Вікіпедія

Підлісний Зіновій Васильович

український архітектор
(Перенаправлено з Зіновій Підлісний)
5 змін у цій версії очікують на перевірку. Стабільну версію було перевірено 12 березня 2019.

Зіно́вій Васи́льович Підлі́сний (19 грудня 1936, Білявинці — 22 липня 1999, Львів) — український архітектор, лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка 2011 року (посмертно).[1]

Зіновій Васильович Підлісний
Народження19 грудня 1936(1936-12-19)
Смерть23 липня 1999(1999-07-23) (62 роки)
ПохованняЛичаківський цвинтар
КраїнаСРСР СРСР→Україна Україна
НавчанняЛьвівський політехнічний інститут
Діяльністьархітектор
Праця в містахЛьвів, Кемерово
Містобудівні проєктиПівденна частина Сихівського масиву
Нагороди
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1980Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2011
CMNS: Підлісний Зіновій Васильович у Вікісховищі

Біографія

ред.

Зіновій Підлісний народився 19 грудня 1936 року[2] в селі Білявинці, тепер Бучацького району Тернопільської області, Україна. Школу закінчив у 1952 році у Калуші Івано-Франківської області[3]. У 1958 році закінчив Львівський політехнічний інститут[4]. Після закінчення інституту працював у Кемерові, де 1962 року був призначений головним архітектором проєкту. 3 1963 року Зіновій Підлісний є членом Спілки архітекторів. У березні 1980 року йому присуджено Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка за забудову житлового кварталу «Сріблястий» на вулиці Патона у Львові (у співавторстві)[5].

У серпні 1981 року Зіновієві Підлісному присуджено премію Ради Міністрів СРСР за розробку проєкту і реалізацію будівництва курорту Трускавець. Згодом, у 1985 році — присвоєно звання заслуженого архітектора УРСР. Протягом 1977—1999 років був директором Львівського державного проєктного інституту «Містопроект».[6][7]

Зіновій Підлісний помер 23 липня 1999 року. Похований на Личаківському кладовищі, поле № 72.[8]

Участь у проєктах

ред.
  • Пам'ятник Володимирові Леніну в селі Завидовичі (1972, скульптор Володимир Бойко).[9]
  • Громадський центр у південному житловому районі Львова, збудований у 1980-х. Являє собою комплекс будівель між нинішніми вулицями В. Великого і Науковою, вздовж вулиці кн. Ольги. Включає в себе універмаг «Львів», АТС, палац водних видів спорту (нині аквапарк «Пляж», реконструйований), готель «Супутник», будинок культури (недобудований). Співавтори Василь Каменщик, Юлія Верблян, Віталій Петелько.[10][11]
  • Обласна спеціалізована дитяча лікарня на вулиці Дністерській, 27 у Львові (початок 1980-х, співавтори Юлія Верблян, Лідія Кутна).[12]
  • Забудова п'яти- і дев'ятиповерховими будинками львівського мікрорайону «Сріблястий». Проєкт 1979–1980 років реалізовано частково. Співавтори Людмила Нівіна, Сергій Зем'янкін.[13]
  • Проєкт детального планування південної частини Сихівського масиву («Сихів-2»), розроблений 1986 року. Співавтори Віталій Дубина, Алла Петрова, Олександр Мар'єв.[14]
  • Збудований у 1984 році Палац піонерів і школярів на вулиці Вахнянина, 29. Нині Центр творчості дітей та юнацтва Галичини. Співавтори Анатолій Ващак, Мирослав Сметана, інженер В. Сприса.[15]
  • Керівник проєкту міського підцентру у складі 14-поверхового будинку обладміністрації (нині податкова адміністрація), будинок офіцерів Західного військового округу (розібраний на стадії будівництва), Інституту українознавства. Співавтори проєкту Василь Каменщик, Олександр Базюк, Микола Кошло, О. Адаменко.[16]
  • Будинок меблів на вулиці Любінській (1985). Співавтори Сергій Зем'янкін, Микола Столяров, Ярослав Крук.[17]
  • Будинок інституту Містопроект на нинішній вулиці Генерала Чупринки, 71 (1988). Співавтори Василь Каменщик, Борис Кузнецов, Микола Столяров.[18]
  • Проєкт перспективного розвитку Трускавця (1989, співавтори Віталій Дубина, Петро Крупа, І. Василевський).[19]
  • Генплан Львова, затверджений 1993 року. Співавтори Роман Мих, Віталій Дубина, Олександр Бугаєв[20].
  • Добудова громадських споруд до церкви Покрови Пресвятої Богородиці на вулиці Личаківській, 175.[21]
  • Проєкт відбудови церкви Святого Духа у Львові (три варіанти компонування). Розроблений 1997 року спільно з архітектором Петром Крупою.[22] Проєкт не реалізовується.
  • 18-квартирний житловий будинок на вулиці Некрасова у Львові (співавтори М. Князь, Мирослав Сметана)[23]

