Вікіпедія

Еріх Енґель

Еріх Ґустав Отто Енґель (нім. Erich Gustav Otto Engel; 14 лютого 1891, Гамбург — 10 травня 1966, Берлін) — німецький режисер і театральний діяч, близький друг Бертольта Брехта; один з найбільших режисерів Веймарської республіки, Енґель був і одним з кращих інтерпретаторів драматургії Брехта на німецькій сцені, як у довоєнні, так і в післявоєнні роки.

Еріх Енґель
нім. Erich Engel
Ім'я при народженні нім. Erich Gustav Otto Engel
Народився 14 лютого 1891(1891-02-14)[2][3][…]
Гамбург, Німецька імперія[1]
Помер 10 травня 1966(1966-05-10)[1][2][…] (75 років)
Берлін, НДР[5]
Поховання Доротеенштадтський цвинтарd
Країна  Німеччина
 Німецька імперія
 Веймарська республіка
 НДР
Діяльність кінорежисер, актор, театральний режисер, драматург, сценарист
Галузь театр[6], драматургія[6], постановкаd[6], кінорежисураd[6], кінознавство[d][6] і театрознавство[6]
Знання мов німецька[2][6]
Заклад Berliner Ensembled
Роки активності з 1918
Нагороди
Banner of Labor Patriotic Order of Merit in silver Національна премія НДР
IMDb ID 0257068

Біографія ред.

Еріх Енґель закінчив 1910 року театральну школу Л. Меснера в Гамбурзі; театральну кар'єру починав там же як актор, потім служив в берлінському «Маленькому театрі під липами». У 1917—1918 роках Енґель завідував літературною частиною гамбурзького «Шаушпільхауза», 1918 року в мюнхенському «Каммершпіле» дебютував як режисер. Популярність здобув завдяки «Каммершпіле», де він працював до 1922 року, антимілітаристські п'єси експресіоністів — Г. Кайзера і Е. Толлера[7].

У 1922—1924 роках Енґель був головним режисером мюнхенського Державного театру, де поставив кілька шекспірівських п'єс: «Міра за міру», «Макбет», «Юлій Цезар». Тут же відбулося його знайомство з Бертольтом Брехтом, — 1923 року Енґель поставив в мюнхенському Резиденцтеатрі його п'єсу «В вирі міст»[7][8].

1924 року Енґель остаточно оселився в Берліні, був постійним режисером Німецького театру, ставив спектаклі на інших столичних сценах. Поряд з Бертольтом Брехтом і Ервіном Піскатором Енґель став практиком і теоретиком «епічного театру»; здійснену ним 1925 року в Берліні постановку шекспірівського «Коріолану» Брехт назвав для епічного театру «вирішально важливою». Енґель був і одним з найзначніших сценічних інтерпретаторів драматургії Брехта, — 1928 року сенсаційний успіх мала поставлена ним у берлінському театрі на Шіффбауердамм «Тригрошова опера»[7]. Леонгард Франк, чию п'єсу «Карл і Анна» Енґель поставив на рік пізніше, відгукнувся про нього як про «особливо чуйного» режисера[9].

Після приходу нацистів до влади 1933 року Енґель залишився в Німеччині і продовжував працювати в театрі, але ставив виключно класичну драматургію.

Після закінчення Другої світової війни режисер в 1945—1947 роках був інтендантом мюнхенського театру «Каммершпіле», з 1947-го працював на кіностудії DEFA[8], а 1948 року, після повернення з еміграції Брехта, взяв участь у створенні театру «Берлінер ансамбль», що відкрився в січні 1949 року виставою «Матінка Кураж та її діти» за п'єсою Брехта — спільної постановкою Енґеля і автора[10]. У «Берлінер ансамбль» Енґель поставив ряд вистав, в тому числі спільно з Брехтом «Пан Пунтіла і його слуга Матті» (1949) і «Життя Галілея» — спектакль, відзначений 1957 року Національною премією[7]. Після смерті Брехта 1956 року Енґель протягом десяти років був художнім керівником театру (при інтендантстві Олени Вайґель)[8].

1930 року фільмом «Вбивця Дмитрій Карамазов» Енґель дебютував як кінорежисер. Серед нечисленних знятих ним фільмів переважають легкі комедії. Великого успіху в галузі кіно Енґель домігся, знявши 1949 року фільм «Справа Блюма».

Творчість ред.

 
Могила Еріха Енґеля на Доротеєнштадтському кладовищі в Берліні

Театральні постановки ред.

Театр «Каммершпіле», Мюнхен (1918—1922)
Німецький театр
Театр на Шіфбауердам
Берлінер ансамбль
В інших театрах
  • 1923 — «У вирі міст» Б. Брехта. Художник Каспар Неер — Резиденцтеатр, Мюнхен
  • 1925 — «Коріолан» В. Шекспіра — «Лессінґ-театр», Берлін
  • 1928 — «Людина є людина» Б. Брехта. Художник Каспар Неєр — «Фолькобюне», Берлін
  • 1929 — «Карл і Анна» Л. Франка — Державний театр («Шаушпільхауз»), Берін

Фільмографія ред.

  • 1922 — Містерії однієї перукарні / Mysterien eines Frisiersalons (Німеччина)
  • 1930 — Вбивця Дмитро Карамазов / Der Mörder Dimitri Karamasoff (Німеччина)
  • 1935 — Пиґмаліон / Pygmalion (Німеччина)
  • 1939 — Готель «Захер» / Hotel Sacher
  • 1940 — Unser Fräulein Doktor
  • 1948 — Справа Блюма / Affaire Blum (Німеччина)
  • 1949 — Боброва шуба / Der Biberpelz (НДР)
  • 1958 — Ескадрилья «Летюча миша» / Geschwader Fledermaus (НДР)

Нагороди ред.

  • Національна премія НДР (1949, 1957) — за спектаклі «Матінка Кураж та її діти» і «Життя Галілея» в театрі «Берлінер ансамбль»

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Энгель Эрих // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ Find a Grave — 1996.
  5. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118684647 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ а б в г д е ж Czech National Authority Database
  7. ↑ а б в г Энгель, Эрих // Театральная энциклопедия (под ред. П. А. Маркова). — М. : Советская энциклопедия, . — Т. 5.
  8. ↑ а б в Renate Rätz. Engel, Erich // Wer war wer in der DDR?. — Berlin : Ch. Links, 2010. — Т. 1 (14 квітня). — ISBN 978-3-86153-561-4.. Архівовано з джерела 28 липня 2019. Процитовано 20 серпня 2021.
  9. ↑ Leonhard Frank. Links wo das Herz ist. — Berlin : Aufbau-Verlag, 1972. — С. 223.
  10. ↑ Берлинер ансамбль // Театральная энциклопедия (под ред. С. С. Мокульского). — М. : Советская энциклопедия, . — Т. 1. Архівовано з джерела 19 травня 2021. Процитовано 20 серпня 2021.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еріх_Енґель&oldid=34899020