Вікіпедія

Закон FARA (США)

(Перенаправлено з Закон США про реєстрацію іноземних агентів (FARA))

Закон про реєстрацію іноземних агентів (FARA) (22 U.S.C. § 611 і далі) — закон США, прийнятий в 1938, який контролює політичну діяльність іноземців у Сполучених Штатах. Закон накладає зобов'язання щодо публічного розкриття інформації на осіб, які представляють іноземні інтереси.[1][2] Він вимагає, щоб "іноземні агенти" — визначені як фізичні або юридичні особи, які займаються внутрішнім лобіюванням або адвокацією на користь іноземних урядів, організацій або осіб ("іноземні принципали") — реєструвалися в Міністерстві юстиції і розкривали свої зв'язки, діяльність і пов'язану з нею фінансову компенсацію.[2]

Закон про реєстрацію іноземних агентів
'
Номер 75–583

FARA не забороняє лобіювання іноземних інтересів, а також не забороняє і не обмежує будь-яку конкретну діяльність.[3] Його чітка мета — сприяти прозорості щодо іноземного впливу на американську громадську думку, політику і закони; з цією метою Міністерство юстиції зобов'язане оприлюднювати таку інформацію.[4] FARA був прийнятий у 1938 році в першу чергу для протидії нацистській пропаганді,[5][6][7] з початковим акцентом на кримінальному переслідуванні підривної діяльності; з 1966 року правозастосування змістилося здебільшого в бік цивільних санкцій та добровільного дотримання вимог закону.[8]

Протягом більшої частини свого існування FARA був відносно невідомим і на нього рідко посилалися;[9] з 2017 року закон почали застосовувати з набагато більшою регулярністю та інтенсивністю, особливо проти чиновників, пов'язаних з адміністрацією Трампа.[8][10] Подальші гучні звинувачення та засудження за FARA спричинили більший громадський, політичний та правовий контроль, включаючи заклики до реформи.[8][6]

Закон FARA адмініструється та застосовується Підрозділом FARA Секції контррозвідки та експортного контролю (CES) Відділу національної безпеки (NSD) Міністерства юстиції США.[11][12] З 2016 року кількість реєстрацій зросла на 30 відсотків;[8] станом на листопад 2022 року у Підрозділі FARA було зареєстровано понад 500 активних іноземних агентів.[13]

Передумови ред.

Іноземний вплив на американську політику був постійним предметом занепокоєння з моменту заснування країни.[14][15] У 1796 році, перед своєю відставкою з посади президента, Джордж Вашингтон попереджав про іноземні держави, які намагаються впливати як на американський уряд, так і на громадськість, зокрема, за допомогою місцевих "інструментів та обману".[16] Ще у 1808 році Палата представників намагалася провести розслідування щодо генерала армії США Джеймса Вілкінсона через звинувачення в тому, що він був іспанським шпигуном.[17] У 1852 році в Конгресі була представлена спільна резолюція, яка посилалася на попередження Вашингтона і підтверджувала зобов'язання уряду США "протидіяти підступним хитрощам іноземного впливу".

Незважаючи на глибоко вкорінене занепокоєння щодо іноземного втручання в американську політику, для американців не є незаконним виступати на захист іноземних урядів чи інтересів.[18] Перша поправка до Конституції США закріплює право подавати петиції до уряду, в тому числі через політичне лобіювання,[19] і не робить різниці між громадянами та негромадянами.[18] Як наслідок, зусилля, спрямовані на боротьбу з іноземним впливом, як правило, уникали цензури на користь прозорості.[20] Лише в 1917 році, невдовзі після вступу США у Першу світову війну, Конгрес зробив перші офіційні спроби регулювати або обмежувати іноземне лобіювання, беручи до уваги заходи, які вимагали б від іноземних агентів публічного розкриття їхньої діяльності, та забороняючи негромадянам-резидентам діяти як іноземні агенти без попереднього дозволу уряду.[21][22]

Історія ред.

