Вікіпедія

Жабченко Ігор Валентинович

український футболіст
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Жабченко.

І́гор Валенти́нович Жа́бченко (нар. 1 липня 1968, Київ) — колишній український та радянський футболіст, півзахисник та захисник.

Ф
Ігор Жабченко
Особисті дані
Повне ім'я Ігор Валентинович
Жабченко
Народження 1 липня 1968(1968-07-01)[1] (56 років)
  Київ, Українська РСР, СРСР
Зріст 178 см
Вага 75 кг
Громадянство  СРСР
 Україна
Позиція Півзахисник, Захисник
Юнацькі клуби
1986—1988 СРСР ДСЮШ «Динамо» (Київ)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1989 СРСР «Динамо» БЦ 4 (0)
1990 СРСР «Зеніт» Л 3 (0)
1990—1993 СРСР / Україна «Кремінь» К 100 (20)
1993—1996 Україна «Чорноморець» О 84 (12)
1996 →  Ізраїль «Бней-Єгуда» 3 (0)
1996 Росія «Ротор» В 3 (0)
1996—1997 Україна «Дніпро» Д 0 (0)
1997 Україна «Шахтар» Д 9 (0)
1998 Україна МФК «Миколаїв» 12 (1)
1998 Україна «Чорноморець» О 18 (8)
1999 Україна «Металург» Д 6 (1)
1999—2000 Росія «Металург» К 18 (0)
2001 Україна «Система-Борекс» 1 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1992—1996 Україна Україна 11 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2001—2002 Україна «Система-Борекс»
2003—2008 Україна Україна (U-16)
2008—2010 Україна «Зірка» К
2010—2011 Україна «Суми»
2011 Україна «Зірка» К
2013—2016 Україна «Гірник-спорт»
2019—2022 Україна «Гірник-спорт»
2023— Україна «Нива» (Б)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 21 грудня 2016.

Кар'єра гравця

ред.

Вихованець ДЮСШ «Динамо» (Київ). Потрапив туди у віці 8 років за сприяння тренера Олександра Шпакова. Відтоді повністю присвятив себе підготовці до великого футболу[2].

У 1986 році зарахований до київського «Динамо-2», проте незабаром на тренуванні отримав перелом ноги і вибув зі складу. У 1987 році повернувся до складу дубля, забив за сезон два м'ячі. У 1988 році провів 4 гри на Кубок Федерації футболу СРСР. На початку 1989 року перейшов до клубу 2-ї ліги чемпіонату СРСР Динамо (Біла Церква), за який провів 4 гри. З 2-ї половини 1989 року — у команді КФК «Сула» (Лубни), у складі якої забив 11 м'ячів.

У 1990 році, слідом за Анатолієм Коньковим, відправився до Ленінграда, сподіваючись закріпитися в основі місцевого «Зеніта». Незабаром після початку турніру в першій лізі Конькова відправили у відставку. Разом із ним залишили клуб багато футболістів, які прийшли в міжсезоння. Жабченко знову повернувся до «Сули», де за кілька ігор забив три м'ячі. У тому ж 1990 році дебютував у команді 2-ї ліги Кремінь. У Кременчуці провів чотири повних сезони, зіграв 107 матчів, забив 23 м'ячі.

1993 року за Жабченко, в Кременчук, спеціально приїжджали представники одеського Чорноморця — Григорій Бібергал та Володимир Плоскіна і пропонували переїхати до Одеси. Жабченко практично без роздумів погодився. Проте вже в Одесі в нього закралися сумніви в правильності вибору і він було повернувся до Кременчука, але Віктор Прокопенко зробив все можливе, щоб Жабченко перейшов в «Чорноморець»[2]. У новому клубі також був гравцем основи, часто забивав.

У складі одеситів став володар Кубка України 1993/94 року, був 2-кратним срібним призером чемпіонату України (1995, 1996) і бронзовим призером (1994). Крім того, дебютував у єврокубках — відіграв 2 матчі в Кубку Кубків проти швейцарського «Грассгоппера».

1995 року на матчі чемпіонату України з футболу «Чорноморець» — «Кривбас» були присутні представники ізраїльського клубу Бней-Єгуда. Вони переглядали Юрія Сака, але в підсумку зупинили свій вибір на Жабченко, оскільки останній у тій грі був лідером команди — зробив гольову передачу та забив гол зі штрафного. Сам Жабченко переїхати до Ізраїлю був проти, та «Чорноморець» віддав гравця в оренду. У новому клубі пробув три місяці, але гравцем основи так і не став — провів на полі лише 3 гри[3].

