Вікіпедія

Жидачівська Оранта

Жидачівська Оранта, Жидачівська чудотворна ікона Матері Божої або Чудотворна жидачівська ікона Воплочення — чудотворна ікона Богородиці, що перебуває в церкві Воскресіння Христового в м. Жидачів, Львівської області.

Жидачівська Оранта Жидачівська чудотворна ікона Божої Матері
Дата появи: 1406 р.
Місце знаходження: Жидачів, Україна
Автор: ієромонах Веніамін
Іконографічний тип: Оранта
Заступництво: Україна

Опис ред.

Належить до типу Оранта. Ікона виконана темперою на одній суцільній дошці без шпуг. Її розмір 144 см х 75,5 см. Товщина дошки досить значна – 38–40 мм, ширина поля ковчегу 7 см, глибина ковчегу 1 см, його верхня частина має рідкісну для українських ікон лучкову форму.[1]

На іконі вміщено фігуру Богородиці на повний зріст, поясне зображення Ісуса Христа в неї на грудях. Охарактеризувати первісну колористику твору немає можливості, бо його ще ґрунтовно не реставрували.[2]

На звороті дошки є напис XVII ст.: «Образ цей Воплочення Пречистої ПрисноДіви Марії намальований і відданий до монастиря Жидачівського року Божого 1406 Ієромонах Веніамін»[3]

Історія ред.

Легендарні версії та наукові дані ред.

У рукописному переліку здійснених при іконі чудес (з 1750 року), приведені дві версії її походження. За першою версією, вона написана 1406 р. для жидачівської монастирської церкви єромонахом Веніаміном.[4]

За другою версією, ікона появилась в XVII столітті на триверхій груші. [5]

Також «згідно з іншою легендою, ікону виловлено в ріці й спершу поміщено її в маленькій капличці, яка згоріла 1888 року. Тоді перенесено її до новозбудованої церкви»[6]

Образ наділений стійким комплексом ознак середини XVI ст. з яскравими аналогами серед перемишльської спадщини, проте водночас — виразними прикметами давнішого оригіналу. До нього відсилає величава фронтальна постава Богородиці, її характерний лик з розбудованими щоками, малим підборіддям, прямим тонким носом, своєрідними короткими підкреслено «скругленими» бровами. Окремими з цих рис наділений також лик Емануїла. Вони відтворюють ідеал монументального стилю ранніх Палеологів настільки виразно й послідовно, що ікона, безперечно, є реплікою оригіналу останніх десятиліть XIII ст.[7]

Іларіон Свєнціцький датував ікону 1406 р. та XV століттям, патріарх Димитрій (Володимир Ярема) — не пізніше ніж XV століття.[8]

На думку Віри Свєнціцької, Володимира Вуйцика та Володимира Александровича, йдеться про твір середини XVI століття.[9]

З огляду на незвичний для України ковчег, Володимир Вуйцик та патріарх Димитрій висловили припущення про балканське походження майстра.[10][11]

Перші згадки про чудотворність ікони представив дослідник А. Петрушевич у своїй праці «Сводній Галицько-Руській літописі». Хроніка чудес Жидачівської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці велася із 1750 року і називалася «Руно орошеное Пречистой Діви Маріі чудодійственная благодаті роса от чудотворнаго єя образа истікающая в Жидачеві»

Подальша доля ікони ред.

Ікона тривалий час знаходилася в монастирській Успенській церкві. Спочатку вона перебувала на престолі в жидачівській церкві св. Миколая. Звідти отець Іван Жигалович в 1572 р. переніс її до церкви Воскресіння Христового.

У 1772 році староста Цициліва (нині Вільхівці), що неподалік Жидачева, Каєтан Шептицький подарував виготовлені власним коштом золочені та посріблені дерев'яні шати, а також закупив срібні корони для ікони. А коронував Жидачівську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці єпископ Лев Шептицький.[12]

У 1888 році в Жидачеві трапилася велика пожежа, яка знищила майже чверть міста і церкву, але парафіянам дивом вдалося врятувати образ із вогню. Після цього протягом 13 років ікона перебувала у жидачівському костелі.

21 вересня 1901 року ікону урочисто перенесли до новозбудованої мурованої церкви Воскресіння Христового та помістили у святилищі за престолом, де він знаходиться і сьогодні.[13]

Вшанування ред.

Остаточно невідомо, коли Жидачівська ікона була офіційно проголошена чудотворною, однак відпусти до ікони проводяться ще з 1752 року. Спершу вони відбувались у восьму п'ятницю після Великодня, а з 1948 року у восьму неділю (або у неділю після Зіслання Святого Духа), коли у Жидачеві відпустовий празник. Вперше назву «Жидачівська Оранта» до ікони застосував львівський мистецтвознавець В. Вуйцек, який у 1980–90-х роках її досліджував.[14]

Про те, що ікона користувалася величезною шаною в містечку свідчить хоча б такий факт: до 1939 року територію за іконою Пречистої Діви називали «Запречисте».[15]

Копії ред.

