Завадський Сергій Владиславович
Сергі́й Володисла́вович Зава́дський (рос. Сергей Владиславович Завадский; * 18 лютого 1871 — †2 липня 1935/1943?) — правник, судовий, громадський, державний діяч, сенатор за Гетьманату Павла Скоропадського.
| Сергій Володиславович Завадський | |
 | |
| Народження: |
18 лютого 1871 Казань, Казанська губернія, Російська імперія |
|---|---|
| Смерть: |
2 липня 1935 (64 роки) Прага, Чехословаччина |
| Поховання: | Ольшанський цвинтар |
| Країна: |
 Російська імперія→ Чехословаччина |
| Освіта: | юридичний факультет Московського університетуd |
Біографія
ред.Походив з польсько-українського роду Рогуль-Завадських (мати — належала до дворянсько-купецького роду Писарєвих) з Поділля.
Народився 18 лютого 1871 року у місті Казань Казанської губернії Російської імперії.
У 1893 році закінчив юридичний факультет Московського університету з дипломом першого ступеня.
У 1897–1906 роках — займав прокурорські посади у Москві, Петербурзі, Великих Луках і Новгороді.
Після 1906 року — член Петербурзької судової палати, обер-прокурор кримінального і цивільного касаційного департаменту Сенату.
У 1915 році став прокурором Петербурзької судової палати. Згодом займався розслідуванням справи про вбивство Григорія Распутіна.
Із січня 1917 року — сенатор цивільного касаційного департаменту Правительствуючого Сенату. У березні 1917 року призначений заступником голови Верховної слідчої комісії по розслідуванню злочинів представників старого режиму.
Після розпуску Сенату більшовицькою владою наприкінці листопада 1917 року Завадські переїхали до Харкова.
Робота у Гетьманському уряді Української Держави
ред.6 травня 1918 року наказом гетьмана Павла Скоропадського призначений членом Генерального суду і виконуючим обов’язки заступника Міністра судових справ. Згодом — голова новоствореної Малої Ради міністрів.
23 липня уряд схвалив подання Міністра юстиції Михайла Чубинського і призначив Завадського членом новоствореного Державного сенату, з залишенням також і на посаді Державного секретаря Української Держави. Від 26 липня — сенатор Загального зібрання Генерального суду.
Згідно з ухваленим Радою Міністрів 1 серпня 1918 року «Тимчасовим законом про Верховне Управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України» був призначеним другим, після Петра Яковича Дорошенка, Верховним Правителем Української Держави в разі смерті, тяжкої хвороби або складення повноважень гетьманом Павлом Скоропадським[1].
Один з авторів «записки дев'яти» міністрів (від 17 жовтня 1918 року), яка призвела до кризи в уряді Федора Лизогуба і змін у зовнішньополітичному курсі України — переорієнтації з Почвірного союзу на Антанту.
Після повалення Гетьманату Павла Скоропадського — приєднався до Білого руху. Восени 1919 року призначений товаришем голови Особливої комісії при головнокомандуючому Збройних сил Півдня Росії генералу Антону Денікінуз розслідування злодіянь більшовиків.
Еміграція
ред.У вересні 1921 року під іменем міщанина Степана Завістовського дістався Польщі.
Навесні 1922 року — перебрався до Праги, де провадив активну викладацьку і наукову діяльність, працював у російських еміграційних наукових установах.
Помер 2 липня 1935 року (за іншими даними — 1943[2]) в Празі. Похований на Ольшанському цвинтарі. Його дружина — Калерія Іванівна (*1876 — †1963) — похована там само.
Примітки
ред.- ↑ [О.М.РЕДЬКО. ГРАМОТА ГЕТЬМАНА УСІЄЇ УКРАЇНИ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО ВІД 3 СЕРПНЯ 1918 р. - УДК 930.253:94(477)“1918” - https://archives.gov.ua/wp-content/uploads/14-3.pdf [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.]]
- ↑ Завадський Сергій [Архівовано 5 жовтня 2019 у Wayback Machine.]//Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 2. — С. 706.
Джерела
ред.- Гай-Нижник П.П. Державна канцелярія при Раді міністрів Української Держави 1918 р.: структура, завдання, діяльність [Архівовано 28 липня 2021 у Wayback Machine.]// Гілея. — 2021. — Вип.160 (№1–2). — Ч.1. Історичні науки. — С.34–54.
- Гай-Нижник П. П. Державний секретаріат (канцелярія) Української Держави 1918 року (до історії Державної служби України) [Архівовано 7 листопада 2014 у Wayback Machine.] // Науково-документальна збірка до 90-річчя запровадження державної служби в Україні. — К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2008. — С. 40–44.
- Завадський Сергій [Архівовано 5 жовтня 2019 у Wayback Machine.]//Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 2. — С. 706.