Вікіпедія

Жан Грива

Жан Грива
латис. Žanis Grīva
Ім'я при народженні Жаніс Карлович Фолманіс
Псевдонім Жан Грива
Народився 24 листопада (7 грудня) 1910[1]
Курляндська губернія, Російська імперія
Помер 14 червня 1982(1982-06-14)[1] (71 рік)
Рига, Латвійська РСР, СРСР
Поховання Кладовище Райнісаd
Країна  Латвія
 СРСР
Діяльність дитячий письменник, політик, письменник
Сфера роботи література[2]
Роки активності 1930-ті — 1982
Напрямок соцреалізм
Жанр роман, драма, оповідання, дитяча література
Партія КПРС
Нагороди
орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»

Жан Грива (латис. Žanis Grīva, справжнє ім'я — Жаніс Карлович Фолманіс (латис. Žanis Folmanis); 24 листопада [7 грудня] 1910(19101207), Айзупська волость Тальсенського повіту Курляндської губернії, Російська імперія — 14 червня 1982, Рига) — латиський радянський письменник, учасник революційного руху у буржуазній Латвії, комуніст, боєць інтернаціональних бригад, заслужений діяч культури Латвійської РСР (1960).

У літературі працював переважно у прозі, драматургії та публіцистиці. У літературних творах найчастіше використовував враження, отримані із власного досвіду. У низці робіт використовував теми Громадянської війни в Іспанії та Другої світової війни (сам воював на фронті), писав про моряків та рибалок, а також прозу для дітей.

Біографія ред.

Народився у сім'ї батрака шостою дитиною. У роки Першої світової війни сім'я була змушена тікати з рідних місць, рятуючись від воєнних дій. Після земельної реформи у Латвійській Республіці у 1920-і роки батько отримав невеликий земельний наділ і син почав активно допомагати йому облаштовувати власне господарство, зокрема й наймаючись у пошуках заробітку на різні роботи, був пастухом, сільськогосподарським робітником, землекопом, книгоношем. Ще у дитинстві полюбив читати, намагався писати вірші, вчився грати на скрипці. Закінчивши шість класів, поїхав до Риги, де у технічному училищі здобув професію набірника, а потім — і друкаря[3].

З 1930 року Жан брав участь у підпільному революційному русі проти керівництва Латвійської Республіки, тоді ж вступив до комсомолу. Член Комуністичної партії (нелегальної) з 1934 року. Одночасно з навчанням друкарській майстерності навчався й у вечірній гімназії імені Яна Райніса. За участь в учнівському страйку, як один з її керівників, його відрахували і з училища, і з гімназії, не закінчивши навчання. Відслуживши річну військову службу, після демобілізації влаштувався працювати в друкарню, спочатку — розсильним, потім — за фахом, помічником майстра. Відновив участь у нелегальній партійній роботі, піддавався арешту, через відсутність компрометувальних його доказів відпустили. Увійшов до активу нелегальної Спілки прогресивних письменників і журналістів.

Учасник громадянської війни в Іспанії. Нелегально перейшовши французько-іспанський кордон, у 1937—1939 роках у складі Міжнародної бригади бився на боці республіканців у боротьбі проти франкістів. Після падіння республіки буквально з фронту потрапив до концтабору у Франції. Буржуазний уряд Латвійської республіки намагався відмовитися від Фолманіса як свого громадянина. Завдяки зусиллям радянського уряду навесні 1941 року повернувся до СРСР. Став співпрацювати в газеті «Яунайс комунарс».

Учасник Великої Вітчизняної війни[4]. З перших днів війни, як командир батальйону 1-го латиського стрілецького полку, брав участь в обороні Риги, з боями відступав на північ через Естонію, під обстрілом евакуювався з Таллінна у Кронштадт.

На посаді помічника начальника штабу з розвідки 204-го стрілецького полку 10-ї стрілецької дивізії брав участь в обороні Ленінграда. Обіймав посаду помічника начальника штабу з розвідки 125-го гвардійського стрілецького полку 43-ї гвардійської Латиської стрілецької дивізії. У березні 1943 року під Старою Руссою, потрапивши під мінометний обстріл, отримав тяжке поранення; 22 місяці перебував у шпиталі, після чого його звільнили у запас як непридатного до військової служби[5].

Після війни працював на різних посадах, зокрема завідувачем літературної частини Державного театру драми Латвійської РСР. Багато подорожував; ходив у моря, включно з Атлантикою, на риболовецьких суднах і суховантажах, публікував дорожні нариси — «Під крилами альбатроса» («Zem albatrosa spārniem», 1956)[6].

