Вікіпедія

Казімєж Вайда

польський актор
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вайда.

Казімєж Ян Вайда, пс. «Щепко», «Szczepcio» (3 грудня 1905, Львів — 8 травня 1955, Варшава) — польський актор радіо, театру і кіно, журналіст.

Казімєж Вайда
пол. Kazimierz Wajda
пол. LL-Q809 (pol)-Nux-Kazimierz Wajda.wav
Народився3 грудня 1905(1905-12-03)
Львів, Долитавщина, Австро-Угорщина[1]
Помер8 травня 1955(1955-05-08)[1] (49 років)
Варшава, Польська Народна Республіка[1]
ПохованняРаковицький цвинтар
Громадянство Республіка Польща
Діяльністьактор, director of radio drama
Роки діяльностіз 1933
У шлюбі зMira Grelichowskad
IMDbnm0843843
Нагороди та премії
срібний Хрест заслуги Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі
CMNS: Казімєж Вайда у Вікісховищі
Могила Казімєжа Вайди

Біографія

ред.

Львів'янин, родом з вулиць Грудецької та На Блоні[2].

Освіту здобув у реальному училищі на вул. Шумлянській у Львові[3]. Навчався у Львівській політехніці; склав заочний іспит з акторської майстерності після підготовки у Мар'яна Білецького.

У 1933 році, створивши персонажа «Щепка» («Szczepcia»), в партнерстві з Генріком Фоґельфенґером у ролі «Тонька», він почав з'являтися в радіодрамі Wesoła Lwowska Fala у етюдах Віктора Будзинського, а потім у власних постановках. Популярність їм принесли ролі львівських батярів. Завдяки його виступам програма швидко перетворилася з місцевої програми на найпопулярнішу радіопрограму довоєнної Польщі та одну з найпопулярніших за всю історію Польського радіо (понад 6 мільйонів постійних слухачів).

Він також зіграв роль Щепка у трьох фільмах: «Буде краще» (1936), «Волоцюги» (1939, у фільмі дует виконав пісню під назвою «Львів у світі один», відому також як «Тільки у Львові») та «Серце Батяра» (1939 р., після початку Другої світової війни, негатив фільму втрачено). Дует Щепка і Тонька також називали: «tajojkowie» (від фрази, яку вони використовували: ta joj)[4], «львівські трубадери» (від трубадури)[5].

Був диктором львівської станції Польського радіо, а в травні 1938 року призначений репортером новин[6]. У липні 1938 року преса повідомила, що Вайда відмовився від авіарейсу, який потім розбився в Румунії 22 липня 1938[7][8].

Після початку Другої світової війни у вересні 1939 року разом з Фогельфенгером він евакуювався з Польщі, потім через Румунію, Югославію та Італію дістався Франції[9]. Під час війни він був учасником «Польського солдатського ревю» від Lwowska Fala у Франції, Англії та на Західному фронті, діючи з польськими збройними силами[9]. Він був солдатом 1-ї бронетанкової дивізії генерала Мачека, виступаючи разом з Фогельфенґером і Генриком Гаусманеном для воюючих солдатів, також у бункерах[10]. У Нідерландах у 1944 році отримав звання другого лейтенанта[11].

Після війни повернувся до Польщі. Працював у розважальній редакції Польського радіо (між іншим з Єремієм Пшиборою). Він займався в основному радіопередачами з циркових вистав, організованих для робітників на робочих місцях[12]. На радіо вів розважальну програму «У суботу після роботи»[9]. Він також був автором тексту пісні Walczyk murarski (муз. Владислав Шпільман). У вересні 1953 року він написав вірш під назвою «Грудецькі квіти»[13].

Його дружиною була артистка Міра Греліховська. Також мав сестру.

Помер від серцевого нападу 8 травня 1955 року у Варшаві[9]. Похований на Раковицькому цвинтарі в Кракові 12 травня 1955[14][15] (квартал М; там же похована його мати Вікторія Вайда, 1870 р.н., померла 3 квітня 1955 р.)[16].

Фільмографія

ред.

Радіошоу

ред.
  • Щаслива львівська хвиля (1933)[17]

Ордени та нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Freebase Data Dumps — Google.
  2. ↑ Tońko, czyli legenda o ostatnim batiarze. youtube.com. Czas filmu: 4:01.
  3. ↑ Tońko, czyli legenda o ostatnim batiarze. youtube.com. Czas filmu: 4:23.
  4. ↑ „Tajojki lwowskie” – Szczepko i Tońko w filmie „Włóczęgi”. Robotnik. Nr 97: 6. 5 kwietnia 1939.
  5. ↑ Tadeusz Sobolewski (23 kwietnia 1939). Z ekranów. Tydzień filmowy. Prosto z Mostu. Nr 17: 5.
  6. ↑ Nominacje i zmiany personalne w rozgłośni lwowskiej. Gazeta Lwowska. Nr 111: 2. 18 maja 1938.
  7. ↑ Szczegóły strasznej katastrofy samolotowej (PDF). Goniec Częstochowski: 2. Nr 168 z 28 lipca 1938. Архів оригіналу (PDF) за 24 грудня 2016. Процитовано 20 січня 2023.
  8. ↑ Specjalna komisja techniczna bada przyczynę katastrofy samolotu polskiego. „Szczepko” miał szczęście. Głos Lubelski. Nr 202: 1. 25 lipca 1938.
  9. ↑ а б в г Adam Warzocha (21-26 grudnia 1990). Śpij moji sercy cichutko. Nowiny. Nr 262: 1, 3.
  10. ↑ Tońko, czyli legenda o ostatnim batiarze. youtube.com. Czas filmu: 43:00-44:21.
  11. ↑ Tońko, czyli legenda o ostatnim batiarze. youtube.com. Czas filmu: 44:21-44:32.
  12. ↑ Jeremi Przybora: Przymknięte oko opaczności. Memuarów część II.
  13. ↑ Dary do biblioteki i zbiorów Koła Lwowian. Biuletyn. Koło Lwowian w Londynie. Nr 42: 94. Grudzień 1981.
  14. ↑ Kazimierz Jan Wajda. Życie Warszawy. Nr 110: 5. 10 maja 1955.
  15. ↑ Z kroniki żałobnej. Kazimierz Wajda. Dziennik Polski. Nr 112: 7. 12 maja 1955.
  16. ↑ Zarząd Cmentarzy Komunalnych w Krakowie. Internetowy lokalizator grobów. Wajda. rakowice.eu.
  17. ↑ Kazimierz Wajda, Henryk Vogelfänger. Szczepko i Tońko. Dialogi radiowe z «Wesołej Lwowskiej Fali». Lwów 1934.
  18. ↑ M.P. z 1954 r. nr 98, poz. 1160.
  19. ↑ M.P. z 1923 r. nr 12, poz. 21
  20. ↑ Dekoracja odznaczonych w lwowskim Pałacu Wojewódzkim. Gazeta Lwowska. Nr 100: 3. 5 maja 1939.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Казімєж_Вайда&oldid=43666047