Кам'яниця Захновичів
Кам'яниця Захновичів (конскрипційний № 125; інша адреса — вул. Лесі Українки, 28[1]) — житловий будинок XVI століття[2], розташований в історичному центрі Львова, на вулиці Вірменській під № 25, один із найдавніших будинків на вулиці[3][4]. Занесений до Реєстру пам'яток архітектури і містобудування України національного значення Постановою № 970 Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року з охоронним номером 324.
| Кам'яниця Захновичів | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
| Будинок у 2016 році | ||||
|
49°50′36″ пн. ш. 24°01′57″ сх. д. / 49.84333333336110883° пн. ш. 24.03250000002777753° сх. д.Координати: 49°50′36″ пн. ш. 24°01′57″ сх. д. / 49.84333333336110883° пн. ш. 24.03250000002777753° сх. д. | ||||
| Тип | будівля і пам'ятка архітектури[d] | |||
| Статус спадщини | пам'ятка архітектури національного значення України | |||
| Країна |
 Україна | |||
| Розташування | Львів | |||
| Архітектурний стиль | готика, класицизм і бароко | |||
| Матеріал | цегла | |||
| Будівництво | XVI — XIX століття | |||
| Адреса | Вулиця Вірменська (Львів) | |||
  Кам'яниця Захновичів (Україна) | ||||
 | ||||
 Кам'яниця Захновичів у Вікісховищі | ||||
.jpg)
Історія ред.
Первісно на місці сучасного будинку № 25 стояли дві кам'яниці[1], зведені у XVI столітті. Одна з них у 1630—1631 роках належала міщанину Дермикалевичу[1]. Іншою кам'яницею володіла вірменська родина Захновичів, від яких кам'яниця отримала свою назву, так, у 1633—1659 роках будинок належав Я. Захновичу, у 1660—1704 роках власником будинку був Христофор Захарія Захнович[1][3][5], купець і художник, учасник переговорів з Богданом Хмельницьким у 1655 році.
У 1763 році частину будинку викупив галицький каштелян Антоній Розвадовський[1] за 2400 зол.[5], у 1772 році кам'яниця перейшла у спадок до сина Ігнатія[5], який в 1774 році замовив її ґрунтовну перебудову, яку провели цехові майстри, будівничі Павло Шендерович і Антон Миськевич[1][5]. У 1782 році Ігнатій Розвадовський заповів будинок своєму синові Антону, який 29 березня 1797 року продав його за 36 000 зол. Стефанові Яблоновському[5].
У XIX столітті в кам'яниці проводилися численні реконструкції та перебудови (зокрема, у 1852, 1872, 1882, 1895 роках), які сформували сучасний вигляд кам'яниці. Так, наприклад, був добудований четвертий поверх[1], у 1880 році браму з боку вулиці Лесі Українки заклали та перебудували на житлове приміщення, у 1882 році замінили покриття даху на вогнетривке, у 1893—1895 роках спорудили нові балкони-галереї та реконструювали туалети. Станом на 1871 рік власником будинку значився Юзеф Фюллер (у дослідника Львова І. Мельника — Юзефа Фюллер[1]), пізніше — Давид і Естер Мюнфельди, у 1889 році — спадкоємці міщанина Чарнецького[1], у 1916 році — Гелена Суровецька[1].
На початку XX століття в будинку розміщувався осередок українського ремісничого товариства «Зоря», заснований у 1884 році[5] архітектором та громадським діячем Василем Нагірним. У 1930-х роках ця організація мала назву «Товариство руських промисловців і підприємців» і станом на 1934 рік володіла кам'яницею Захновичів[6], адміністратор товариства мешкав у квартирі на першому поверсі.
У 1950-х роках у будинку розташовувався ремонт взуття[7]. В 1988 році проведено капітальний ремонт будинку, в 2015 році — реставраційні роботи із переплануванням нежитлових приміщень, в рамках яких у двох крайніх вікнах першого поверху прорубали прорізи для дверей.
На початку XIX століття будинок житловий, партерні приміщення флігеля використовує Львівська обласна організація Республіканської християнської партії[7]. На першому поверсі розташовуються кондитерські магазини «Майстерня марципанів»[8] та «Ковальня шоколаду»[9].
Опис кам'яниці ред.