У відповідь на підйом нацизму в Німеччині в 1930-х роках Палата представників створила Спеціальний комітет з антиамериканської діяльності, щоб вирішити зростаюче занепокоєння щодо іноземної пропаганди в США.[23][24] Комітету було доручено провести розслідування з трьох питань: "(1) масштаби, характер і об'єкти нацистської пропагандистської діяльності в Сполучених Штатах, (2) поширення в Сполучених Штатах підривної пропаганди, яка підбурюється з-за кордону і нападає на принцип форми правління, гарантований Конституцією, і (3) всі інші питання, пов'язані з цим, які допоможуть Конгресу прийняти будь-яке необхідне законодавство для виправлення ситуації."[25]

Відповідно до висновків та рекомендацій комітету, FARA був прийнятий у 1938 році для боротьби з іноземною пропагандою та політичною підривною діяльністю, особливо з нацистських джерел за кордоном;[26] іноземні агенти підпадали під дію закону незалежно від того, чи діяли вони "за або від імені" цих інтересів.[27] Закон не забороняв таку діяльність, але натомість вимагав, щоб особи, які займаються пропагандою від імені іноземних урядів та принципалів, реєструвалися в уряді та розкривали інформацію про своїх клієнтів, діяльність та умови контрактів.[3] Виконання закону було покладено на Державний департамент, який виступав проти такої відповідальності на підставі того, що йому бракувало ресурсів та персоналу;[28] Отже, повноваження щодо забезпечення виконання закону були передані Міністерству юстиції в 1942 році.[27] Під час Другої світової війни в новоствореному Військовому відділі Міністерства юстиції було створено "Секцію реєстрації іноземних агентів", і загалом було порушено 23 кримінальні справи на основі FARA.[27][29]

Після закінчення війни в 1945 році застосування FARA значно знизилося: Між 1945 і 1955 роками було пред'явлено лише два обвинувачення, а між 1955 і 1962 роками — дев'ять обвинувачень за "неподання".[30]

Редакція 1966 року ред.

У 1966 році Закон був змінений і звужений, щоб акцентувати увагу на агентах, які фактично працюють з іноземними державами і прагнуть отримати економічну або політичну вигоду, впливаючи на прийняття урядових рішень. Поправки змістили фокус закону з пропаганди на політичне лобіювання і звузили значення поняття "іноземний агент".[31] Відповідно, особа або організація не могла бути внесена до бази даних FARA, якщо уряд не доведе, що вони діяли "за наказом, проханням, під керівництвом або контролем іноземного принципала", і не доведе, що ймовірний іноземний агент займався "політичною діяльністю на користь або в інтересах такого іноземного принципала", в тому числі "представляв інтереси такого іноземного принципала перед будь-яким агентством або посадовою особою Уряду Сполучених Штатів".[32]

Через більший тягар доказування, покладений на уряд, до 2015 року було лише сім кримінальних переслідувань за FARA,[10] жодне з яких не завершилося обвинувальним вироком.[31] Однак було також додано цивільний судовий захист, який дозволив Міністерству юстиції попереджати фізичних та юридичних осіб про можливі порушення закону, забезпечуючи більш добровільне дотримання закону, водночас чітко вказуючи, коли закон було порушено. Це призвело до відходу від початкового фокусу закону на кримінальному переслідуванні, оскільки з того часу зросла кількість успішних цивільних справ та адміністративних рішень.[27]

Редакція 1995 року ред.

У 1995 році термін "політична пропаганда" було вилучено з Підрозділу 611 після справи Верховного суду 1987 року "Міз проти Кіна" (Meese v. Keene), в якій сенатор штату Каліфорнія хотів розповсюдити три фільми з Канади про кислотні дощі та ядерну війну, але побоювався, що його репутація постраждає, якщо ці фільми будуть офіційно класифіковані як "політична пропаганда".[29][33] Суд підтвердив попереднє рішення суду нижчої інстанції на користь одного з дистриб'юторів фільму у справі "Блок проти Міза" (Block v. Meese).[34] Закон про розкриття інформації про лобіювання 1995 року передбачив винятки з FARA для певних агентів, які зареєструвалися в Конгресі і, таким чином, отримали дозвіл безпосередньо лобіювати законодавчу та виконавчу гілки влади.[35]

Двадцять перше століття ред.

Міністерство юстиції створило онлайн-базу даних реєстрантів FARA. У 2004 році Міністерство юстиції заявило, що база даних підрозділу FARA для відстеження іноземних лобістів перебуває в занедбаному стані;[36] до 2007 року воно запустило онлайн-базу даних, яка може бути використана громадськістю для пошуку заявок і поточних звітів.[37] Того ж року Міністерство юстиції повідомило, що перед Конгресом, Білим домом і федеральними агентствами працюють приблизно 1700 лобістів, які представляють понад 100 країн, багато з яких не були зареєстровані в рамках FARA.[37]

Після сплеску суспільної уваги, реєстрацій та відомих справ у 2016 році журнал Foreign Affairs заявив: "FARA більше не є забутим і часто ігнорованим елементом реформ епохи Нового курсу. Через вісім десятиліть після прийняття FARA нарешті вартий того паперу, на якому він був написаний".[9]

Сфера застосування ред.