Вивчення жидачівського «Воплочення» принесло ще один важливий для сприйняття його самого й ширшого контексту висновок. Виявлено немало пізніших, XVII і навіть XVIII ст., реплік, які слід визнати прямими чи опосередкованими відтвореннями того ж оригіналу. [16]Їх географія тяжіє до єдиного осередку, який, відповідно до притаманної для окресленого історичного регіону системи внутрішніх взаємо — зв’язків, ідентифікується як монастир князя Лева Даниловича у Спасі (сучасна література, виходячи з новітніх реалій, на перший план ставить Лаврівський монастир). Отже, усі репліки, перелік яких започатковує Жидачівська ікона, відтворюють гаданий історичний протограф — імовірний дар князя до Спаського монастиря. [17]

Див. також ред.

Література ред.

  • Україна в Центрально-Східній Європі. — Вип. 11. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — 342 с.
  • Александрович В. Чудотворна ікона Богородиці («Воплочення») з Жидачева // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. — Львів, 2005. — Вип. 5.
  • Вуйцик В. Жидачівська Оранта // Родовід. Українське мистецтво: міфи та реалії, тенденції розвитку, імена. – Київ, 1994. – Ч. 9.
  • Львівська національна наукова бібліотека ім. В.Стефаника (далі – ЛННБУ). – Відділ рукописів. – АСП I 415. – Арк. 1.= Петрушевич А.П. Сводная галичско-русская летопись с 1700 до конца августа 1772 года. – Львов, 1887. – С. 205.

Примітки ред.

  1. ↑ Вуйцик В. Жидачівська Оранта // Родовід. Українське мистецтво: міфи та реалії, тенденції розвитку, імена. – Київ, 1994. – Ч. 9. – С. 73.
  2. ↑ Александрович В. Чудотворна ікона Богородиці («Воплочення» з Жидачева // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. – 2005. – Вип. 5. – С. 122.
  3. ↑ Вуйцик В. Жидачівська Оранта // Родовід. Українське мистецтво: міфи та реалії, тенденції розвитку, імена. – Київ, 1994. – Ч. 9. – С. 74.
  4. ↑ Львівська національна наукова бібліотека ім. В.Стефаника. – Відділ рукописів. – АСП I 415. – Арк. 1.= Петрушевич А.П. Сводная галичско-русская летопись с 1700 до конца августа 1772 года. – Львов, 1887. – С. 205.
  5. ↑ Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника (далі – ЛННБУ). – Відділ рукописів. – АСП I 415. – Арк. 1.= Петрушевич А.П. Сводная галичско-русская летопись с 1700 до конца августа 1772 года. – Львов, 1887. – С. 205-206.
  6. ↑ Лужницький Г. Словник чудотворних Богородичних ікон України // Intrepido pastori. Науковий збірник на честь Блаженнішого Патріарха Йосифа в 40-ліття вступлення на Галицький престіл 1.11.1944. – Рим, 1984. – С. 164.
  7. ↑ Александрович В. Чудотворна ікона Богородиці («Воплочення») з Жидачева // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. — Львів, 2005. — Вип. 5. — С. 126.
  8. ↑ Свєнціцький І. Галицько-руське церковне малярство XV–XVI ст. Матеріали і замітки // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Львів, 1914. – Т. 121. – С. 67. – Іл. ІІ; Димитрій (Ярема), патріарх. Іконопис… – С. 78.
  9. ↑ Свєнціцька В.І. Українське станкове малярство XIV–XVI ст. і традиції візантійського мистецтва // Українське мистецтво у міжнародних зв’язках. Дожовтневий період. – Київ, 1983. – С. 18; Вуйцик В. Жидачівська Оранта… – С. 77; Александрович В. Чудотворна ікона… – С. 127.
  10. ↑ Вуйцик В. Жидачівська Оранта // Родовід. Українське мистецтво: міфи та реалії, тенденції розвитку, імена. – Київ, 1994. – Ч. 9. – С. 77.
  11. ↑ Димитрій (Ярема), патріарх. Іконопис Західної України XII–XV ст. – Львів, 2005. – С. 78-78/
  12. ↑ "Край" краєзнавчо-туристичний портал. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 7 жовтня 2019.
  13. ↑ Патріарший паломницький центр УГКЦ. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 7 жовтня 2019.
  14. ↑ Офіційний інформаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 7 жовтня 2019.
  15. ↑ Любомир Калинець Ходорів Сьогодні. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 7 жовтня 2019.
  16. ↑ Александрович В. Чудотворна ікона Богородиці («Воплочення») з Жидачева // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. — Львів, 2005. — Вип. 5. — С. 119–120.
  17. ↑ Александрович В. Чудотворна ікона Богородиці («Воплочення») з Жидачева // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. — Львів, 2005. — Вип. 5. — С. 126–127.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жидачівська_Оранта&oldid=37298683