Брав активну участь у суспільному житті Латвійської РСР. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6-го скликання (1962—1966) та депутатом Верховної Ради республіки. Був членом Всесвітньої ради світу[7].

Жив у Міжпарку. В останні роки життя тяжко хворів, переніс ампутацію ноги.

Був двічі одружений з Вії Свікуле (уроджена Звєздова, 1924—1971) і з 1972 року з Айне Фолмані (уроджена Сіполс, 1922—1998). У 1956 році усиновив молодшу сестру своєї першої дружини Дайну Звєздову[8].

Творчість ред.

Вперше опублікував свої вірші у нелегальних виданнях Латвії під псевдонімом Жан Грива. Перебуваючи в концтаборі, робив перші нариси роману «Кохання та ненависть».

Твори Жана Гриви присвячені подвигам і бойовому шляху латиських стрільців під час Лютневої революції 1917 року у Латвії та у роки Великої Вітчизняної війни, темі боротьби Другої Іспанської Республіки проти іспанських націоналістів та їхніх союзників, самовідданої праці рибалок, ролі латиської інтелігенції. Виступав також як драматург[9] і байкар[10].

Вибрана бібліографія ред.

  • Зібрання творів у 3-х томах М., Художня література, 1991 (вийшли томи 1 і 2). ISBN 5-280-01148-7 та 5-280-01150-9
  • «По той бік Піренеїв». Розповіді. («Viņpus Pirenejiem», 1948, рус. Пров. Л.: Леніздат, 1948. 280 с., М.: Молода гвардія, 1950. 184 с., Рига: Латгосвидав, 1952. 255 с.) [11]
  • Рибалки Паломосси. Розповіді. (Рига: Латгосвидав, 1948. 100 с., М.-Л.: Детгіз, 1951. 32 с.[11][12]
  • Максільйо. Рига: Латгосвидав, 1949. 64 с.[11]
  • Розповіді про Іспанію. М.: Детгіз, 1950. 144 с., М.-Л.: Детгіз, 1951. 120 с., Курськ: Курське книжкове видавництво, 1953. 239 с., Новосибірськ: Новосибірське книжкове видавництво, 1953. 120 с.[13]
  • «Дорога життя». Роман. («Dzīvības ceļš», 1952, рус. Пров. Рига: Латгосіздат, 1955. 568 с.)[13]
  • Дні далекі, дні близькі. Рига: Авотс, 1985. 349 с.[14]
  • Вбивство у фіолетовому світанку: Розповіді. М. : Рад. письменник, 1985. 448 с.[15]
  • Чи ти людина? Розповіді. М: Мовляв. гвардія, 1962. 208 с.[16]
  • Під крилами альбатроса. Репортаж з моря та суші. М: Рад. письменник, 1958. 183 с.[17]
  • Кохання та ненависть. Роман. Рига: Лієсма, 1967. 526 с.[18]

Рецензії ред.

Критики виділяли злободенні, широту тематики творчості Гриви, його пошуки нової форми для втілення своїх авторських задумів; їм бачилися цікаві паралелі з творами тематично близьких письменнику радянських і зарубіжних авторів[19], також ними відзначалася популярність оповідань письменника серед молоді[20]. Йому, поєднуючи жанрові особливості нарису та новели, реалістичного та романтичного стилю вдавалося ефективно розширити жанрові межі своїх творів[21], хоча іноді він підміняв образність загальним викладом подій[22]. Лірично малюючи природу рідного краю, Грива пов'язував її картини з переживаннями героїв, розкриттям їхнього духовного світу; розповідаючи про трудівників моря уникав сухої статистики показників, подробиць опису технологічних процесів тощо, висуваючи першому плані індивідуальні переживання людей, роблячи великі філософські і ліричні відступи[23].

Пам'ять ред.

Ім'я письменника носило морське судно (1985—2009)[24]

Нагороди ред.

Нагороджений п'ятьма орденами та низкою медалей[25], зокрема

  • орден Вітчизняної війни І ступеня (30.05.1951)[4]
  • 2 ордени Трудового Червоного Прапора[26] (03.10.1956; 1970)
  • медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «За оборону Ленінграда»[4]
  • заслужений діяч культури Латвійської РСР (1960)
  • лауреат державної премії Латвійської РСР

Екранізації ред.

У 1966 році на Ризькій кіностудії режисер Р. А. Горяєв зняв за мотивами однойменної новели Жана Гриви художній фільм «Ноктюрн» з акторами Полою Ракса та Гунарсом Цилінскісом у головних ролях[27].