Закон вимагає періодичного розкриття інформації про всю діяльність та фінанси:

  • особами та організаціями, які перебувають під контролем
  • іноземного уряду, або
  • організацій або осіб за межами Сполучених Штатів ("іноземний принципал"),
  • якщо вони діють "за наказом, проханням, під керівництвом або контролем" ("агенти")
  • цього принципала або
  • осіб, які "значною мірою контролюються або субсидуються" цим принципалом.[32]

Організації, що перебувають під таким іноземним контролем, можуть включати політичних агентів, радників зі зв'язків з громадськістю, рекламних агентів, працівників інформаційних служб, політичних консультантів, фандрайзерів або тих, хто представляє іноземну державу перед будь-якою установою чи посадовою особою уряду Сполучених Штатів.[32]

Закон не поширюється на новини або прес-служби, які не належать іноземному принципалу.[32] Він також передбачає чіткі винятки для організацій, що займаються "релігійною, науковою, академічною або науковою діяльністю чи образотворчим мистецтвом", а також для тих, що "не служать переважно іноземним інтересам".[38]

Приклади організацій, що лобіюють інтереси іноземних урядів ред.

Прикладами організацій, що лобіюють інтереси іноземних урядів, є DMP International (Пол Манафорт),[39] Flynn Intel Group (Майкл Флінн),[40][41] DLA Piper, Dickens & Madson Canada, Invest Northern Ireland, Японська національна туристична організація, Нідерландська рада з туризму та конвенцій,[42] та Ketchum Inc..[43]

Видатні справи ред.

За цим Законом відкрито кілька десятків кримінальних переслідувань та цивільних справ. [44] Серед найвидатніших:

  • Сполучені Штати проти Інформаційного центру про мир, 97 F. Supp. 255 (D.D.C. 1951). в якому уряд США стверджував, що миротворча організація, очолювана панафриканістським борцем за громадянські права афроамериканців Вільям Е.Б. Дюбойс, поширювала пропаганду як агент іноземних урядів. Суддя першої інстанції закрив справу за відсутністю доказів.[45]
  • Генеральний прокурор проти Ірландського північного комітету допомоги (1981), у якому уряд намагався змусити комітет, який уже був зареєстрований згідно з FARA, зареєструватися більш конкретно як агент Ірландської республіканської армії (IRA). Комітет, розташований у Белфасті, Північна Ірландія, який збирав гроші від прихильників у США, заперечував зв’язок з ІРА та стверджував, що вибіркове судове переслідування ґрунтувалося на ворожості генерального прокурора до їхніх переконань.[48] Незважаючи на те, що в 1972 році цього не вдалося зробити, у травні 1981 року Міністерство юстиції США виграло судову справу, яка змусила комітет зареєструватися в IRA як його іноземний принципал, але комітету було дозволено включити письмову заяву про незгоду з цим судовим ррішенням.[49]
  • Сполучені Штати проти Макгофа: 831 F.2d 1071 (D.C. Cir. 1987) скорочено термін позовної давності для агентів, які відмовляються зареєструватися, всупереч прямому формулюванню в розділі 8(e) Закону.[27]
  • Сполучені Штати проти Сьюзен Ліндауер та ін. (2004) стосувалася колишнього співробітника Конгресу США і журналіста, якого американський уряд звинуватив у порушенні фінансових санкцій, запроваджених проти Іраку ще до війни, шляхом отримання платежів від оперативників іракської розвідки. На додаток до звинувачень за FARA, Ліндауер було висунуто звинувачення за розділом 2332d Розділу 18 (фінансові злочини) і потрапила під дію Закону про міжнародні надзвичайні економічні повноваження (IEEPA). Під час і після однорічного ув'язнення її двічі визнавали недієздатною, щоб постати перед судом. У суді Ліндауер виграла, незважаючи на спроби Міністерства юстиції примусово накачати її антипсихотичними препаратами. Справу було закрито у 2009 році.
  • "Справа "Сполучені Штати проти Саміра А. Вінсента" (2005) включала звинувачення у змові з метою діяти як незареєстрований агент іноземного уряду[53] під час скандалу "нафта в обмін на продовольство", що допомагав уряду Саддама Хусейна. Самір був оштрафований на 300 000 доларів і засуджений до умовного терміну.[54][55]
  • 13 листопада 2017 року RT America офіційно зареєструвався як іноземний агент і буде зобов'язаний розкривати фінансову інформацію.[59]
  • Організація "Зарубіжні друзі БДП" (OFBJP-BJP - правляча Бхаратія Джаната партія Індії), після 29 років діяльності в США, офіційно зареєструвалася як "іноземний агент" 27 серпня 2020 року.[61]

Організації, включені Сполученими Штатами до списку іноземних агентів ред.

