Йоганн Вільгельм Ріттер

Йоганн Вільгельм Ріттер (пол. і нім. Johann Wilhelm Ritter; 16 грудня 1776, Гаунау, Сілезія (зараз Хойнув, Польща) — 23 січня 1810, Мюнхен) — польський і німецький хімік, фізик, філософ-романтик.

Йоганн Вільгельм Ріттер
нім. Johann Wilhelm Ritter
Johann Wilhelm Ritter.jpg
Народився 16 грудня 1776(1776-12-16)[1][2][…]
Заменіце, Ґміна Хойнув, Легницький повіт, Нижньосілезьке воєводство, Польща
Помер 23 січня 1810(1810-01-23)[1][2][4] (33 роки)
Мюнхен, Королівство Баварія
Країна Flag of the Kingdom of Prussia (1803-1892).svg Королівство Пруссія
Діяльність фізик, викладач університету, хімік
Alma mater Єнський університет[5]
Заклад Єнський університет
Вчителі Alexander von Humboldtd[5]
Відомі учні Ганс Крістіан Ерстед[5]
Членство Баварська академія наук

CMNS: Йоганн Вільгельм Ріттер у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Йоганн Вільгельм Ріттер народився 16 грудня 1776 в Гаунау, Сілезія, був сином протестантського пастора. Навчався в Єнському університеті. Входив в коло Гете, А. фон Гумбольдта, Новаліса, Брентано, Шеллінга, де його високо цінували: «Ріттер — лицар, — говорив Новаліс — обігруючи прізвище друга (нім. Ritter — лицар), — а ми тільки пажі». Дружив і співпрацював з Ерстедом. Зробив ряд найважливіших відкриттів в області електрохімії та ультрафіолетового випромінювання. Йому належить відкриття ультрафіолетової частини електромагнітного спектра.

У 1800 році Ріттер виявив можливість гальванічного покриття, вперше отримав водень і кисень електролізом води.

У 1801 році передбачив існування термоелектрики. У тому ж році вчений, використовуючи призму, ставив досліди з дослідження хімічного впливу різних ділянок світлового спектру. В результаті Ріттер виявив, що почорніння хлориду срібла зростає при переході від червоного до фіолетового кінця спектра і стає максимальним за його межами. Так він виявив ультрафіолетові промені. Його відкриття було особливо важливим для розробки фотографічних процесів.

У 1803 році Ріттер фактично винайшов електричну акумуляторну батарею. Склавши стовп з п'ятдесяти мідних кружечків, між якими було прокладено вологе сукно, він пропустив по ньому струм від вольтова стовпа. В результаті стовп сам став вести себе як джерело електрики. Пояснив такий ефект у 1805 році італійський вчений Алессандро Вольта.

Вважається, що експерименти Ріттера поклали початок наукової електрохімії.[6]

Не володіючи вченим ступенем, Ріттер читав лекції з фізики в Єнському університеті. У 1805 році він переїхав до Мюнхена і в цьому ж році був призначений членом Баварської академії наук.

Ріттер захопився експериментами по збудженню м'язів і сенсорних органів за допомогою електрики і вивченням електрофізіології рослин. Успіхи в його дослідженнях багато в чому були пов'язані з дослідами на власному тілі, в тому числі при дуже високій напрузі. Очевидно, ці експерименти підірвали здоров'я Ріттера. Вважається, що вони могли послужити одним з джерел натхнення для Мері Шеллі при створенні роману «Франкенштейн, або Сучасний Прометей».

Йоганн Вільгельм Ріттер помер у віці 33 років у Мюнхені.

Публікації на українській мовіРедагувати

  • Фрагменти, залишені молодим фізиком. Кишенькова книжечка для друзів природи / / Герметизм, магія, натурфілософія в європейській культурі XIII—XIX ст. — М.: Канон+, 1999. — С. 502—524.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Werner E. Gerabek: Ritter, Johann Wilhelm. In: Werner E. Gerabek, Bernhard D. Haage, Gundolf Keil, Wolfgang Wegner (Hrsg.): Enzyklopädie Medizingeschichte. De Gruyter, Berlin/ New York 2005, ISBN 3-11-015714-4, S. 1253 f.
  • Alexander Gode von Aesch, Natural Science in German Romanticism, New York 1941, Reprint: Columbia University Press, New York 1966.
  • Erk F. Hansen, Wissenschaftswahrnehmung und -umsetzung im Kontext der deutschen Frühromantik, Peter Lang, Bern / Frankfurt / New York 1992.
  • K. Jäger, F. Heilbronner (Hrsg.): Lexikon der Elektrotechniker, VDE Verlag, 2. Auflage von 2010, Berlin/Offenbach, ISBN 978-3-8007-2903-6, S. 359—360
  • Gustav Karsten. Ritter, Johann Wilhelm // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1889, Band 28, S. 675–678.
  • Friedrich Klemm, Armin Hermann (Hg.): Briefe eines romantischen Physikers. Johann Wilhelm Ritter an Gotthilf Heinrich Schubert und an [Karl von Hardenberg. Moos, München 1966.
  • Jürgen Maehder, Ernst Florens Friedrich Chladni, Johann Wilhelm Ritter und die romantische Akustik auf dem Wege zum Verständnis der Klangfarbe, in: Jürgen Kühnel/Ulrich Müller/Oswald Panagl (Hrsgg.), Die Schaubühne in der Epoche des «Freischütz»: Theater und Musiktheater der Romantik, Verlag Müller-Speiser, Anif/ Salzburg 2009, S. 107—122.
  • Daniel Muzzulini, Genealogie der Klangfarbe, «Varia Musicologica», vol. 5, Peter Lang, Bern / Frankfurt / New York 2006.
  • Klaus Richter: Das Leben des Physikers Johann Wilhelm Ritter. Ein Schicksal in der Zeit der Romantik. Verlag Hermann Böhlaus Nachfolger, Weimar 2003, ISBN 3-7400-1191-2; mit umfangreicher Bibliographie, unter anderem der Werke, Briefe und der Rezeption Ritters am Ende des Buches auf S. 185—265
  • Walter D. Wetzels: Johann Wilhelm Ritter: Physik im Wirkungsfeld der deutschen Romantik. De Gruyter, Berlin 1973, ISBN 3-11-003815-3; Nachdruck im selben Verlag von 2013 mit ISBN 978-3-11-003815-6
  • Siegfried Zielinski: Electrification, tele-writing, seeing close up: Johann Wilhelm Ritter, Joseph Chudy, and Jan Evangelista Purkyne. In: Ders.: Deep Time of the Media. Toward an Archaeology of Hearing and Seeing by Technical Means. MIT Press, Cambridge, Mass., 2006, ISBN 978-0262740326, S. 159—203.

ПосиланняРедагувати