Будинок розташований на видовженій прямокутній ділянці від вулиці Вірменської до вулиці Лесі Українки та складається із 4-поверхової чільної кам'яниці, 3-поверхової тильної (фасад виходить на вулицю Лесі Українки) та бічних флігелів, що формують невелике чотирикутне подвір'я в центрі забудови, оточене балконними галереями[2]. Будівлі цегляні з білокам'яними елементами, з підвалами та горищем. В оздобленні фасадів простежуються риси пізньої готики, ренесансу, пізнього бароко, класицизму та історизму.
Головний будинок чотириповерховий, п'ятивіконний, у нерівномірному відносно центральної осі розподілі вікон можна простежити абриси фасадів двох кам'яниць—попередниць сучасного будинку: одна з фасадом у два вікна, інша — у три[1]. Фасад тинькований, на рівні перших двох поверхів лінійно рустований, завершений масивним карнизом із модульйонами у формі волют та дентикулами, горище виділено фризом. Вікна прямокутні, облямовані скромними білокам'яними наличниками, на другому поверсі прикрашені прямими сандриками із рослинним орнаментом на фризі[3], на третьому поверсі — замковими каменями, на четвертому — віньєтками у вигляді зустрічних волют із рокайлем.
Тильний фасад, що виходить на вулицю Лесі Українки, має аналогічне чільному нерівномірне розташування вікон. Фасад рустований і розчленований горизонтально двома тягами, над першим поверхом і під горищем. Вікна прямокутні, облямовані скромними широкими лиштвами.
Первісне ренесансне внутрішнє планування будинку численні перебудови змінили на галерейно-секційне. Головний вхід розташований з боку вулиці Вірменської, трохи праворуч від центральної осі фасаду, та має вигляд широкого аркового ренесансного порталу із наскрізним проїздом, що веде до внутрішнього подвір'я[2]. Портал прикрашений замковим каменем у вигляді фігурного кронштейну, та широким кам'яним антаблементом, який зберігся від первісного оформлення будинку[1][4]. Двері торгових приміщень, розташовані по флангах фасаду, та єдине збережене вікно першого поверху зверху прикрашені сучасними дерев'яними сандриками, які візуально повторюють форму антаблемента. Ліворуч від проїзду розташована головна сходова клітка, у бічному флігелі — додаткова. В сінях проїзду збереглися первісні готичні хрестові склепіння[2], які ребрами спираються на кам'яні іонічні імпости-капітелі, що завершуються стилізованими ліліями[1][3][4].
Галерея ред.
-
Сіни будинку -
Імпост склепінь -
Внутрішнє подвір'я -
Портал та вікна першого поверху до реконструкції 2015 року
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Мельник І., 2011, с. 242.
- ↑ а б в г ПГиА, 1985, с. 22.
- ↑ а б в г Мельник Б., 2006, с. 151.
- ↑ а б в Липка, 1983, с. 46.
- ↑ а б в г д е Вуйцик В. Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської // Галицька брама. — 1996. — № 21—22 (листопад). — С. 15—16. Архівовано з джерела 13 лютого 2020. Процитовано 16 лютого 2020.
- ↑ Мельник І., 2011, с. 243.
- ↑ а б 1243 вулиці Львова, 2009, с. 36.
- ↑ marzipan.lviv.ua — офіційний сайт Майстерні марципанів (укр.)
- ↑ kovalnja.lviv.ua — офіційний сайт Ковальні шоколаду (укр.)
Джерела ред.
- Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Л. : Апріорі, 2009. — 528 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-24-5.
- Липка Р. М. Ансамбль вулиці Вірменської. — Л. : Каменяр, 1983. — 110 с. — 16000 прим.
- Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — 3-тє. — Л. : Світ, 2006. — 272 с. — (Історичні місця України) — 10000 прим. — ISBN 966-603-393-3.
- Мельник І. В. Львівське Середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам'яниці. — Л. : Апріорі, 2011. — Т. V. — 320 с. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — 1000 прим. — ISBN 978-617-629-032-2.
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР / Жариков Н. Л., Логвин Г. Н. — К. : Будівельник, 1985. — Т. 3. — 8000 прим.
- Вуйцик В. Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської // Галицька брама. — 1996. — № 21—22 (листопад). — С. 15—16. Архівовано з джерела 13 лютого 2020. Процитовано 16 лютого 2020.
Посилання ред.
- Ігор Сьомочкін. Вул. Вірменська, 25 – колишня кам'яниця Захновичівська. www.lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 16 лютого 2020 року.