Цікаві факти

ред.

У 1970-х — 1980-х роках Зіновій Підлісний був головою Федерації настільного тенісу Львівської області. З 2007 року у Львові щороку проводиться регіональний рейтинговий турнір з настільного тенісу, присвячений його пам'яті.[24]

Галерея

ред.
  •  
    Готель «Супутник» у Львові, 1980-ті
  •  
    Центр творчості дітей та юнацтва Галичини, 1984
  •  
    Магазин «Будинок меблів», 1985

Примітки

ред.
  1. ↑ ЛАУРЕАТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ УКРАЇНИ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 1962-2022 років | Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. knpu.gov.ua. Процитовано 23 липня 2024.
  2. ↑ Цей день в історії Тернопілля. 19 грудня. Тернополяни – головні новини міста Тернополя та Тернопільської області. Незалежний інформаційний ресурс Тернополяни (uk-ua) . 18 грудня 2019. Процитовано 23 липня 2024.
  3. ↑ Ірина, Грицишин (25 січня 2021). Підлісний Зіновій. Тернопільська обласна бібліотека для молоді (укр.). Процитовано 23 липня 2024.
  4. ↑ ПІДЛІСНИЙ Зіновій Васильович. Тернопільщина (укр.). 24 лютого 2023. Процитовано 23 липня 2024.
  5. ↑ Підлісний Зіновій Васильович | Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. knpu.gov.ua. Процитовано 23 липня 2024.
  6. ↑ Пам'яті колег // Архітектурний вісник. — 1999. — 2 (8). — C. 21.
  7. ↑ Бірюльов, Ю. О. Підлісний Зиновій Васильович. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 23 липня 2024.
  8. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 401. — ISBN 966-8955-00-5.
  9. ↑ Памятники истории и культуры Украинской ССР. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 324.
  10. ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 619. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  11. ↑ Бірюльов, Ю. О. Підлісний Зиновій Васильович. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 23 липня 2024.
  12. ↑ Архітектура Львова… — С. 627.
  13. ↑ Архітектура Львова… — С. 620.
  14. ↑ Архітектура Львова… — С. 621.
  15. ↑ Архітектура Львова… — С. 628.
  16. ↑ Архітектура Львова… — С. 629.
  17. ↑ Архітектура Львова… — С. 631.
  18. ↑ Архітектура Львова… — С. 636.
  19. ↑ Харчук Х. Архітектура курортної забудови Трускавця XIX — першої половини XX ст. — Львів : Апріорі, 2008. — С. 127. — ISBN 978-966-8256-72-1.
  20. ↑ Архітектура Львова… — С. 647.
  21. ↑ Betlej A. Kościół wotywny p. w. Matki Boskiej Ostrobramskiej na Łyczakowie // Koscioły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004. — С. 268. — ISBN 83-85739-17-9.
  22. ↑ Пропозиції щодо відновлення церкви Св. Духа у Львові // Галицька брама. — 2000. — № 6 (66). — С. 12.
  23. ↑ Містопроект. Комплексна проєктна майстерня КПМ-4 // Архітектурний вісник. — 2002. — № 3—4 (16). — С. 61.
  24. ↑ Настільний теніс. головний трофей турніру В стрийської тенісистки. Fortuna (укр.). Процитовано 23 липня 2024.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Підлісний_Зіновій_Васильович&oldid=43121215