У 1987 році на студії «Союзмультфільм» режисер І. Давидов зняв мультфільм «Коротышка — зелёные штанишки» за мотивами казки Жана Гриви[28].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Czech National Authority Database
  3. ↑ Цебаковский, 1991, с. 5—14.
  4. ↑ а б в Память народа. Архів оригіналу за 13 вересня 2022. Процитовано 14 вересня 2022.
  5. ↑ Нагородний лист в електронному банку документів «Подвиг Народу»
  6. ↑ Карточка. Грива, Жан — Под крыльями альбатроса (Текст) : Репортаж с моря и суши. Каталог РГБ. Архів оригіналу за 15 вересня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
  7. ↑ Депутаты Верховного Совета Латвийской ССР, 1976, с. 175.
  8. ↑ literatura.lv / Personas / Žanis Grīva. Архів оригіналу за 7 жовтня 2022. Процитовано 14 вересня 2022.
  9. ↑ Соколова, Бочаров, 1957, с. 325.
  10. ↑ Соколова, Бочаров, 1957, с. 272.
  11. ↑ а б в Соколова, Бочаров, 1957, с. 515.
  12. ↑ Карточка. Грива, Жан - Рыбаки Паламоссы (Текст) : Рассказы : Пер. с латыш. Каталог РГБ. Архів оригіналу за 15 вересня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
  13. ↑ а б Соколова, Бочаров, 1957, с. 516.
  14. ↑ Карточка. Дни далекие, дни близкие : (Пер. с латыш. Г. Гайлита). Каталог РГБ. Архів оригіналу за 3 грудня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
  15. ↑ Карточка. Убийство в фиолетовом рассвете : Рассказы. Пер. с латыш. Каталог РГБ. Архів оригіналу за 3 грудня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
  16. ↑ Карточка. Человек ли ты? [Текст] : Рассказы : Пер. с латыш. Каталог РГБ. Архів оригіналу за 3 грудня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
  17. ↑ Карточка. Под крыльями альбатроса : Репортаж с моря и суши (Авториз. пер. с латыш. Р. Трофимова и Я. Шумана). Каталог РГБ. Архів оригіналу за 15 вересня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
  18. ↑ Карточка. Любовь и ненависть : Роман / (Пер. с латыш. С. Цебаковского). Каталог РГБ. Архів оригіналу за 3 грудня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
  19. ↑ Гудрике Бирута. Знакомство с Жаном Гривой // «Вопросы литературы». — 1962. — № 2 (22 квітня). — С. 223—224. Архівовано з джерела 7 листопада 2022.
  20. ↑ Соколова, Бочаров, 1957, с. 339.
  21. ↑ Соколова, Бочаров, 1957, с. 344.
  22. ↑ Соколова, Бочаров, 1957, с. 256.
  23. ↑ Соколова, Бочаров, 1957, с. 257.
  24. ↑ Žanis Grīva. Архів оригіналу за 24 жовтня 2022. Процитовано 14 вересня 2022.
  25. ↑ Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.
  26. ↑ Žanis Folmanis-Grīva / Альбом ветеранов революционной борьбы в Латвии (посвящённый 50-летию Великой Октябрьской социалистической революции). ФГБУ «Государственный музей политической истории России» (латис.). Архів оригіналу за 30 листопада 2022. Процитовано 30 листопада 2022.
  27. ↑ Ноктюрн. imdb.com (англ.). Архів оригіналу за 14 вересня 2022. Процитовано 14 вересня 2022.
  28. ↑ «Коротышка — зелёные штанишки» на сайті «Аніматор.ру» (рос.)

Література ред.

  • Соколова И., Бочаров А.  — 2 изд. — Рига : Латгосиздат, 1957. — 537 с.
  • Sokolova I.  — Rīga : Latvijas Valsts izdevniecība, 1961.
  • Воробьёва Н. Жан Грива. — М : Писатели народов СССР. Сб. ст, 1962.
  • Latviešu literatūras vēsture. — Rīga, 1962. — Т. 1—6.
  • Deglava A. Žanis Grīva. Biobibliogr. — Rīga, 1970.
  • Депутаты Верховного Совета Латвийской ССР: Девятый созыв : Краткие биогр. сведения. — Рига : Лиесма, 1976. — С. 146.
  • Грива, Жан // Рига: Энциклопедия = Enciklopēdija Rīga / [пер. с латыш. ; гл. ред. П. П. Еран]. — Рига: Главная редакция энциклопедий, 1989. — С. 270. — ISBN 5-89960-002-0.
  • Грива, Жан // Гоголь — Дебит. — Москва : Советская энциклопедия, 1972. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 7).
  • Цебаковский В. Солдат и писатель // Собрание сочинений в 3-х томах : книга. — М. : Художественная литература, 1991. — Т. 1 (22 апреля). — С. 5—14.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан_Грива&oldid=38539442