Вікіпедія

Жнятино

село в Закарпатській області, Україна

Жнятино — село в Україні, у Закарпатській області, Мукачівському районі.

село Жнятино
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Мукачівський район
Громада Горондівська сільська громада
Облікова картка Жнятино 
Основні дані
Засноване 1300
Населення 2243
Площа 3,001 км²
Густота населення 747,42 осіб/км²
Поштовий індекс 89657
Телефонний код +380 3131
Географічні дані
Географічні координати 48°21′02″ пн. ш. 22°35′45″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря 		107 м
Відстань до
районного центру 		18 км
Найближча залізнична станція Страбичове
Відстань до
залізничної станції 		5 км
Місцева влада
Адреса ради 89657, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Жнятино, вул. Миру, 131а
Карта
Жнятино. Карта розташування: Україна
Жнятино
Жнятино
Жнятино. Карта розташування: Закарпатська область
Жнятино
Жнятино
Мапа
Мапа

CMNS: Жнятино у Вікісховищі

Вважається що назва походить від слов'янського слова — вугілля.

Історія ред.

Вперше згадується в 1248 році як Snethe. На гербі села зображений вовк, який стоїть біля дерева.[1]

У 1556 році пережило татарський набіг.

Під час Повстання Ракоці 1703—1711 років 25 чоловік з Жнятиного брали участь в загонах куруців.[2] У 1704 році спалене австрійцями.

В кінці ХІХ століття в околицях Жнятиного, у дубовому лісі, знаходилася курганна група.[3]

В 1867 році на території села знайдено срібну монету імператора Антонія Пія.

Село оточене болотами з усіх боків. На це вказують такі географічні назви: Sesztó, Máriástó, Tövismocsár, Beregtó, Kigató.

Церква Покрови пр. богородиці. 1912.

У 1692 р. Жнятино було філією Ґоронди. У 1704 р. видно було залишки церкви, спаленої німецькими солдатами в попередні буремні роки, але незабаром вірники її відбудували.

Давню дерев'яну церкву згадують у 1775 р. У 1881 р. йдеться про дерев'яну церкву з високим шпилем над баштою, яка, очевидно, стояла в селі аж до спорудження типової мурованої церкви базилічного типу.

У церкві збереглася мармурова табличка з датою 1901, яка є, можливо, роком початку будівництва, що відбувалося за сільського голови Михайла Дідинського. Окремих селян громада вибрала для роботи в пані на прізвисько Чеханя, а зароблені гроші йшли на церкву. Суттєвою була і допомога земляків з Америки. За спогадами куратора Василя Баша, малювання в церкві виконав художник Карло Ортман у 1921 р.

Зберігся текст, який свідчить про перемалювання інтер'єру в 1975 р. Петром та Іваном Соколовичами.

У 1996 р. стінопис та ікони перемалювала художниця з Ґоронди Тетяна Олесин. Тоді ж провели загальний ремонт церкви, а Михайло Соколович відремонтував і пофарбував барокове завершення храму.

У кінці 1940-х років місцеві священики Федір Дурневич та Іван Кешеля були заслані на каторгу й обоє померли в радянських концтаборах.

Населення ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2218 осіб, з яких 1077 чоловіків та 1141 жінка.[4]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2227 осіб.[5]

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
угорська 63,40 %
українська 36,16 %
російська 0,36 %

Сучасність ред.

Голова сільської ради: Іван Іванович Орос

Вулиці: вул. Шевченка, вул. Петефі, вул. Нова, вул. Лісна, вул. Миру, вул. В. Дудинського, вул. Молодіжна, вул. Садова (кол. Калініна), вул. Закарпатська (кол. Карла Маркса).

З вересня 2003 року щороку відзначаються Дні села.

Пам'ятки ред.

  • Церква Покрови Пресвятої Богородиці[7]
  • Реформатська церква
  • Пам'ятник воїнам, загиблим у Другій світовій війні
  • Пам'ятник жертвам сталінського режиму
  • річка-канал Серне

Культура ред.

  • сільський клуб
  • ЗОШ І-ІІ ст. № 1 з українською мовою навчання
  • ЗОШ І-ІІ ст. № 2 з угорською мовою навчання. Перша історична згадка у 1795 році, до 1944 року була школою реформатської церкви. З 1948 року стала державною школою.
  • дитячий садок


Туристичні місця ред.

- В кінці ХІХ століття в околицях село, у дубовому лісі, знаходилася курганна група.

- В 1867 році на території села знайдено срібну монету імператора Антонія Пія.

- храм Покрови пр. богородиці. 1912.

- Реформатський храм

- Пам'ятник воїнам, загиблим у Другій світовій війні

- Пам'ятник жертвам сталінського режиму

- річка-канал Серне

Примітки ред.

  1. ↑ Жнятинська сільська рада. Фотогалерея села Жнятино. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 17 січня 2017.
  2. ↑ Історія міст і сіл Української РСР. Жнятине
  3. ↑ Археологія та стародавня історія Мукачівського району. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 17 січня 2017.
  4. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
  5. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
  6. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
  7. ↑ Прадідівська слава. Церква Покрови с. Жнятине. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 17 січня 2017.


  Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жнятино&oldid=34913350