу за 19 січня 2020. Процитовано 12 березня 2020.
  20. ↑ Богатырева, Публикация Владимира (пятница, 19 июля 2019 г.). КУЛЬТУРНО-ПРОСВЕТИТЕЛЬСКИЙ ЖУРНАЛ "Интеллект - развитию Одессы": Одесский международный фестиваль "Вольная Гавань 2019". КУЛЬТУРНО-ПРОСВЕТИТЕЛЬСКИЙ ЖУРНАЛ "Интеллект - развитию Одессы". Процитовано 12 березня 2020.
  21. ↑ а б Мы родом из "Искры".... Одесская газета «Порто-Франко» № 1133 28.09.2012. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 11 березня 2020.
  22. ↑ а б "PORTO-FRANCO" newspaper - Odessa. porto-fr.odessa.ua. Процитовано 11 березня 2020.
  23. ↑ "Заслуженный" Каневский. Одесская газета «Порто-Франко» № 1129 31.08.2012. porto-fr.odessa.ua. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 12 березня 2020.
  24. ↑ Сайт Міжнародного гуманітарного університету. www.mgu.edu.ua. Архів оригіналу за 28 лютого 2020. Процитовано 11 березня 2020.
  25. ↑ Кафедра кіно і телебачення. www.mgu.edu.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2020. Процитовано 11 березня 2020.
  26. ↑ Переможці i лауреати XVI загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» — представники Одеси i Одеської області. vo.od.ua. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 11 березня 2020.
  27. ↑ Бронзовый Гоцман вернул Одессу в послевоенные годы. www.segodnya.ua (рос.). Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 12 березня 2020.
  28. ↑ Розмова про нагальне - Общественное Движение "Вера, Надежда, Любовь". vnl.com.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 12 березня 2020.
  29. ↑ Одеський театр юного глядача - Wikiwand. www.wikiwand.com. Процитовано 15 березня 2020.
  30. ↑ Руководитель Одесского ТЮЗа Оксана Бурлай-Питерова: «Я – фанат театра» : Одесса : Новости : Викна-Одесса. Викна-Одесса: Художественная интернет-галерея. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 15 березня 2020.
  31. ↑ Украинскую короткометражку покажут в Каннах | FaceNews.ua: новости Украины. www.facenews.ua (рос.). Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 15 березня 2020.
  32. ↑ а б Третья студия. www.idem-na-telek.info. Процитовано 12 березня 2020.[недоступне посилання]
  33. ↑ "Заслуженный" Каневский. Одесская газета «Порто-Франко» № 1129 31.08.2012. porto-fr.odessa.ua. Процитовано 12 березня 2020.
  34. ↑ «Идем на телек»: книга об истории одесского телевидения. vo.od.ua. Архів оригіналу за 18 листопада 2019. Процитовано 11 березня 2020.
  35. ↑ OMR.GOV.UA - Офіційний сайт міста Одеса. old.omr.gov.ua. Процитовано 11 березня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  36. ↑ OMR.GOV.UA - Офіційний сайт міста Одеса / Новини / Геннадій Труханов вручив представникам творчої Одеси муніципальну нагороду «Культурна столиця». old.omr.gov.ua. Процитовано 11 березня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  37. ↑ Державний комітет телебачення і радіомовлення України. comin.kmu.gov.ua. Процитовано 11 березня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Каневський_Кім_Борисович&oldid=43096371