Відповідне законодавство ред.

FARA є одним з декількох федеральних законів, спрямованих на осіб, яких називають іноземними агентами.[65] Закон про відносини з Тайванем і Договір про вільну асоціацію з Федеративними Штатами Мікронезії та Маршалловими островами дозволяють виключення агентів, які не підпадають під дію інших законів. Крім того, існували закони, спрямовані проти конкретних іноземних агентів, наприклад, закриття офісу Організації визволення Палестини у Вашингтоні в 1981 році і заборона на збір коштів у Сполучених Штатах від імені певних насильницьких груп, які виступають проти ізраїльсько-палестинського мирного процесу.[66] Закон про боротьбу з тероризмом та ефективну смертну кару від 1996 року забороняє, серед іншого, збір коштів всередині країни на користь іноземних організацій, визначених Сполученими Штатами як терористичні.[27]

Звинувачення у вибірковому застосуванні ред.

Хоча закон був розроблений для застосування до будь-якого іноземного агента, його звинувачували в тому, що він використовувався для націлювання на країни, які були в немилості у певної адміністрації.[67] Це стверджував Ірландський комітет допомоги Півночі в судових справах.[68] У 1980-х роках Федеральне бюро розслідувань (ФБР) проводило операції проти Комітету солідарності з народом Сальвадору (CISPES), які, як стверджувалося, ґрунтувалися на вибірковому застосуванні FARA.[69] Було відзначено, що в той самий період, коли ФБР розслідувало діяльність CISPES, воно ігнорувало можливі порушення з боку FARA, такі як розміщення на обкладинці журналу "Солдат удачі" реклами, яка допомагала родезійській національній армії набирати бійців.[70]

У 1950-х роках адміністрація президента Ейзенхауера неодноразово вимагала, щоб лідери Американської сіоністської ради зареєструвалися як "агенти іноземного уряду".[71] У листопаді 1962 року Міністерство юстиції генерального прокурора Роберта Кеннеді наказало Американській сіоністській раді зареєструватися як іноземний агент згідно з FARA, оскільки вона фінансувалася Єврейським агентством для Ізраїлю і, таким чином, діяла від імені Ізраїлю; пізніше Міністерство юстиції відкликало свою вимогу.[55]

У статті 2023 року в The Nation зазначалося, що FARA "використовується як інструмент для переслідування таких антивоєнних і правозахисних організацій, як Ірландський комітет допомоги Півночі, Комітет солідарності з народом Сальвадору та Палестинський інформаційний офіс. У 2018 році контрольований республіканцями Комітет Палати представників з питань природних ресурсів ініціював розслідування FARA проти чотирьох екологічних правозахисних організацій, зокрема Earthjustice і Ради захисту природних ресурсів.[72]

Американська сіоністська рада була реорганізована в Американсько-ізраїльський комітет зі зв'язків з громадськістю (AIPAC). У 1988 році колишній сенатор Вільям Фулбрайт і колишній високопоставлений співробітник ЦРУ Віктор Маркетті безуспішно подали петицію до Міністерства юстиції з проханням про реєстрацію лобі відповідно до Закону.[73]

Справа 2005 року "Сполучені Штати проти Франкліна, Розена і Вайсмана" проти співробітника Міністерства оборони США Ларрі Франкліна, політичного директора AIPAC Стівена Розена і старшого аналітика AIPAC з питань Ірану Кіта Вайсмана[74][75] підвищила ймовірність того, що AIPAC потрапить під більш пильний контроль з боку Міністерства юстиції. Хоча Франклін визнав себе винним у передачі державної таємниці Розену і Вайсману, а також ізраїльському урядовцю,[76][77] справи проти Розена і Вайсмана були закриті, а проти AIPAC не було порушено жодних справ.[73]

Запропонована реформа ред.

Були пропозиції щодо реформування FARA з метою покращення правозастосування та модернізації його положень. У вересні 2016 року Офіс генерального інспектора Міністерства юстиції США оприлюднив результати аудиту виконання FARA Відділом національної безпеки.[78] У звіті зазначається, що посадові особи НБ США запропонували внести зміни до FARA, щоб надати Міністерству юстиції повноваження на проведення цивільних розслідувань для кращого виконання закону, а також скасувати виняток із Закону про розкриття інформації щодо лобіювання для покращення його дотримання.

