Відкрити головне меню


Заборона на професії( нім. Berufsverbot) - система заборон на професії (часто на основі відповідних законів), активно або приховано запроваджена у низці країн з метою покарання або дискредитації авторитету дійсних або вигаданих противників політики чи панівної ідеології, активне переведення цих осіб на низький матеріальний рівень майже до зубожіння.

Заборони на професії у НімеччиніРедагувати

Відповідно до закону фашистської Німеччини від 1933 року (Berufsbeamtengesetz) введено заборону на низку професій для німецьких євреїв, для художников-модерністів та політичних противників фашизму.

Практика заборони на професії — і надалі практикувалась у Федеративній Республіці Нимеччині за років холодної війни, що носила каральний характер.

Широку відомість отримав і затверджений У ФРН на початку 1970-х закон, що став відомим у європейських країнах як «Berufsverbot». Він не мав карального характеру, але помітно обмежував діяльність осіб і організацій, метою котрих були руйнування конституційного устрою країни чи зазіхання на цей тип устрою. Особам, метою котрих були руйнування конституційоного устрою країни, заборонялись посади у будь-яких державних установах[1].

Заборони на професії у ФранціїРедагувати

Власні закони на заборони на професії має Франція. Вони стосуються колишніх депутатів[2] . Колишнім депутатам довічно заборонена бізнесова діяльність, пов'язана із нерухомістю та залученням грошей він мешканців країни. Окрім цього колишні депутати на термін у два роки позбавлені права на працю у фірмах, де головує державна замова у виробництві. Також заборона діє і на працю у фірмах, де головний пакет акції належить державі Франції[3].

Заборони на професії у Сполучених ШтатахРедагувати

Обмеження на професійну діяльність існують і у США. Так, колишні конгресмени на термін один рік позбавлені виступати у конгресі чи мати контакти з його новими членами — для запобігання корупції[4].

Заборони на професії у середньовічній Венеціанській республіціРедагувати

Власні заборони на професії мала і середньовічна Венеціанська республіка. Заборони на професії були розповсюджені для євреїв та не заборонялись на мануфактурне виробництво, лихварство і медицину, досить незахищену і небезпечну на той час.

Польща і заборони на професіїРедагувати

На початок 21 століття у низці країн Східної Європи діє закон на заборону професій у державних закладах для осіб і громадян, що співпрацювали зі службами розвідки СРСР або активно працювали у комуністичних партіях своїх країн. ( Комуністична ідеологія у цих країнах у межах кампанії декомунізації прирівнена до фашизму. ) Так, цей закон діє у Польщі і забороняє громадянам отримувати посади у вищих державних закладах. Відповідний закон про заборону на професії не розповсюджується на громадян, практична діяльність котрих не була скерована за часів комуністичного режиму проти профспілок, політичної оппозиції та проти католицької церкви[5].

Заборони на професії у Радянському СоюзіРедагувати

Заборони на професії для іншодумців у СРСРРедагувати

Докладніше: Самвидав
  • Найчастіше звільненням і репресіям піддавали незалежних у думках і діях журналістів. Серед них — Валерій Марченко та Андрій Амальрік.

Валерій Марченко (1947—1984) — звільнений і 1973 року за сміливі промови (!) і друковані статті, засуджений у місті Київ на шість років позбавлення волі і два роки заслання. Новий арешт — у 1983 році. Засуджений до 10 років позбавлення волі та на п'ять років заслання. Загинув у тюремному таборі.

Андрій Амальрік (1938—1980) - журналіст, письменник, драматург, дисидент. Наприкінці 1968 р. звільнений з АПН, вимушено працював листоношею... Автор скандальної на той час книги «Просуществует ли Советский Союз до 1984 года?» Відбув заслання до Сибіру, тюремне ув'язнення, табор у Колимі. Був і новий арешт, вимушено емігрував із СРСР 1976 р. Загинув при нез'ясованих обставинах у автомобільній катастрофі в Іспанії.

