Калиниченко Микола Іванович
| Калиниченко Микола Іванович | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народився | 27 грудня 1924 Кандибине (нині Новоодеського району Миколаївської області), УСРР | |||||||||||||
| Помер | 6 грудня 2007 (82 роки) Миколаїв, Україна | |||||||||||||
| Країна |  СРСР→ Україна | |||||||||||||
| Діяльність | хірург | |||||||||||||
| Alma mater | Одеський медичний інститут | |||||||||||||
| Галузь | медицина | |||||||||||||
| Вчене звання | професор | |||||||||||||
| Науковий ступінь | доктор медичних наук | |||||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||||
Мико́ла Іва́нович Калиниче́нко (нар. 27 грудня 1924, Кандибине (нині Новоодеського району Миколаївської області), УСРР — 6 грудня 2007, Миколаїв, Україна[1]) — український лікар-хірург, доктор медичних наук (1973), заслужений лікар України.
Біографія
ред.У 1941 році закінчив Первомайське медичне училище.
Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Брав участь у обороні Одеси та Північного Кавказу. Після важкого поранення працював фельдшером у шпиталі міста Кизляр. Інвалід війни 2-ї групи.
З 1946 по 1953 роки навчався в Одеському медичному інституті.
У 1953—1956 роках працював лікарем в Ізмаїльській області.
З 1956 по 1985 роки — головний судновий лікар на китобійних флотиліях «Слава» та «Радянська Україна». Провів понад 3000 операцій в морських умовах радянським та іноземним морякам.
У 1985—1990 роках працював у Анголі, Іспанії.
З 1990 року — завідувач спеціальної науково-клінічної лабораторії нетрадиційних методів лікування при санаторії-профілакторії «Лучезарний» Миколаївського глиноземного заводу. Мешкав у Миколаєві.
Обирався членом проблемної комісії Південного наукового центру АН України та міністерства охорони здоров'я з адаптації людини у світовому океані.
Відомий завдяки створенню лікарських препаратів на основі морських тварин.
Також Калиниченко товаришував із з Володимиром Висоцьким, який присвячував йому вірші.[2]
Нагороди і почесні звання
ред.Нагороджений українськими орденами Богдана Хмельницького 3-го ступеня й «За мужність» 3-го ступеня, радянськими орденами Трудового Червоного Прапора (двічі), «Знак Пошани» (двічі), Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки, багатьма медалями.
Вшанування пам'яті
ред.На честь Миколи Калиниченка в 2016 році у зв'язку з декомунізацією перейменована вулиця в Корабельному районі Миколаєва.[3] До переймеування носила ім'я червоного командарма Івана Федька.
Література
ред.- Шванева Е. А. «Николай Иванович Калиниченко» — Миколаїв: Видавництво Ірини Гудим, 2009.
- «Николаевцы, 1789—1999 г.г.» (енциклопедичний словник) — Николаев: Возможности Киммерии, 1999.
Примітки
ред.- ↑ [Блог «Московского врача» (рос.). Архів оригіналу за 21 лютого 2017. Процитовано 7 вересня 2013. Блог «Московского врача» (рос.)]
- ↑ Калиниченко Микола Іванович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2021. Процитовано 24 вересня 2021.
- ↑ Миколаївський міський голова. Розпорядження від 19 лютого 2016 № 28р «Про перейменування об'єктів топоніміки». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 березня 2016.
Посилання
ред.- Калиниченко Николай Иванович [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- История Николаева: Калиниченко Николай Иванович [Архівовано 15 лютого 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- Доктора в отставку не идут [Архівовано 31 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- О. О. Шваньова. Калиниченко Микола Іванович // Енциклопедія сучасної України: електронна версія [вебсайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=10486 [Архівовано 24 вересня 2021 у Wayback Machine.] (дата перегляду: 30.04.2022)