Неприбуткові організації скаржилися, що широкі визначення в FARA можуть охоплювати багато рутинної неприбуткової діяльності, вимагаючи від них потенційної реєстрації як іноземних агентів.[79] У відповідь на це було запропоновано внести зміни до Закону, щоб визначити, що іноземними принципалами відповідно до Закону можуть бути лише іноземні уряди, політичні партії або ті, що діють від їхнього імені, а також внести зміни до поточного широкого і нечіткого визначення агентів у FARA, щоб натомість імітувати Третє визначення Закону про агентську діяльність.[80]

У липні 2020 року генеральний прокурор Вільям Барр попередив американські компанії та керівників, що захист інтересів китайського уряду може порушувати вимоги FARA.[81] У листопаді 2021 року агентство Reuters повідомило, що посольство Китаю у Вашингтоні, округ Колумбія, надіслало листи американським керівникам із закликом лобіювати проти законопроектів, спрямованих на посилення економічної конкурентоспроможності США, що може викликати занепокоєння FARA.[82]

Хронологія поправок ред.

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Покарання ред.

Станом на 2020 рік порушення FARA тягне за собою штраф до 250 тисяч доларів США або тюремне ув'язнення на строк до 5 років[83].

Дивіться також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Foreign Agents Registration Act. www.justice.gov (англ.). 17 серпня 2017. Процитовано 5 вересня 2022.
  2. ↑ а б Foreign Agents Registration Act: An Overview Congressional Research Service. Updated March 7, 2019
  3. ↑ а б Foreign Agents Registration Act: An Overview Congressional Research Service (2019)
  4. ↑ Frequently Asked Questions. www.justice.gov (англ.). 21 серпня 2017. Процитовано 5 вересня 2022.
  5. ↑ Cohen, Luc (4 серпня 2022). Analysis: Beyond yachts and planes - U.S. turns to foreign agent laws to curb Russian influence. Reuters (англ.). Процитовано 5 вересня 2022.
  6. ↑ а б The swampy business of lobbying for foreign governments. The Economist. ISSN 0013-0613. Процитовано 5 вересня 2022.
  7. ↑ https://www.reuters.com/world/beyond-yachts-planes-us-turns-foreign-agent-laws-curb-russian-influence-2022-08-04/
  8. ↑ а б в г The Justice Department's New, Unprecedented Use of the Foreign Agents Registration Act. Lawfare (англ.). 18 грудня 2019. Процитовано 6 вересня 2022.
  9. ↑ а б Michel, Casey; Freeman, Ben (3 вересня 2020). The Danger of Banning Foreign Lobbying: It's a Real Problem, But Biden's Proposal Isn't the Right Fix. Foreign Affairs. Т. 99, № 5. ISSN 0015-7120. Архів оригіналу за 4 вересня 2020. Процитовано 6 вересня 2020. {{cite magazine}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  10. ↑ а б The swampy business of lobbying for foreign governments. The Economist. ISSN 0013-0613. Процитовано 24 вересня 2022.
  11. ↑ National Security Division, U.S. Department of Justice (17 серпня 2017). Foreign Agents Registration Unit (FARA). fara.gov. Архів оригіналу за 9 травня 2011. Процитовано 6 травня 2011.
  12. ↑ NSD Organization Chart. www.justice.gov (англ.). 4 серпня 2017. Процитовано 5 вересня 2022.
  13. ↑ National Security Division, U. S. Department of Justice (17 серпня 2017). Browse Filings. www.justice.gov (en-us) . Процитовано 5 вересня 2022.
  14. ↑ Farewell Address | The American Presidency Project. www.presidency.ucsb.edu. Процитовано 24 вересня 2022. Як шляхи до іноземного впливу незліченними способами, такі прихильності — упередженість до однієї іноземної нації та надмірна неприязнь до іншої — змушують тих, кого вони приводять у дію, бачити небезпеку лише з одного боку, а з іншого — слугують завуальованим і навіть вторинним мистецтвом впливу. Справжні патріоти, які можуть протистояти інтригам фаворита, ризикують стати підозрілими і одіозними, тоді як його інструменти і обманщики узурпують оплески і довіру народу, щоб здати його інтереси.
