Відкрити головне меню

Жеребкіна Ірина Анатоліївна - українська гендерна дослідниця, директорка Харківського центру гендерних досліджень, основна редакторка журналу «Гендерні дослідження» та професорка кафедри теорії культури та філософії в Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна[1], докторка філософських наук з ухилом до постмодернізму.

Ірина Жеребкіна
Місце проживання Харків
Громадянство Україна
Сфера інтересів Гендерні дослідження, феміністська теорія, філософська антропологія
Заклад Харківський центр гендерних досліджень
Науковий ступінь професорка філософії
У шлюбі з Сергій Жеребкін

До сфер діяльності входять: сучасна філософія політичної думки, гендерна та феміністська теорії, філософська антропологія та феміністська деконструкція політичної антропології дорадянських та пострадянських суспільств.[2]

Ірина Жеребкіна працювала в Інституті філософії РАН, після чого приїхала до Києва, де вивчала філософію і на початку 1990-х займала посаду в московському Інституті Філософії.[3][4]. У 1994 році створила в Харкові перший на території України центр гендерних досліджень.

Зміст

Феміністський аналізРедагувати

Використовуючи ідеї Лакана, Фуко, а також сучасних західних феміністок, Жеребкіна зробила першу серйозну спробу критики українського націоналізму і основного пострадянського політичного дискурсу з феміністської точки зору. Аналізуючи різноманітні види історико-культурного матеріалу (наприклад, українську класичну поезію і прозу, історію жіночого руху початку ХХ ст., документи сучасних жіночих конференцій), Жеребкіна продемонструвала історичну особливість в ідеології українського жіночого руху, що визначається націоналізмом. Згідно з аналізом, одержимість націоналістською ідеологією не дозволяла українським лідеркам викладати питомо феміністські проблеми, описувати інтереси жінок і захищати їхні права. Пріоритет жіночих проблем був згублений, принесений в жертву нації.[3]

Згадуючи зображення жінок в поезії Шевченка, Жеребкіна підкреслює важливість образу «зґвалтованої матері» (українки, зґвалтованої москалями) у пробудженні української національної свідомості. Жінки-жертви були визначальними в процесах формування національної ідентичності, оскільки Україна на той час символізувалась саме образом «зґвалтованої матері». Національна ідентичність сформувалася як спосіб протидії Росії. Цей вид постколоніальної ненависті до домінуючого образу можна розглядати в якості основного ресурсу для політики національної ідентичності в сучасній Україні.[3]

Жеребкіна позиціонує себе поза дискурсом національного фемінізму, не визначаючи українське походження об’єкту своїх досліджень[5]. На відміну від українських колежанок, Жеребкіна з деяким скептицизмом ставиться до можливості незалежного феміністського руху та гендерних досліджень у пострадянських країнах, враховуючи їхні дії маніпуляційного характеру. Її методологічні уподобання орієнтуються на західних теоретикинь постфемінізму, таких як Розі Брайдотті, Джудіт Батлер, разом з котрими підкреслює кризу і зміни парадигми в сучасному фемінізмі, що передбачають тематизацію жіночої суб'єктивності, критику класичного ліберального фемінізму, перехід від «фемінізму рівності» до «фемінізму відмінності».[5] На думку Жеребкіної, ця методологія головним чином функціонує на рівні колективної несвідомості, тобто її можна ефективно використовувати з метою аналізу характерних особливостей суспільств пострадянського простору.[5]

Авторка ставить наступні питання: яким чином влада має право говорити від імені жінок та визначати їхні інтереси? Як конструюються та представляються інтереси жінок в офіційному дискурсі та націоналістській ідеології? В праці «Жіноча політична несвідомість» аналізуються традиції українського фемінізму, звертаючись до документів сучасних жіночих організацій, та досліджено трансформацію традиційного образу жінки в українській культурі та феміністський рух в історичній періодиці дорадянського та пострадянського простору. Жеребкіна пише про історію українського жіночого руху як невдалого зусилля протистояння та боротьби.[5]

Харківський центр гендерних дослідженьРедагувати

Першою серйозною спробую впровадити феміністські ідеї в сучасне українське суспільство і, зокрема, в академічні сфери, було створення Харківського центру гендерних досліджень. ХЦГД - перший центр гендерних досліджень на території України. Діяльність Центру фокусується на феміністській теорії, феміністській політичній теорії, феміністській філософії, феміністській літературній критиці та постколоніальній феміністській теорії.[6]

Спочатку харківський Центр мав тісні контакти з Московським та іншими російськими центрами гендерних досліджень, згодом розроблено мережу контактів в Україні. Після кількох років існування Харківський центр заявив про необхідність розвитку постмодерністського підходу, літературної критики і сучасних феміністських теорій. Саме з позиції постмодерністської феміністської критики Ірина Жеребкіна написала книгу «Жіноче політичне несвідоме», видану в Харкові в 1996 році.[3]

