Йоганнес Рінне
Йоганнес Рінне (в миру Йоганнес Вільго Рінне, фін. Johannes Wilho Rinne; 16 серпня 1923, Турку, Фінляндія — 1 липня 2010, Турку, Фінляндія) — предстоятель Православної церкви Фінляндії (1987 — 2001), тимчасовий предстоятель Естонської апостольської православної церкви Константинопольського патріархату. Теолог, перекладач, експерт із канонічного права. Володів французькою та грецькою мовою. Походив із лютеранської родини.
| Йоганнес Рінне | ||
.jpg) | ||
| ||
|---|---|---|
| 30 вересня 2001 — 30 вересня 2001 | ||
| Попередник: | Веніамін Киріаку | |
| Наступник: | Констянтин Харісіадіс | |
| ||
| ||
| ||
| 1 лютого 1972 — 26 травня 1969 | ||
| Попередник: | посада новостворена | |
| Наступник: | посада скасована | |
| Альма-матер: | Халкінська семінарія | |
| Діяльність: | священник | |
| Народження: | 16 серпня 1923[1] Турку, Фінляндія[2] | |
| Смерть: | 1 липня 2010[3][1] (86 років) Турку, South-Western Finland Regional State Administrative Agencyd, Фінляндія[2] | |
| Похований: | Турку, Фінляндія | |
| Батько: | Fredrik Wilhelm Rinne | |
| Мати: | Aina Rauha Lindgren-Toivonen | |
| Священство: | 2 травня 1967 | |
| Чернецтво: | 1967 | |
| Єп. хіротонія: | 26 травня 1969 | |
|
Нагороди: | ||
Життєпис ред.
Народився 16 серпня 1923 в Турку у шведомовній лютеранській сім'ї.
1948 закінчив теологічний факультет Академії Обу в Турку, отримавши ступінь кандидата богослов'я.
1950 закінчив англіканський коледж у Великій Британії і до 1952 викладав у шведськомовній школі в Парайнені.
З 1952 по 1953 навчався за стипендіатською програмою в США, де в 1953 удостоєний ступеня магістра теології. Після повернення до Фінляндії викладав у низці фінських шкіл.
1966 удостоєний ступеня доктора теології в євангельсько-лютеранській церкві.
Перед етапом переходу в православ'я навчався в Халкінській семінарії Вселенської патріархії, а 1971 удостоєний ступеня доктора богослов'я в Університеті Арістотеля.
Служіння у Православній Церкві ред.
1966 приєднався до Православної церкви через миропомазання і в тому ж році висвячений у дияконський сан у Константинополі.
1967 прийнятий до братства монастиря Іоанна Богослова Вселенської патріархії на острові Патмос, де пострижений в чернецтво і наречений іменем Йоганнес (Іоанн), на честь апостола Іоанна Богослова.
2 травня 1967 хіротонізований у сан ієромонаха і піднесений до архімандрита.
Представляв Православну Церкву Фінляндії на IV Всеправославній нараді, що пройшла з 8 по 15 червня 1968 в Шамбезі, передмісті Женеви [4].
Єпископське служіння ред.
26 травня 1969 хіротонізований на єпископа Лапландського, вікарія Карельської єпархії Православної Церкви Фінляндії.
З 11 листопада 1969 служив як вікарій при літньому єпископі Гельсинському Александрі Карпіні в управлінні Гельсинською митрополією.
З 1970 тимчасово керував Гельсингфорською митрополією, а 1 лютого 1972 офіційно обраний і затверджений митрополитом ПЦФ.
Предстоятель Фінляндської Церкви ред.
15 жовтня 1987 на Церковному соборі обраний архієпископом Карельським і всієї Фінляндії, предстоятелем Автономної Церкви Фінляндії у складі Константинопольського патріархату.
30 вересня 2001 вийшов на спокій, а 4 жовтня того ж року рішенням Священного Синоду Константинопольської православної церкви призначений титулярним митрополитом Нікейським з місцем перебування у Фінляндії.
Помер 1 липня 2010 в Турку [5]. Згідно з заповітом, відспівування покійного відправлене митрополитом Гельсинським Амвросієм Яаскелайненом по чину простих ченців, без архієрейських атрибутів, в присутності лише вузького кола близьких родичів. Похований на православній ділянці міського цвинтаря в Турку.
Відносини з Московським патріархатом ред.
1973, будучи митрополитом Гельсинським, наполягав на поверненні так званих "російських парафій" на території Фінляндії під юрисдикцію Православної церкви Фінляндії. Але Москва відмовила[6].
На посаді предстоятеля Фінляндської архієпископії архієпископ Йоганнес неодноразово вступав у суперечки з духовенством і парафіянами Московського патріархату, які сповідували ентофілістичні погляди, що межували з єрессю.
Архієпископ Йоганнес активно підтримав ідею повернення Естонії під омофор Константинопольського патріархату і сприяв відновленню Естонської апостольської православної церкви, навіть тимчасово очолив її. Імперіалістична церковна політика Московської патріархії спричинили гострий конфлікт із Константинопольською Церквою-Матір'ю, і на деякий час призвело до однобічного розриву євхаристійного спілкування з боку патріарха Алексія Ридиґера.
Бібліографія ред.
- The Kingdom of God in the Tought of William Temple. The Purpose of Mankind. Åbo Akademi, 1966. Akta Academiae Aboensis, Ser. A, Humaniora, Vol.32 nr 1.
- Ykseyden ja yhdenmukaisuuden suhde kirkossa Ekumeenisten synodien tradition valossa. Ortodoksisen Kirjallisuuden Julkaisuneuvosto, 1976. ISBN 951-9071-08-3
- Kirkkoisien perintö. Ortodoksisen Kirjallisuuden Julkaisuneuvosto, 1984. ISBN 951-9071-66-0
- Lähimmäiset. Helsingissä: Ajatus, 2002. ISBN 951-20-6231-3
- Hiljaisuus. Helsingissä: Ajatus, 2003. ISBN 951-20-6355-7
- Metropoliitta Johannes - Bysantin luottomies. Helsingissä: Ajatus, 2003. ISBN 951-20-6448-0
- Різдвяні та великодні послання. Йювяскюля. 2004. ISBN 951-8979-36-7
Примітки ред.
- ↑ а б в г SNAC — 2010.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #1032975407 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б http://www.oca.org/news/2206
- ↑ Митрополит Никодим и Всеправославное единство. К 30-летию со дня кончины митрополита Ленинградского и Новгородского Никодима (Ротова) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] / Сост. проф. протоиерей Владимир Сорокин. СПб.: Изд-во Князь-Владимирского собора, 2008. стр. 66
- ↑ Nikean Johannes In Memoriam — Nikean metropoliitta Johannes (1923—2010) (фин.)[недоступне посилання з Июнь 2018]
- ↑ Православие в Финляндии. [Архівовано 28 березня 2013 у Wayback Machine.] Православие и мир.
Посилання ред.
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |