Жовтень (фільм, 1927)
«Жовтень» (перша назва «Десять днів, котрі вразили світ»; рос. Октябрь) — радянський німий художній фільм кінорежисера Сергія Ейзенштейна, знятий на московській фабриці «Совкіно» у 1927 році про події Жовтневої революції.[2] Заключна частина кінотрилогії («Стачка», «Броненосець Потьомкін», «Жовтень»). Фільм демонстрували у США під назвою «Десять днів, котрі вразили світ».
Жовтень | |
|---|---|
| рос. Октябрь | |
.jpg) | |
| Жанр | драма |
| Режисер | Александров Григорій Васильович і Ейзенштейн Сергій Михайлович |
| Сценарист |
Сергій Ейзенштейн Григорій Александров |
| У головних ролях |
Vladimir Uralskyd, Тіссе Едуард Казимірович, Попов Володимир Олександрович[1] і Ліванов Борис Миколайович[1] |
| Оператор | Едуард Тіссе |
| Композитор |
Едмунд Майзель Дмитро Шостакович |
| Кінокомпанія | Совкіноd і Мосфільм |
| Дистриб'ютор | Netflix |
| Тривалість | 102 хвилини |
| Мова | Російська |
| Країна | СССР |
| Рік | 1927 |
| Дата виходу | 7 листопада 1927 |
| IMDb | ID 0018217 |
 Жовтень у Вікісховищі | |
Сюжет ред.
Оповідь починається з символічної сцени повалення з п'єдесталу пам'ятника російському Імператору. Вуличні заворушення у Петрограді і критичне становище на фронтах. Солдатам і жителям Петрограда нічого їсти, а Тимчасовий уряд не здатний утримати під контролем ситуацію в місті і країні. У цих умовах до влади приходять більшовики. Лідер партії Володимир Ленін прибуває у бунтівне місто і очолює повстання. Захоплення влади більшовиками під загрозою, бо до столиці підступають війська генерала Корнілова.
Військові частини і матроси Балтійського флоту, котрі стоять на боці більшовиків, стягуються до Зимового палацу. Одночасно у Петроград приїжджають делегати з'їзду Рад. У президію з'їзду обирають представників партії більшовиків, а меншовиків і есерів проганяють із залу. Повстання більшовиків закінчується взяттям Зимового палацу і припиненням повноважень Тимчасового уряду. Кінцівка фільму — виступ Леніна з трибуни Другого з'їзду Рад і проголошення перемоги революції.
Історія створення ред.
Після великого успіху «Броненосця Потьомкін» Ейзенштейн отримав повну довіру влади країни і задумав зняти масштабне кінематографічне полотно про перемогу Жовтневої революції. Перші варіанти сценарію «Жовтня» включали в себе історичну хроніку подій від Лютневої революції до закінчення громадянської війни. У підсумку сценарій довелося обрізати і закінчити фільм подіями жовтня 1917 року.[2]
У розпорядження режисера були надані безпрецедентні на той період ресурси: плівка, історичні костюми, зброя і повноваження. Що породило безліч іронічних коментарів, про те, що зйомки принесли Петербургу шкоди більше, ніж сама революція. У якості масовки було дозволено використати військові частини. Також Ейзенштейну дозволили знімати фільм на місці подій революції — на підступах до Зимового і безпосередньо у інтер'єрах палацу. Консультантами фільму виступили учасники жовтневих подій: Крупська і Підвойський (він навіть зіграв у фільмі самого себе).
Планувалось, що фільм буде випущений на екрани до 10-річчя революції у 1927 році, але зйомки затягнулись і у прокат картина потрапила тільки на початку 1928 року.[2] Через зміни політичного клімату у СРСР на останніх етапах редагування фільму режисер Ейзенштейн був вимушений видалити з фільму багатьох діячів революції: Л. Троцького, В. Антонова-Овсієнко, В. Невського[3][4].
Захоплений музикою Едмунда Майзеля, написаною для європейського прокату фільму «Броненосець Потьомкін», Ейзенштейн запропонував композитору написати музику до його «Жовтня». Однак у Москві партитуру Майзеля вважали занадто авангардистською, і у СРСР фільм вийшов на екрани з другою звуковою доріжкою; музикою німецького композитора була озвучена скорочена приблизно на пів години версія «Жовтня», призначена для прокату за кордоном.[4]
Фільм не мав такого ж глядацького успіху, як «Броненосець Потьомкін». У більшості, через застосований «інтелектуальний монтаж» у кульмінаційній частині фільму. Так наприклад, щоб продемонструвати монархічну формулу «за Бога і Вітчизну» використовується послідовність все більше і більше абстрактних зображень. У 1933 році фільм був остаточно знятий з прокату.
У 2011 році в результаті спільної роботи німецьких і російських організацій, котрі точилися 5 років, вдалось відновити оригінальну звукову доріжку «Жовтня», але тільки партитуру, написану Майзелем для скороченої версії; для повної версії фільму музику дописав німецький композитор Бернд Тевес.[4]
Критика і культурний вплив ред.
На відміну від «Броненосця „Потьомкін“», фільм, що завершував знамениту кінотрилогію Ейзенштейна, носить більш виражений ідеологічний характер. У 1927 році Ейзенштейн, визнаний митець, стає також теоретиком мистецтва. Він опублікував кілька статей про новаторський метод у кіно. Чергова його картина — це спроба донести концепцію нової режисури: кіно без типажу (без головних героїв) і без висловленого драматургічного сюжету. Картину за задумом Ейзенштейна робить режисер за монтажним столом. В цілому у СРСР фільм був сприйнятий критиками позитивно, але молодий режисер отримав чимало гострих зауважень.[2]
Надто багато часу та місця у картині приділено фігурі Керенського і алегоричному протиставленні людей і інтер'єрів Зимового палацу. Характерне для молодого Ейзенштейна захоплення експериментами не прикрасило картину. На думку Віктора Шкловського, мішура і символізм перевантажили кадр: «Ейзенштейн заплутався у десяти тисячах кімнат Зимового палацу, як плутались у них колись творці».[2]
Послідовність зміни сцен обумовлена не стільки режисерським задумом, скільки ілюстрацією до історичного і ідеологічного тлумачення подій Жовтневої революції. Акторів картини складно назвати акторами — вони швидше двійники відомих політичних діячів.[5]
За спогадами А. Городницького, «у фільмі „Жовтень“ професійних акторів майже не було. Леніна, наприклад, грав працівник цементного заводу Нікандров, котрий мав з ним портретну схожість. Йому пошили костюм, пальто і кепку, а на голові виголили лисину. У ролі Керенського знімався також схожий на нього студент Університету. Зінов'єва зіграв його справжній брат, а в ролі Троцького був знятий якийсь зубний лікар, також дуже схожий з героєм».[6]
Серед перших глядачів картини були ті, хто знайшов фільм штучним. Володимир Маяковський так відгукнувся про «акторську гру» Нікандрова, котрий втілив образ Леніна у фільмі:
Огидно бачити, коли людина приймає схожі на Леніна пози і робить схожі рухи тіла — і за цією зовнішністю відчувається повна пустота, повна відсутність думки. Абсолютно правильно сказав один товариш, Нікандров схожий не на Леніна, а на всі статуї з нього[7]
Не дивлячись на таку відверту ідеологічну ангажованість картини, критики віддають належне новаторському методу у монтажі картини. Кінокритик Рауль Хаузман назвав монтаж Ейзенштейна «інтелектуальним»[8] Французький критик Жан-Клод Конеса писав про фільм:
«Фільм одночасно стає і розповіддю про історію, і її складовою частиною, у тому розумінні, що його монтаж, його розкадрування, його естетика — це продукт революційної системи як у показі революції, так і у екзальтованій манері цього показу».[7]
Картина «Жовтень» вважається першою у радянській кіноленініані і заклала традиції, котрі були успішно продовжені уже у епоху звукового кіно.
Знімальна група ред.
- Василь Нікандров — Володимир Ленін
- Микола Попов — Олександр Керенский
- Эдуард Тіссе — німецький солдат
- Микола Подвойський — камео
- Антонов-Овсієнко — камео
- Апфельбаум — Зінов'єв
- Борис Лsванов — міністр Терещенко
- Ляшенко — міністр
- Чібісов — міністр Скобелев
- Міхалев — міністр Кішкін
- Смельський — міністр Вердеревський
Посилання ред.
- Режисери і автори сценарію: Сергій Ейзенштейн, Григорій Александров
- Оператор: Едуард Тіссе
- Художник: Василь Коврігин
- Директор картини: Аркадій Євгенович Олексіїв (на фото над Г.Александровим)
- Фільм «Жовтень» на сайті «Мосфільма» [Архівовано 12 серпня 2019 у Wayback Machine.]
- Ленін у Жовтні
- Романова О. «Жовтень» Ейзенштейна: між мистецьким винаходом і міфом про революцію
- Наталя Друбек. Крупним планом: «Жовтень» Сергія Ейзенштейна [Архівовано 2 вересня 2019 у Wayback Machine.]
Примітки ред.
- ↑ а б ČSFD — 2001.
- ↑ а б в г д «Очерки истории кино СССР Немое кино: 1918—1934 годы» — Расцвет немого кино (1926—1930) Эйзенштейн после фильма «Броненосец „Потёмкин“» глава 4 // Н. А. Лебедев [Архівовано 19 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Этот день в истории кино. www.eisenstein.ru. Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 2 вересня 2019.
- ↑ а б в Директоры РГАКФД Н. А. Калантарова и РГАЛИ Т. М. Горяева приняли участие в 62 Берлинском кинофестивале (Берлинале). Федеральное архивное агентство (официальный сайт). 10 февраля 2012. Архів оригіналу за 1 лютого 2013. Процитовано 21 січня 2013.
- ↑ «Frankfurter Zeitung», 1928, 5. Juni. Зигфрид Кракауэр. Киноведческие записки. Перевод с немецкого А. С. Тимашевой. [Архівовано 6 листопада 2019 у Wayback Machine.] ссылка проверена 27 декабря 2008
- ↑ Из воспоминаний А.Городницкого. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 13 листопада 2019.
- ↑ а б Жан-Клод Конеса. «Октябрь: кризис изображения». Киноведческие записки. переводчик Евгения Илюхина [Архівовано 15 вересня 2019 у Wayback Machine.] ссылка проверена 27 декабря 2008
- ↑ Рауль Хаузман. «Довженковская Земля». Киноведческие записки. Перевод с немецкого С. Е. Шлапоберской. [Архівовано 11 вересня 2019 у Wayback Machine.] ссылка проверена 27 декабря 2008