  15. ↑ Говернер Морріс: “Наскільки іноземні держави будуть готові взяти участь у плутанині, він не сказав. Загрози, що їх запросять, схоже, були відкинуті. Він намалював сумну картину іноземних вторгнень, як це було в "Історії Німеччини", і закликав до того, щоб це стало постійним уроком для інших народів.” Records of the Federal Convention of 1787, edited by Max Farrand, vol. 1 (New Haven: Yale University Press, 1911), p. 530.
  16. ↑ “Non-Intervention,” Congressional Globe vol. 21 (January 19, 1852), p. 298.
  17. ↑ “General Wilkinson,” House debate, Annuals of the Congress of the United States, vol. 18 (January 18, 1808), pp. 1461-1462. Президент Джеймс Медісон повернув генералу Вілкінсону його посаду 14 лютого 1812 року. Пояснюючи, чому генерала Вілкінсона поновлюють на посаді, президент Медісон написав, що "хоча в суді, а також у поведінці офіцера, якого судять, є моменти, які явно і справедливо викликають заперечення, його виправдання за кількома звинуваченнями, висунутими проти нього, схвалюється, і його меч, відповідно, наказується повернути.” Andro Linklater, An Artist in Treason: The Extraordinary Double Life of General James Wilkinson (New York: Walker Publishing Company, 2009), p. 294.
  18. ↑ а б Foreign Lobbying Isn't Inherently Bad—Until There Are Lies. news.yahoo.com (амер.). 21 липня 2021. Процитовано 24 вересня 2022.
  19. ↑ Maggie McKinley, “Lobbying and the Petition Clause,” Stanford Law Review, vol. 68, issue 5 (May 2016), pp. 1131- 1206; and Nicholas W. Allard, “Lobbying Is an Honorable Profession: The Right to Petition and the Competition to Be Right,” Stanford Law & Policy Review, vol. 19, no. 1 (2008), pp. 23-69
  20. ↑ Testimony of Carl J. Austrian, American-Jewish Committee, in U.S. Congress, House Committee on the Judiciary, Subcommittee No. 1, To Require the Registration of Certain Persons Employed by Agencies To Disseminate Propaganda in the U.S., hearing on H.R. 1591, 75th Cong., 1st sess., June 16, 1937, unpublished (Washington: GPO, 1937), p. 28.
  21. ↑ H.R. 2583 (65th Congress), introduced April 10, 1917
  22. ↑ H.R. 5287 (65th Congress), introduced August 24, 1917
  23. ↑ H.Res. 198 (73rd Congress), agreed to March 20, 1934.
  24. ↑ U.S. Congress, Special Committee on Un-American Activities, Investigation of Nazi and Other Propaganda, 74th Cong., 1st sess., February 15, H.Rept. 153 (Washington: GPO, 1935), p. 2.
  25. ↑ Foreign Agents Registration Act (FARA): Background and Issues for Congress (fas.org), p. 4.
  26. ↑ Nick Robinson, ENHANCING THE FOREIGN AGENTS REGISTRATION ACT OF 1938, written testimony given before the House Judiciary Subcommittee on the Constitution, Civil Rights, and Civil Liberties (April 5, 2022)
  27. ↑ а б в г д е ж и Foreign Agents Registration Act Enforcement [Архівовано January 7, 2015, у Wayback Machine.], Department of Justice website.
  28. ↑ Amending Act Requiring Registration of Foreign Agents: Hearings Before the Subcomm. No. 4 of the H. Comm. on the Judiciary, 77th Cong. 28 (1941) (statement of Hon. Adolf A. Berle, Jr., Assistant Sec’y of State) [hereinafter 1941 Hearings].
  29. ↑ а б Notes on 22 U.S.C. § 611 : US Code [Архівовано February 22, 2012, у Wayback Machine.], FindLaw website.
  30. ↑ Staff of S. Comm. on Foreign Relations, 87th Cong., Nondiplomatic Activities of Representatives of Foreign Governments 11 (Comm. Print 1962).
  31. ↑ а б Department of Justice Manual. Kluwer Law International. 2012. с. 2062. ISBN 978-1-4548-2445-9.
  32. ↑ а б в г 22 USC § 611 - Definitions [Архівовано June 14, 2017, у Wayback Machine.], Cornell University Law School website.
  33. ↑ Julie Hilden, The Documentary "This Film Is Not Yet Rated" Raises an Interesting Question About the MPAA Film Ratings System [Архівовано November 29, 2011, у Wayback Machine.], FindLaw website, February 5, 2007.
  34. ↑ Block v. Meese, 793 F.2d 1303 (D.C. Cir.) [Архівовано December 10, 2011, у Wayback Machine.] at OpenJurist.org.
  35. ↑ Foreign Agent Registration Act website FAQ [Архівовано April 14, 2012, у Wayback Machine.]/
  36. ↑ Kevin Bogardus, Foreign Lobbyist Database Could Vanish; Justice Department claims merely copying its foreign agents database could destroy it PublicIntegrity.org, July 28, 2004.