Внесок Жеребкіної в український фемінізм став суворою критикою державного націоналістичного дискурсу і чіткою ідентифікацією фемінізму в Україні з радикальною опозицією домінуючій ідеології і політиці. Ця політична позиція дала ХЦГД маргінальний статус як в українському фемінізмі, так і в академічному житті.[5] З іншого боку, стратегія дистанціювання від сучасного фемруху була свідомим вчинком: Жеребкіна прагне говорити мовою счасних західних феміністок, і хоча вона іноді критикує західно-центровані підходи з позиції східноєвропейської жінки, її теоретична позиція визначається застосуванням деконструкції та інших потужних інструментів західного філософського дискурсу до матеріалів української культури.[3]

Протягом останніх десяти років центр щорічно проводив літню школу феміністських досліджень для учасниць колишніх республік Союзу. Російська продовжує бути головною робочою мовою щорічної літньої школи в АР Крим. В центрі публікується єдине видання з гендерної тематики не тільки в Україні, але й у всьому пострадянському просторі - журнал «Гендерні дослідження».[5]

Центр також редагує книги, загалом переклади західних феміністських праць та монографій Жеребкіної.

ПублікаціїРедагувати

Серед основних публікацій Жеребкіної наступні:

  • Ірина Жеребкина. Це солодке слово… Гендерні 60-ті та далі. СПб: Алетейя, 2012 (серія Феміністська колекція).
  • Ірина Жеребкина. Суб'єктивність та гендер. - СПб: Алетейя, 2007. - 304 с.
  • Ірина Жеребкина. Феміністська інтенвенція в сталінізм, або Сталіна не існує - СПб .: Алетейя, 2006.
  • Ірина Жеребкина. Гендерні 90-ті, або Фаллосу не існує. - СПб .: Алетейя, 2003. - 256 с. - (Книжкова серія "Феміністська колекція").
  • Ірина Жеребкина. Жіноче політичне безсвідоме. - СПб .: Алетейя, 2002. - 224 с. - (Книжкова серія «Гендерні дослідження»).
  • Ірина Жеребкина. Пристрасть: Жіноче тіло та жіноча сексуальність в Росії. - СПб: Алетейя, 2001. - 336 с. - (Книжкова серія "Феміністська колекція").
  • Вступ до гендерних досліджень. Частина 1. Навчальний посібник. // під ред. І. Жеребкина - Харків: ХЦГД; СПб: Алетейя, 2001 - 708 с. - (Книжкова серія «Гендерні дослідження»).
  • Ірина Жеребкина. «Прочитай моє бажання…» Постмодернізм. Психоаналіз. Фемінізм. - М .: Ідея-Прес, 2000 - 256 c. «Фемінізм під будь-яким іншим іменем» в Україні: жінки репрезентують самих себе // під ред. І. Жеребкина і Н. Виноградової - Харків: ХЦГД, "Крок", 2000 - 68 c.
  • Femina Postsovietica. Українська жінка у перехідний період: Від соціальних рухів до політики // під ред. І. Жеребкина. - Харків: ХЦГД; 1998 - 336 c.
  • Гендерні дослідження: Феміністська методологія в соціальних науках // під ред. І. Жеребкина. - Харків: ХЦГД; 1998. - 356 c.
  • Ірина Жеребкина. Жіноче політичне безсвідоме. - Харків: ХЦГІ; Ф-Пресс, 1997. - 375 с.
  • Теорія та історія фемінізму. Курс лекцій. // під ред. І. Жеребкина - Харків: ХЦГД; Ф-Пресс, 1996. - 387 c.
  • Ірина Жеребкина, Сергій Жеребкін. Метафізика як жанр. - Київ: ЦГО НАН України, 1996. - 313 c.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. Філософський факультет. philosophy.karazin.ua. Процитовано 2019-05-11. 
  2. Ірина Жеребкіна - Google Scholar Citations. scholar.google.com. Процитовано 2019-05-11. 
  3. а б в г д Zhurzhenko, Tatiana. UKRAINIAN FEMINISM(S): BETWEEN NATIONALIST MYTH AND ANTI-NATIONALIST CRITIQUE. IWM Working papers (en). Процитовано 2019-05-11. 
  4. Центр є незалежною жіночою дослідницькою організацією та пізніше після створення був пов’язаний з Харківським державним університетом. Головними напрямками діяльності центру є літературна критика, психоаналіз та філософія постструктуралізму.
  5. а б в г д е Chernetsky, Vitaly (2007-01-08). Mapping Postcommunist Cultures: Russia and Ukraine in the Context of Globalization (en). McGill-Queen's Press - MQUP. ISBN 9780773576506. 
  6. Музей жіночої та гендерної історії Gender Space. gender.at.ua. Процитовано 2019-05-11.