Жигмонд Кемень

|Примітки=

Жигмонд Кемень
угор. Baron Kemény Zsigmond
Народився	12 червня 1814(1814-06-12) Вінцу-де-Жос, Alsó-Fehér Countyd, Австрійська імперія
Помер	22 грудня 1875(1875-12-22) (61 рік) Кемерашу, Kolozs Countyd, Австро-Угорщина
Громадянство	Угорщина
Діяльність	письменник і публіцист, барон
Alma mater	Віденський університет (1840)
Мова творів	угорська
Членство	Угорська академія наук
Партія	Peace Partyd, Deák Partyd і Radical partyd
Автограф
Жигмонд Кемень у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Жигмонд Кемень (угор. Baron Kemény Zsigmond; *12 червня 1814, Алвінц — †22 грудня 1875, Кемерашу) — угорський письменник-романіст, журналіст і публіцист, уродженець Трансильванії. Редактор трансильванської газети Erdélyi Hirado та будапештської Pesti Napló.

Життя і творчість

Кемень y народився в Трансильванії в дворянській сім'ї. Вивчав англійське, французьке і німецьке право, політику і культуру в місті Аюд/ 1837 він вивчав юриспруденцію в Marosvásárhely (нині Тиргу-Муреш, Румунія), але незабаром повністю присвятив себе журналістиці і літературі. Його перша незакінчена робота «Про причини катастрофи Мохача» (1840), привернула велику увагу.

У тому ж році вивчав природну історію і анатомію в Віденському університеті. 1841, разом з Лайош Ковачем, редагував трансильванську газету Erdélyi Hirado. Він також брав активну участь в провінційній політиці і гаряче підтримував принципи графа Іштвана Сечені.

1846 переїхав в Будапешт, де його брошури Korteskedés ÉS ellenszerei зробили його знаменитим. У Будапешті він знайшов однодумців, які поділяли його лібералізм і прагнення до реформ. У тому ж році видав свій перший великий роман «Gyulai Pal».

Помер у Трансильванії, у містечку Кемерашу.

Згодом він редагував газету Pesti Napló. У цій газеті Кемені пропагував угорський рух пасивного опору. Він також опублікував кілька політичних есе (наприклад, "Два Весселені" та "Іштван Сечені"). У 1860-х роках Кемені брав активну участь у політичному русі, очолюваному державним діячем Ференцом Деаком, правою рукою якого він продовжував залишатися, і популяризував Австро-Угорський компроміс 1867 року, до якого спричинився Деак, однак згодом він його засудив. Кемені був обраний до сейму 1867 року від одного з округів Пешта, але не брав участі в дебатах. Останні роки життя провів на самоті в Трансільванії.

Джерела

• • Élet és irodalom [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (tanulmányok)
  • Férj és nő ; Ködképek a kedély láthatárán [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • Gyulai Pál [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.]
  • Báró Kemény Zsigmond munkáiból [Архівовано 13 червня 2021 у Wayback Machine.] (tanulmányok)
  • Kemény Zsigmond naplója (részletek) [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.]
  • A mohácsi veszedelem okairól [Архівовано 19 листопада 2017 у Wayback Machine.]
  • Özvegy és leánya [Архівовано 20 червня 2013 у Wayback Machine.]
  • A rajongók [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.]
  • Sorsok és vonzások [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.]
  • Szerelem és hiúság [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.]
  • A szív örvényei [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.]
  • Változatok a történelemre [Архівовано 19 листопада 2017 у Wayback Machine.]
  • Zord idő [Архівовано 6 червня 2017 у Wayback Machine.]
  • Korteskedés és ellenszerei I. kötet [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • Korteskedés és ellenszerei II. kötet [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.]