  • Револьт Пименов, доктор математичних наук. Був звільнений і підпав під розчавлення репресивної психіатрії. 1957 року був звинувачений у заснуванні антирадянської групи, отримав десять років концтаборів. Новий арешт у 1970 р. і вирок — п'ять років заслання.
  • За вільнодумство звільнили вчительку Валерію Михайлівну Герлін, викладача літератури з московської школи (про її звільнення наважився сповістити журнал «Огонёк» ж «Огонёк», июль, 1990. Вчителька у 1949-1953 рр. відбула покарання по політичному звинуваченню на засланні у місті Караганда. Разом із чоловіком (Айхенвальд Юрій Олександрович) брала участь у дисидентському русі і разом із ним була примусово звільнена зі школи. Подружжя подало позов до суду ( і несподівано !) вибороло скасування рішення про звільнення. В останні роки життя Валерія Михайлівна Герлін була литературним редактором газети «30 октября», котру друкував російський «Мемориал»[6].
  • У посткомуністичній Росії Старовойтова Галина Василівна послідовно виступала за необхідність притягнення до відповідальності організаторів і провідників політики тоталітаризму. У грудні 1992 року внесла в Верховну Раду РФ законопроект «Про заборону на професії для провідників політики тоталітарного режиму». У ньому пропонувалося піддати професійним обмеженням працівників партапарату Комуністичної партії, штатних співробітників і агентуру радянських і російських спецслужб. У 1997 році повторно намагалася внести цей документ на розгляд Держдуми РФ, але закон так і не було прийнято.

Фактично була прихильником люстрації в Росії. Старовойтова Галина Василівна була вбита у Санкт-Петербурзі 20 листопада 1998 року за досі нерозслідуваних обставин[7].

Заборони на професії для інакомислячих науковців у СРСРРедагувати

У СРСР науку генетику визнали ворожою комуністичній ідеології. 1947 року радянський генетик В.П. Ефроїмсон, знавець мов, переклав з англійської критичну статтю Ф.Г. Добржанського проти лженауковця Тимофія Лисенка, що було звичною науковою практикою для науковців всього світу і не мало кримінального характеру. Генетик В.П. Ефроїмсон також наважився розповісти про цю статтю на лекції студентам Харківського університету[8].

  • Донос був досить швидко, а справу передали у Комісію Мінвуза. Комісія Мінвуза СРСР на чолі з головою Топчієвим А.В. насиллям звільнила науковця В.П. Ефроїмсона «за поступки, що зганьбили високе звання викладача виші»[9].
  • Ефроїмсон встиг захистити докторську дисертацію, що пойшла атестацію ВАКу, після доноса і рішення Комісії Мінвуза 1947 року її анулювали. Звання доктора наук він поверне собі лише через п'ятнадцять років[10].
  • Ефроїмсон не скорився і надіслав 1949 р. власну доповідь про неприпустимість пропаганди ненаукових ідей Лисенка та їхню шкоду для біології, генетики і практики сільського господарства. Відповіддю на зазіхання науковця на державну ідеологічну доктрину був арешт та відбування покарання у концтаборі для радянських людей у Казахстані до 1955 року[11].
  • Ефроїмсон не скорився і після звільнення з концтабору. Надіслав антилисенківський трактат Генеральному прокурору СРСР[12].
  • Випадок з арештом Ефроїмсона і забороною на професію був не випадковим. 1948 року у СРСР була зруйнована майже уся система викладаня біології у відповідних вишах. Міністр освіти СРСР С.В. Кафтанов звільнив або наказав заборонити професійну діяльність сотням професорів та викладачам різних виш та радянських університетів[13].
  • Всі висновки В.П. Ефроїмсона були підтримані іншим науковцем і систематиком, котрим був Любищев Олександр Олександрович (1890—1972). Вагомість підтримки Любишева наукових висновків Ефроїмсона була тим більшою, що Любищев ішов власним шляхом досліджень і прийшов до аналогічних висновків. В науці це показник істинності чужих досліджень[14]. Серед антилисенківських матеріалів Любищева — стаття «Об аракчеевском режиме в биологии», створена влітку 1953 року, а також низка листів-звітів до декількох журналів і газет, до Уряду СРСР. Любищева не звільнили з посади викладача лише тому, що його розцінювали в столиці малозначущим професором із провінції.

