Відкрити головне меню

РозташуванняРедагувати

Розташоване в гірському пасмі Бескидів, недалеко від кордону зі Словаччиною і Україною. Село лежало на лівому березі річки Ветліна, в підніжжі пагорба Перешліба.

ІсторіяРедагувати

Давні часиРедагувати

Перша згадка про село — в документі 1552 року, як власність роду Балів на волоському праві. Під час шведської навали село було практично знищене (залишився 1 дім). Згодом село відбудовується.

До 1772 року село входило до складу Сяноцької землі Руського воєводства Речі Посполитої. З 1772 до 1914 року — у межах Ліського повіту Королівства Галичини та Володимирії монархії Габсбургів (з 1867 року Австро-Угорщини). З 1914 до 1939 років — Ліський повіт Львівського воєводства Польської Республіки (з 1934 по 1939 роки — гміна Тісна).

На 1787 рік з австрійських кадастрових документів відомі наступні прізвища жителів села: Антончат (Antonchat) (3 родини), Бурик (Buryk), Галко (Galko) (2 родини), Горейко (Horeyko), Жова (Zowa), Коваль (Koval), Копчак (Kopchak) (2 родини), Косцьо (Kosts'o), Лисиця (Lysytsja) (2 родини), Марховлят (Markhovljat) (4 родини), Масим (Masym) (2 родини), Палюх (Paljukh) (3 родини), Пухляк (Pukhljak), Роман (Roman) (2 родини), Солтис (Soltis) (2 родини), Сорочинський (Śorochyns'kyj), Юрак (Jurak) (2 родини), На 1785 р. селу було відведено 5.95 кв км угідь. Населення — 99 греко-католиків і 4 римо-католики.

Кількість вірних:

1840–139 греко-катол.,

1859–121 греко-катол.,

1879–145 греко-катол.,

1899–125 греко-катол.,

1926–205 греко-катол.,

1936–263 греко-катол.

ЦеркваРедагувати

За часів І Речі Посполитої церква в с. Завій була філіальна і належала до парафії в с. Луг (вирогідно, ще в 1767 р.). Після ліквідації цієї парафії прибл. в 1780 р. перейшла до парафії в с. Явірець.

В 1860 році в селі побудовано філіальну церкву Св. Архангела Михайла. Належала до парафії в с. Явірець (деканат Балигородський, з 1924 року — деканат Тіснянський), мала іконостас. Біля церкви стояла дерев'яна дзвіниця з трьома дзвонами з іменами Дмитро, Михайло і Василь. Дзвони було передано паном Іваном Гомієм. Була спалена в 1945 р. польськими вояками[1].

Новітні часиРедагувати

 
Обгорені рештки будівель села, фото 1968 р.

В 1899 р. частина (401 гa) земельних угідь належала Грицю Солану (Hryc Solan). Село належало до власності громади.

У 1939 р. в селі було 290 жителів (280 українців і 10 євреїв)[2].

В 1943 р. в селі мешкало 284 особи. Після примусового переселення українців до СРСР в 1945 р. і на Північ Польщі в 1947 р. село знелюдніло і перестало існувати, будівлі разом із церквою спалені.

СучасністьРедагувати

До наших часів дійшли залишки цвинтаря з двома надгробками і старою 6 м липою. В 2004 р. встановлено пам'ятний хрест. Також на місці колишнього поселення є інформація про коротку історію села й укриття від дощу, розташоване на старій дорозі, що веде до переправи через річку.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати