Зірочник гайовий
Зірочник гайовий[1], або зірочник дібровний (Stellaria nemorum L.) — рослина з родини гвоздичні (Caryophyllaceae).
| Зірочник гайовий | |
|---|---|
| |
| Ілюстрація зірочника гайового у книзі Отто Вільгельма Томе «Flora von Deutschland, Österreich und der Schweiz» (укр. «Флора Німеччини, Австрії та Швейцарії») 1885, Gera, Germany | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Порядок: | Гвоздикоцвіті (Caryophyllales) |
| Родина: | Гвоздикові (Caryophyllaceae) |
| Рід: | Зірочник (Stellaria) |
| Вид: | Зірочник гайовий (S. nemorum)
|
| Біноміальна назва | |
| Stellaria nemorum | |
| Синоніми | |
|
Зірочник дібровний | |
Морфологія і біологія ред.
Багаторічники з тонкими підземними кореневищами. Стебла заввишки до 60 см, округлі, слабкі, піднімаються догори, внизу голі, вгорі опушені залозистими кучерявим волосками. Нижні листки черешкові, широколанцетні, 3-8 см завдовжки, до 4 см завширшки, верхні — сидячі, дрібніші, серцеподібні, по краю коротковійчасті. Квітки в кінцевих і пазушних суцвіттях, на довгих квітконіжках. Чашолистки ланцетні, вгорі голі, при основі залізисто-волосисті, 5-6 мм завдовжки, пелюстки вдвічі довші чашечки, майже до основи двороздільні з лінійними долями. Стовпчиків 3. Коробочка довгаста, в 1,5 рази довше чашечки.
Цвіте в травні — липні. Мезофіт. Розмножується насіннєвим і вегетативним шляхом. Насіння починає дозрівати через місяць після цвітіння, вони розсіюються при розгойдуванні квітконосів. Потрапивши в сприятливі умови, насіння проростає через 2 місяці. Сім'ядолі проростків ланцетні, пластинки їх темно-зелені, з добре вираженою головною жилкою. З бруньки зародка навесні розвивається зелений вертикальний пагін, що несе кілька пар майже округлих, на верхівці загострених листків. У вересні — жовтні сім'ядолі відмирають, з бруньок в їх пазухах з'являються сланкі пагони, які укорінються з м'ясистими безбарвними лускоподібними листочками. Вони заглиблюються у ґрунт, а наступної весни верхівки їх знову повертають вгору і дають вертикальні пагони. Вид відрізняється великою енергією вегетативного розмноження: з'єднувальні частини підземних кореневищ відмирають вже на другому році життя, виникають самостійні молоді рослини. З пазух лускоподібнго листя кореневищ навесні з'являються численні пагони, що дають початок новим рослинам. В умовах лісостепової діброви рослини йдуть під сніг із зеленим листям, які відмирають після танення снігу.
Поширення ред.
Росте на півночі Європи, Скандинавії, Середній та Атлантичній Європі, Середземномор'ї, на Кавказі, Балканському півострові і в Малій Азії. Широко розповсюджений на Правобережній Україні.[2] Натуралізований в інших регіонах з помірним кліматом.
Екологія ред.
Росте в тінистих сирих широколистяних і хвойно-широколистяних лісах, у струмків, на лісових торфовищах та луках.
Примітки ред.
- ↑ Stellaria nemorum // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ [[https://web.archive.org/web/20150529111737/http://www.nbg.kiev.ua/collections_expositions/index.php?SECTION_ID=228 Архівовано 29 травня 2015 у Wayback Machine.] Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України]
Джерела ред.
- http://www.cnshb.ru/AKDiL/0046/base/k0210009.shtm [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- https://npgsweb.ars-grin.gov/gringlobal/taxonomydetail.aspx?id=35497 [Архівовано 5 листопада 2016 у Wayback Machine.]