  37. ↑ а б Alex Knott, Foreign Lobbying Database Up and Running [Архівовано October 27, 2017, у Wayback Machine.], Congressional Quarterly, May 30, 2007.
  38. ↑ 22 U.S. Code § 613 - Exemptions. LII / Legal Information Institute. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 29 квітня 2016.
  39. ↑ Hamburger, Tom (27 червня 2017). Former Trump campaign chairman Paul Manafort files as foreign agent for Ukraine work. Washington Post. Архів оригіналу за 29 червня 2017. Процитовано 29 червня 2017.
  40. ↑ Baker, Peter; Rosenberg, Matthew (10 березня 2017). Michael Flynn Was Paid to Represent Turkey's Interests During Trump Campaign. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 29 червня 2017.
  41. ↑ Mike Flynn attended intelligence briefings while a lobbyist for Turkey. NBC News (англ.). Архів оригіналу за 10 березня 2017. Процитовано 29 червня 2017.
  42. ↑ Anupama Narayanswamy and Luke Rosiak, Adding it up: The Top Players in Foreign Agent Lobbying [Архівовано July 1, 2017, у Wayback Machine.], ProPublica, August 18, 2009.
  43. ↑ Lake, Eli (2014). Confessions of a Putin Spin Doctor. The Daily Beast. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 12 березня 2014.
  44. ↑ There were 85 cases as of 1992.Foreign Agents Registration Act—Cases and Material [Архівовано November 21, 2014, у Wayback Machine.], Department of Justice website.
  45. ↑ Johnson, Robert C. Jr. (1998). Race, Law and Public Policy: Cases and Materials on Law and Public Policy of Race. Black Classic Press. с. 472. ISBN 978-1-58073-019-8. OCLC 54617416. Архів оригіналу за 3 травня 2014. {{cite book}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  46. ↑ United States v John Joseph Frank case [Архівовано 2014-05-03 у Wayback Machine.].
  47. ↑ Report to Congress On the Activities and Operations Of the Public Integrity Section For 1978 [Архівовано 2012-04-02 у Wayback Machine.], Department of Justice.
  48. ↑ Yuk K. Law, The Foreign Agents Registration Act: A new Standard for Determining Agency, Fordham International Law Journal, Volume 6, Issue 2, 1982, Article 5, pp. 366, 372-374, 379.
  49. ↑ Irish America and the Ulster Conflict 1968-1995. CAIN Web Service. Архів оригіналу за 31 травня 2011. Процитовано 27 September 2008.
  50. ↑ Yuk K. Law, "The Foreign Agents Registration Act: A new Standard for Determining Agency", pp. 379, 380.
  51. ↑ Appeal of Department of Justice Order at Attorney General of the United States V. Irish People, Inc. [Архівовано 2012-04-07 у Wayback Machine.], United States Court of Appeals, District of Columbia Circuit, Decided July 25, 1986.
  52. ↑ 4 June 2008, United States Court of Appeals for the Eleventh Circuit, D. C. Docket No. 98-00721-CR-JAL [Архівовано February 21, 2012, у Wayback Machine.].
  53. ↑ United States vs. Samir A. Vincent documents [Архівовано February 14, 2006, у Wayback Machine.].
  54. ↑ Larry Neumeister, Oil-for-Food Witness Receives Lenient Sentence [Архівовано October 15, 2008, у Wayback Machine.], Associated Press, April 25, 2008.
  55. ↑ а б Martin J. Manning, Clarence R. Wyatt, Encyclopedia of Media and Propaganda in Wartime America, Volume 1, ABC-CLIO, 2010, p. 522 [Архівовано February 25, 2017, у Wayback Machine.]
  56. ↑ Savage, Charlie (19 July 2011). F.B.I. Arrests Man Said to Be a Front for Donations. The New York Times. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 20 July 2011.
  57. ↑ Matthew Barakat, Kashmir activist sentenced to 2 years in Va., Associated Press, March 30, 2012.
  58. ↑ Virginia Man Pleads Guilty in Scheme to Conceal Pakistan Government Funding for His U.S. Lobbying Efforts. justice.gov. 7 грудня 2011. Процитовано 31 травня 2023.
  59. ↑ Russia's RT America registers as 'foreign agent' in U.S. Reuters. 13 November 2017. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 14 листопада 2017.
