Жебельов Сергій Олександрович

Жебельов Сергій Олександрович (рос. Жебелёв Сергей Александрович, 1867, Санкт-Петербург — 1941, Ленінград) — російський та радянський історик спеціаліст в галузі античної історії, археології та епіграфіки, академік АН СРСР (від 1927).

Жебельов Сергій Олександрович
рос. Сергей Александрович Жебелёв
Народився 10 (22) вересня 1867[4][3] або 22 вересня 1867(1867-09-22)[2][3]
Санкт-Петербург, Російська імперія[1][2]
Помер 28 грудня 1941(1941-12-28)[1][2][3] (74 роки)
Ленінград, РРФСР, СРСР[1][2]
Поховання Літераторські мостки
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність історик, археолог, класицист, викладач університету, класичний філолог
Галузь історія, археологія і філологія
Alma mater Друга Санкт-Петербурзька гімназія (1886) і історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університетуd (1890)
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d] (1903)
Вчене звання професор[d]
Науковий керівник Кондаков Никодим Павлович
Вчителі Кондаков Никодим Павлович
Відомі учні Генко Анатолій Несторовичd, Лур'є Соломон Якович, Толстой Іван Івановичd і Доватур Аристид Іванович
Знання мов російська
Заклад Петербурзька академія мистецтв, Журнал Министерства народного просвещения, історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університетуd і Санкт-Петербурзький державний університет
Членство Петербурзька академія наук і Академія наук СРСР
Нагороди
Заслужений діяч науки РРФСР

Біографія ред.

Після закінчення історично-філологічного факультету Петербурзького університету (1890) працював там само приват-доцентом (1899—1904), професором (1899—1927), у 1919 ректором. Від 1891 року працював у Музеї старожитностей при університеті, у 1899—1903 роках — хранитель музею. Як член Російського археологічного товариства неодноразово представляв російську науку про античність на міжнародних археологічних конгресах. У перші пожовтневі роки брав активну участь у перебудові роботи старих наукових закладів. 1920 року — голова Ради Державного Ермітажу. У 1920—21 роках — заступник завідувача Комітету з охорони пам'яток мистецтва та старовини. Також викладав у Петербузькому філологічному університеті (1910—1920) та Ленінградському інституті історії, філософії і літератури (1932—1936). У 1928 році відвідав по лінії наукового відрядження Берлін і Париж. Один з організаторів (1919) Державної Академії історії матеріальної культури і заступник голові цієї Академії (1923-28), згодом завідувач Сектором античного Причорномор'я. У 1941 році залишився у блокадному Ленінграді, очоливши до останніх днів свого життя усі наукові заклади АН СРСР.

Учні ред.

Основні праці ред.

Автор близько 300 наукових праць у галузі історії, археології, історії стародавнього мистецтва, класичної філології, епіграфістики. Вивчав історію Стародавньої Греції елліністичного і римського періодів, історію раннього християнства. Одним із перших почав систематично і всебічно досліджувати Північне Причорномор'я античної доби. Перекладав твори античних авторів (Арістотель, Платон).

  • Из истории Афин. 229-31 годы до Р.Хр. (СПб., 1898) — монографії
  • АХАІКА. В области древностей провинции Ахайи (СПб., 1903)
  • Демосфен (М., 1922)
  • Посібник Древняя Греция (Птг., 1920—1922. Ч. 1-2)
  • Древний Рим (Птг., 1922—1923. Ч. 1-2)
  • Введение в археологию (Птг., 1923. Ч. 1-2)
  • Северное Причерноморье (М.;Л., 1953) — збірник низки статей з історії і культури півдня України в античну епоху.

Примітки ред.

Джерела та література ред.