Камо но Тьомей (яп. 鴨長明, かものちょうめい[1]; 1155 (?) — 27 липня 1216) — японський аристократ, поет, письменник і музикант кінця періоду Хей'ан — початку періоду Камакура.

Камо но Тьомей
鴨長明
яп. 鴨長明
Kamo no Chomei.jpg
Уявний портрет Тьомея (19 століття)
Ім'я при народженні Камо Наґаакіра
Народився 1155 (?)
Кіото, Японія
Помер 27 липня 1216(1216-07-27)
Кіото, Японія
Країна Японія
Діяльність поет, письменник
Мова творів японська, китайська
Жанр вака
Magnum opus Ходзьокі
Конфесія буддизм

Короткі відомостіРедагувати

Тьомей народився близько 1155 року у Кіото, у сім'ї Камо Накацуґу, головного священика столичного синтоїстького святилища Сімоґамо. У юності хлопець навчався японській поезії вака у Сюн'е, сина поета Мінамото но Тосійорі, а також грі на біві у митця Накахара но Аріясу. У 30-річному віці Тьомей був удостоєний почесті написати один вірш до Імператорської збірки «Збірки тисячі японських пісень»[2] (1187) і був прийнятий до кола придворних поетів. З 1200 року він став регулярно брати участь у поетичних змаганнях столичної аристократії, на яких шліфував свою майстерність.

У 1201 році екс-Імператор Ґо-Тоба відновив Центр японської поезії[3], до якого одним зі службовців було призначено Тьомея. Завдяки цьому останній отримав нагоду співпрацювати із відомими поетами того часу, такими як Фудзівара но Тейка і Фудзівара но Ієтака. Тьомей працював у центрі з раннього ранку до пізьної ночі, тому його заповзятість була помічена екс-Імператором, який спробував влаштувати його на батькову посаду священика святилища Камо. Однак родичі поета, на чолі з Камо но Сукекане, виступили проти і не допустили реалізації цього задуму. Через це 50-річний Тьомей впав у відчай і прийняв чернечий постриг. Після цього він усамітнився у місцевості Охара на півночі столиці, а згодом, за протекцією свого знайомого Фудзівари но Наґатіки, оселився у монастирі Хокайдзі, в місцевості Хіно, на півдні столиці. Там він звів для себе квадратну келію, в якій жив до своєї смерті 27 липня 1216 року.

За час перебування у Хіно Тьомею вдалося відвідати Камакуру і побувати на аудієнції з сьоґуном Мінамото но Санетомо, а також написати один з шедеврів японської літератури «Записки з келії». Окрім них він встиг упорядкувати поетичну збірку «Безіменні записки» (1211), оповідання на буддистську тематику у «Збірці пробудження» (1215). Перу поета також належала авторська поетична антологія «Збірка Камо Тьомея»[4] (1181) і 10 віршів Імператорської антології «Нової збірки старих і нових японських пісень»[5] (1205).

Українські перекладиРедагувати

На українську мову Степаном Левинським перекладено поему «Ґоджьокі: (Хатина буддійського самітника)»[6][7].

ПриміткиРедагувати

  1. Світське ім'я — Камо Наґаакіра, черенече і'мя — Ренїн (蓮胤).
  2. яп. 千載和歌集.
  3. яп. 和歌所.
  4. яп. 鴨長明集.
  5. яп. 新古今和歌集.
  6. Годжокі: (Хатина буддійського самітника): [Поема] / Перекл. С. Левинський // Ми. — 1934. — Кн. II. — С. 101—123.
  7. Чужомовне письменство на сторінках західноукраїнської періодики (1914—1939): Бібліографічний покажчик. За загальною редакцією: Ольга Лучук, Тарас Лучук; Науковий редактор Роксоляна Зорівчак; Редколегія: Б. Якимович (голова) та ін. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — 194 с.

Джерела та літератураРедагувати