  60. ↑ Justice Department Has Ordered Key Chinese State Media Firms to Register as Foreign Agents. The Wall Street Journal. 18 вересня 2018. Архів оригіналу за 18 квітня 2019. Процитовано 1 лютого 2020.
  61. ↑ Friedrich, Pieter (16 вересня 2020). OFBJP now listed as foreign agent under US Law, ties with ruling BJP laid bare. Two Circles. Архів оригіналу за 17 вересня 2020. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  62. ↑ Hsu, Spencer S. Major RNC, Trump fundraiser Elliott Broidy pleads guilty to acting as unregistered foreign agent. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 21 жовтня 2020.
  63. ↑ Vogel, Kenneth P. (20 жовтня 2020). Elliott Broidy Pleads Guilty in Foreign Lobbying Case. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 21 жовтня 2020.
  64. ↑ Elliott Broidy Pleads Guilty for Back-Channel Lobbying Campaign to Drop 1MDB Investigation and Remove a Chinese Foreign National. justice.gov. 20 жовтня 2020. Процитовано 31 травня 2023.
  65. ↑ See, e.g., 18 U.S.C. § 951; Public Law 893, 50 U.S.C. §§ 851–857; and 18 U.S.C. § 2386.
  66. ↑ Executive Order 12947 (1995)
  67. ↑ James Shanahan, Propaganda without propagandists?: six case studies in U.S. propaganda, Hampton Press, 2001, p 108: "Пошук Мін'юстом тих, хто не може точно розкрити свої зв'язки з іноземними угрупованнями і не виконує FARA, є вибірковим."
  68. ↑ Yuk K. Law, "The Foreign Agents Registration Act: A new Standard for Determining Agency", pp. 373, 379, 380.
  69. ↑ Elihu Rosenblatt, editor, Criminal Injustice: Confronting the Prison Crisis, South End Press, 1999, pp 104-105 [Архівовано February 25, 2017, у Wayback Machine.] ISBN 9780896085398.
  70. ↑ Ward Churchill, Jim Vander Wall, Agents of repression: the FBI's secret wars against the Black Panther Party and the American Indian Movements, South End Press, 2001, p. 375 [Архівовано February 25, 2017, у Wayback Machine.], ISBN 9780896086463
  71. ↑ Abraham Ben-Zvi, Decade of Transition: Eisenhower, Kennedy, and the Origins of the American-Israeli Alliance, Columbia University Press, 1998, p. 98 [Архівовано February 26, 2017, у Wayback Machine.], ISBN 978-0-231-11262-8
  72. ↑ Poirot, Collin P.; Shahshahani, Azadeh (25 April 2023). The DOJ Is Using "Foreign Agents" Accusations to Repress Black Liberation Organizers. Процитовано 18 August 2023.
  73. ↑ а б Ori Nir, Leaders Fear Probe Will Force Pro-Israel Lobby To File as ‘Foreign Agent’ [Архівовано January 27, 2012, у Wayback Machine.], The Forward, December 31, 2004.
  74. ↑ "2 Senior AIPAC Employees Ousted" [Архівовано January 19, 2017, у Wayback Machine.], Washington Post, April 21, 2005
  75. ↑ US vs Franklin, Rosen, & Weissman [Архівовано May 20, 2012, у Wayback Machine.], 2005, US District Court for the Eastern District of Virginia, Grand Jury Indictment.
  76. ↑ "Defense Analyst Guilty in Israeli Espionage Case" [Архівовано March 14, 2017, у Wayback Machine.], Washington Post, Oct. 6, 2005
  77. ↑ Barakat, Matthew. "Ex-Pentagon Analyst Sentenced to 12 Years", Associated Press, January 21, 2006 Accessed May 18, 2007
  78. ↑ Audit of the National Security Division’s Enforcement and Administration of the Foreign Agents Registration Act [Архівовано February 12, 2020, у Wayback Machine.], September 2016, p 17-18.
  79. ↑ Interaction Open Letter to Congress Concerning the Foreign Agents Registration Act [Архівовано February 26, 2020, у Wayback Machine.], April 23, 2018.
  80. ↑ Nick Robinson, "Foreign Agents" in an Interconnected World: FARA and the Weaponization of Transparency, Duke Law Journal (2020). Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
  81. ↑ Woodruff Swan, Betsy (16 липня 2020). Barr lambastes Apple in China speech. POLITICO (англ.). Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 18 липня 2020.
  82. ↑ Martina, Michael (13 листопада 2021). Chinese embassy lobbies U.S. business to oppose China bills -sources. Reuters (англ.). Процитовано 14 листопада 2021.
  83. ↑ FARA Enforcement
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Закон_FARA_(США)&oldid=42376385