Після того, як Віктор Прокопенко став головним тренером волгоградського Ротора, Жабченко також зважився на перехід у російський чемпіонат. Однак у футболіста почалися проблеми зі спиною, була виявлена ​​велика грижа, після чого він довго лікувався. 1997 року уклав річний контракт із донецьким Шахтарем, але й там через травми не зумів проявити себе. Потім до 2001 року грав у кількох командах України та Росії. У 2001 році провів одну гру за клуб «Система-Борекс», де в підсумку після двох важких травм завершив ігрову кар'єру.

Всього у вищій українській лізі на позиціях флангового захисника і півзахисника провів 152 матчі і забив 21 м'яч. За збірну України зіграв 11 матчів. Дебют 28 жовтня 1992 р. в товариському матчі зі збірної Білорусі.

Тренерська кар'єра

ред.

По завершенні кар'єри — тренер. Працював з командою «Система-Борекс» (2001–2002 роки). З березня 2003 року очолював юнацьку збірну України (U-16).

У 2008—2010 роках був головним тренером футбольного клубу «Зірка»[4]. У 2010—2011 роках очолював ПФК «Суми», клуб із 2-ї ліги. При ньому команда посіла 2-ге місце в лізі. Перед початком сезону 2011/12 знову очолив «Зірку»[5], але вже в листопаді 2011 року покинув клуб.

У 2013 році очолив «Гірник-Спорт» і першого ж сезону вивів команду з першого місця в Другій лізі - до Першої. «Плавнянці» при цьому здобули 25 очок у 36 матчах. Дуже успішним для команди Жабченка був і другий сезон 2014/2015 — бронзові медалі Першої ліги. Набагато менш успішним був третій сезон у команді з Горішніх Плавнів, команда фінішувала на 12 позиції. Керівництво клубу завдяки попереднім досягненням висловило довіру тренеру й родовжити співпрацю з Ігорем Жабченком. Однак за підсумком осінньої частини сезону «Гірник-Спорт» опинився у зоні вильоту, а команда потрапила в скандал у зв'язку з підозрою ставок на матч із маріупольським «Іллічівцем». У підсумку співпрацю із Жабченком було припинено[6].

Вдруге президент клубу Петро Каплун звернувся до послуг Ігоря Жабченка в середині вересня 2019 року, коли «Гірник-Спорт» жахливо стартував у розіграші Першої ліги й залишився без головного тренера, а команда займала 15 місце в турнірній таблиці[7]. Новому наставнику вдалося стабілізувати гру й чемпіонат «гірники» завершили на 9 місці — в середині турнірної таблиці. Наступного сезону 2020/2021 команда Ігоря Жабченка зайняла те саме місце в таблиці, а у сезоні 2021/2022, коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, зуміла покращити позиції - фінішувала 6-ю. Цього разу невдачі спіткали команду Ігоря Жабченка в четвертому сезоні після омолодження складу — «Гірник-Спорт» зайняв останнє місце в групі Б і потрапив до групи «Вибування». У той же час термін дії угоди між тренерським штабом і клубом завершився, сторони його не продовжили[8].

На початку червня 2023 року Ігор Жабченко очолив команду-переможця Другої ліги - Ниву з села Бузова, що на Київщині[9].

Досягнення

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Transfermarkt.de — 2000.
  2. ↑ а б Игорь Жабченко: «„Черноморец“ всегда был моей командой». Архів оригіналу за 29 січня 2010. Процитовано 24 червня 2013. (рос.)
  3. ↑ Профіль на сайті legioner.kulichki.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 червня 2013. (рос.)
  4. ↑ Над Кировоградом вновь взошла «Зирка»!. Архів оригіналу за 3 грудня 2012. Процитовано 24 червня 2013. (рос.)
  5. ↑ Ігор Жабченко — головний тренер кіровоградської «Зірки». Архів оригіналу за 9 вересня 2011. Процитовано 24 червня 2013. (рос.)
  6. ↑ Історія. gornyak-sport.net (укр.). Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 17 червня 2023.
  7. ↑ источники, Внешние (13 вересня 2019). Ігор Жабченко прийняв Гірник-Спорт. www.ua-football.com (укр.). Процитовано 17 червня 2023.
  8. ↑ Тренер Ігор Жабченко покинув футбольний клуб «Гірник-Спорт». Всі новини Кременчука на сайті Кременчуцький ТелеграфЪ (укр.). Процитовано 17 червня 2023.
  9. ↑ Вхід • Instagram. www.instagram.com. Процитовано 17 червня 2023.

Посилання

ред.
  Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жабченко_Ігор_Валентинович&oldid=42223133