Заборони на професії для гомосексуалів-чоловіків у СРСРРедагувати

Існувала заборона на низку професій для гомосексуалів-чоловіків у СРСР, що проводилась приховано, але досить рішуче ( офіцери, вчителі, ідеологічний сектор, лікарі тощо), хоча природна статева орієнтація могла ніяк не бути пов'язаною ні з професійним рівнем особи (чолівіки мали й по дві вищі освіти), ні бути використана на пошук статевих партнерів, ні з використанням примусу чи підлеглого стану співпрацівників.

Вибірковість застосування заборони на професії для гомосексуалів-чоловіків у СРСР впадала у око тому, що не була розповсюджена на жінок-лесбійок, бо апріорно вважалось, що їх стосунки не носять руйнівно-агресивного характеру чи відвертої аморальності. Тим не менше заборону на професії застосовували і для жінок у випадках хабарництва. Жінку лікаря зі скандалом звільняли навіть у випадках, коли та була самотньою і матеріально утримувала двох або трьох дітей.

Заборони на професії для діячів мистецтв у СРСРРедагувати

Заборони на професії широко практикували у СРСР і для діячів мистецтв - художників, акторів, скульпторів, театральних режисерів, низки письменників. Незахищеними були навіть офіційно визнані і ті, що працювали у межах соціалістичного реалізма. Роками приховували факти з мученицького життя театрального режисера Олександра Таїрова, директора Музея витончених мистецтв Б.Н. Терновця, московського художника Ситникова Василя Яковича, жінки-скульптора Віри Мухіної[15] та інших.

Віру Мухіну примусили покинути 1930 р. посаду викладача у ВХУТЕМАСі. У ВХУТЕМАСі тоді провели політичну «чистку від троцкистів». Насилля над Мухіною продовжились і після звільнення — були арешт, допити на Лубянці у НКВС, по закінченні допитів вона вимушено покинула Москву і відбула у місто Воронеж, де вже відбував покарання її чоловік лікар Замков[16].

1938 року знято з посади директора Музея витончених мистецтв Бориса Миколайовича Терновця (1884—1941), що мало на меті покарання[17].

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати


ДжерелаРедагувати

  • http://www.gazeta.ru/parliament/articles/9450.shtml
  • ж «ПРИРОДА», № 5, 1990
  • Конституційне право України: Підручник /За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-ге вид., доопр. /НАН України; Ін-т держави і права. — К.: Наук. думка, 2000. — 732 с.
  • Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (коментарі до статті 9 Конституції України) // Українське право. — 1998. — № 1.

ЛітератураРедагувати

  • В. Ярошенко. Заборона на професію // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.263 ISBN 978-966-611-818-2

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.gazeta.ru/parliament/articles/9450.shtml
  2. http://www.gazeta.ru/parliament/articles/9450.shtml
  3. http://www.gazeta.ru/parliament/articles/9450.shtml
  4. http://www.gazeta.ru/parliament/articles/9450.shtml
  5. http://www.gazeta.ru/parliament/articles/9450.shtml
  6. http://hro.org/node/14633
  7. Смерть без причины — Известия (рос.)
  8. ж «ПРИРОДА», № 5, 1990
  9. ж «ПРИРОДА», № 5, 1990
  10. ж «ПРИРОДА», № 5, 1990
  11. ж «ПРИРОДА», № 5, 1990
  12. ж «ПРИРОДА», № 5, 1990
  13. ж «ПРИРОДА», № 5, 1990
  14. ж «ПРИРОДА», № 5, 1990
  15. журнал «ДИ СССР», № 3, март, 1990
  16. журнал «ДИ СССР», № 3, март, 1990
  17. журнал «ДИ СССР», № 3, март, 1990