Канарьов Віктор Павлович

Віктор Павлович Канарьов (23 березня 1907, Коканд — 5 червня 1965) — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу, в роки німецько-радянської війни командир 5-го гвардійського мінно-торпедного авіаційного полку (1-а мінно-торпедна авіаційна дивізія, ВПС Чорноморського флоту).

Віктор Павлович Канарьов
Kanarev V P.jpg
Народження 10 (23) березня 1907(1907-03-23)
Коканд
Смерть 5 червня 1965(1965-06-05) (58 років)
Москва, СРСР
Поховання Кладовище Комунарів
Громадянство СРСР СРСР
Вид збройних сил ВМФ СРСР ВМФ СРСР
Рід військ RAF AF branch insignia1936.gif Морська авіація
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 19271961
Звання CCCP air-force Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант авіації[1]
Війни / битви Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Ушакова II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки

БіографіяРедагувати

Народився 10 (23 березня) 1907 року в місті Коканді нині (Ферганської області Узбекистану). У 1925 році закінчив 9 класів школи. Працював статистиком Ферганського обласного земельного відділу в Коканді.

У Червоній Армії з квітня 1927 року. У 1928 році закінчив Ленінградську військово-теоретичну школу ВПС, в 1929 році — Севастопольську військову авіаційну школу морських льотчиків. З липня 1929 року — льотчик-інструктор, з листопада 1931 року — командир ланки Севастопольської ВАШМЛ. З грудня 1933 року — командир загону Єйської військової школи льотчиків і льотчиків-спостерігачів сухопутної і морської авіації імені І. В. Сталіна. У грудні 1936 року закінчив Вищу льотно-тактичну школу в Липецьку. З грудня 1936 року — командир морської розвідувальної ескадрильї в 105-й авіаційній бригаді ВПС Червонопрапорного Балтійського флоту.

Учасник радянсько-фінської війни 1939—1940 років на посаді командира 15-ї окремої морської розвідувальної авіаескадрильї ВПС Балтійського флоту. Здійснив декілька бойових вильотів на МБР-2.

З лютого 1941 року командував 119-м авіаційним полком ВПС Чорноморського флоту. Учасник німецько-радянської війни: у червні 1941 — серпні 1942 року — командир 119-го морського розвідувального авіаційного полку (ВПС Чорноморського флоту). Полк на гідролітаках МБР-2 брав участь в обороні Одеси, Севастополя і Новоросійська.

У період з серпня 1942 року по серпень 1943 року — командир 5-го гвардійського мінно-торпедного авіаційного полку (ВПС Чорноморського флоту). За цей час полк на бомбардувальниках і торпедоносцях Іл-4 знищив 8 транспортів, підводний човен, танкер, 8 барж і катерів, 24 літаки противника. Командир полку В. П. Канарьов особисто скоів 74 бойових вильотів (57 — на гідролітаку МБР-2 і 17 — на бомбардувальнику Іл-4).

За мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 року гвардії підполковнику Канарьову Віктору Павловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3806).

У 1944 році закінчив Академічні курси офіцерського складу ВПС і ППО при Військово-морській академії імені К. Є. Ворошилова. З квітня 1944 року — командир 1-ї (з травня 1944 року — 2-ї гвардійської Севастопольської) мінно-торпедної авіаційної дивізії (ВПС Чорноморського флоту), яка особливо відзначилася в Кримській наступальної операції і при ударах по німецько-румунським військам, що втікали з Севастополя. До вересня 1944 року дивізія під його командуванням брала участь в бойових діях на Чорному морі. Генерал-майор авіації з 5 листопада 1944 року.

Після війни продовжував командувати дивізією. З грудня 1945 по січень 1947 року — начальник штабу ВПС Чорноморського флоту. У 1949 році закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова і з квітня 1949 року — знову начальник штабу ВПС Чорноморського флоту. З лютого 1950 року — командувач ВПС 5-го військово-морського флоту (Владивосток), з травня 1953 року — командувач ВПС Тихоокеанського флоту, з травня 1955 перебував у розпорядженні Головкому ВМФ через тривалу хворобу.

З травня 1956 року — заступник начальника кафедри морської авіації Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова. З березня 1957 року — начальник секції реактивно-артилерійського озброєння в Морському науково-технічному комітеті (МНТК) ВМФ, з серпня 1959 року — заступник керівника науково-дослідної групи № 2 при головнокомандувачі ВМФ, з червня 1960 року — знову в МНТК. З квітня 1961 року генерал-лейтенант авіації В. П. Канарьов — у відставці.

 
Могила Віктора Канарьова

Жив у Москві. Помер 5 червня 1965 року. Похований на цвинтарі Комунарів в Севастополі.

Нагороди, пам'ятьРедагувати

Нагороджений двома орденами Леніна (1944, 1952), трьома орденами Червоного Прапора (1940, 1942, 1947), орденами Ушакова 2-го ступеня (1944), Вітчизняної війни 1-го ступеня (1942), Червоної Зірки (1944), медалями, іменною зброєю (1957).

Ім'ям Героя названа вулиця в місті Коканді.

ПриміткиРедагувати

  1. з 27 січня 1951 року

ЛітератураРедагувати

  • Березняк Н. Г. Герои Советского Союза — узбекистанцы. Ташкент, 1984
  • Герои боёв за Крым. — Симферополь: Таврия, 1972.
  • Герои Советского Союза Военно-Морского Флота. 1937—1945. — М.: Воениздат, 1977
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
  • Джураев Т. Д. Верные сыны Родины. Ташкент, 1964.
  • Свидетельство родных или самого Героя
  • Учётно-послужная карта
  • Лурье В. М. Адмиралы и генералы ВМФ СССР: 1941—1945. — СПб., 2001.