Відкрити головне меню
شرافة مكة
Шаріфат Мекки
Аббасидський халіфат Flag
967 – 1925 Королівство Неджду і Хіджазу Flag
Столиця Мекка
Мови арабська
Релігії іслам
Форма правління монархія
шаріф Мухаммед Абу-Джафар аль-Талаб
Історія
 - Засновано 967
 - Ліквідовано 1925
Сьогодні є частиною Саудівська Аравія Саудівська Аравія

Шаріфат Мекки або Мекканський (Хиджазький) шаріфат (967 —1925 роки) — держава на заході Аравійського півострова зі столицею у місті Мекка, що утворилася в ранньому Середньовіччі. Мала теократичний характер. Час від час влада шарифів Мекки поширюваласяна весь Хиджаз. З 965 до 1069 року правила династія Мусавидів, з 1069 до 1201 року в шаріфаті панували представини роду Хашимі ібн Хашимі (Молодших Хашимідів), з 1201 до 1925 рік — династія Катадидів.

Разом з тим час від час потрапляла під зверхність більш могутніх держав: у 978—1058 роках — Фатимідського халіфату, 1058—1062 роках — держави Сельджукидів, 1063—1067 та 1070—1080 роках — держави Сулайхидів, 1171—1202, 1220—1229, 1240—1260 роках — Аюбидів, 1260—1517 роках — Мамлюцького султанату, 1517—1802 роках — Османської імперії, 1802—1813 роках — Дірійського емірату, 1813—1840 роках — держави Мухаммеда Алі, 1840—1917 роках — османської імперії. Лише у 1918 році остаточно шаріфи здобули незалежність, створивши королівство Хиджаз. Проте у 1925 році його було захоплено Саудідами, що створили Саудівську Аравію.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Під владою ФатимідівРедагувати

Протягом перших трьох століть історії ісламу Мекка управлялася намісниками халіфів. Після розпаду Аббасидського халіфату вона ненадовго перейшла під владу табаристанських Хасанідів, а потім тут утвердилася влада Алідів — нащадків четвертого правовірного халіфа Алі ібн Абу Таліба. З середини Х століття вони отримали титул шаріфів. Відлік шарифів ведеться з Абу-Джафара, який прийняв владу близько 967 року, в той час коли Хиджаз знаходився в сфері впливу єгипетських Фатимидів. він став засновником династії Мусавидів.

У 976 році шариф спробував позбутися від залежності, але це йому не вдалося. Фатімідський халіф Абу Мансур аль-Азіз припинив підвезення товарів зі своєї країни, і мекканці, що знаходилися в сильній залежності від єгипетського харчування, змушені були знову визнати його владу.

Під владою Сельджукідів та СулайхидівРедагувати

Після послаблення Фатимідів наприкінці 1040-х років та захоплення Палестини й Сирії військами сельджукидів у 1058 році Мекканський шарифат визнав зверхність Великих Сельджуків. У 1061 році помер шаріф Шукрі, що не залишив спадкоємця чоловічої статі. Це мало для Мекки згубні наслідки. Владу захопив представник іншої гілки Алідів — Хамза ібн Ваххас. При ньому в місті відбувалися постійні заворушення і зловживання.

У 1063 році Хиджаз підкорився еміру Ємену Алі з династії Сулайхидів, який відновив у Мецці порядок і безпеку. Того ж року він оголосив шаріфом Абул-Хашима ібн Мухаммеда, який став засновником нової шарифської династії Молодших Хавашімідів. Втім невдовзі Мекка стало місцем боротьби між Наджахідами та Сулайхидами, в результаті чого у 1067 році перші встановили зверхність над шаріфатом. Втім до 1070 року тут знову запанували сулайхиди.

У 1080 році мекканці вийшли з підпорядкування Ємену. Нащадкам Абу Хашима доводилося постійно маневрувати між Фатимідами і Аббасидами, яких підтримували Сельджукиди. Не раз траплялося так, що в хутбі поминалося ім'я того правителя, який надіслав більше грошей.

У 1080 році було визнано зверхність Сирійського султанату. У 1095 році Мекканський шаріфат знову визнав зверхність Фатімідського халіфату. Втім після Першого хрестового походу, що завершився 1099 року захопленням Єрумалиму шаріфи Мекки здобули незалежність.

Час незалежностіРедагувати

За шаріфа Ібн Абул-Хашим аль-Талаба держава стає самостійною. Втім про час (1098—1172 роки), коли Мекканський шаріфат не підлягав жодній з сусідніх країн, відомо замало. В цей час панувала династія Хашимідів. З 1101 до 1201 року навіть відсутні достеменні відомості про правителів шаріфату. Знано лише, що він зміг встановити владу на більшості земель Хиджазу. Цьому також сприяла боротьба за владу в Єгипті та Ємені. В цей час Мекканський шаріфат стає важливим зв'язком між південною Аравією та Єгиптом, Єменом і Палестиною.

Під владою АюбидівРедагувати

Період відносної незалежності Мекки закінчився в 1172, коли сюди прибув Туран-шах — брат єгипетського султана Салах ад-Діна, що прямував на завоювання Ємену. Тоді в Хиджазі було визнано зверність єгипетського султана з династії Аюбидів. У 1201 році Мекканський шаріфат було захоплено представником іншої гілки Алідів — Абу Азізом Катада, який заснував нову династію. Він мріяв перетворити Хиджаз в сильну незалежну державу і проводив незалежну по відношенню до Єгипту політику. Після смерті Катади при владі встав його син Хасан, також мріяв про незалежність. Проте єменський султан Салах ад-Дін Юсуф аль-Масуд поклав кінець його задумам. При ньому Мекка була поставлена ​​під прямий контроль єменських військовиків, але відразу після його смерті 1229 року влада влада повернулася до шарифів. Особливо зміцніла вона в довге правління онука Катади — Мухаммеда Абуд-Нубаджа. Втім, навіть при ньому шариф вважався васалом султанів Єгипту.

Васал мамлюків ЄгиптуРедагувати

З утворенням у 1260 році Мамлюцького султанату держава шарифів підкорилася новим правителем без спротиву. У другій половині XIV ст. точилася запекла боротьба за Мекканський шаріфат між різними претендентами на владу. Особливо багато політичних заворушень було при шарифі Алджані. Його син Хасан, який прийняв владу в 1396 році знову навів порядок і спробував підкорити собі весь Хіджаз. З трьох його синів, які сперечалися про владу, мамлюцький султан Фарадж обрав спадкоємцем Бараката. 1407 року він став співправителем батька, а 1426 році —одноосібним правителем Мекки. Він безумовно визнавав владу султана, який тримав в Мецці постійну залогу під командуванням свого еміра.

Перше османське пануванняРедагувати

Після завоювання в 1517 році Єгипту османськими військами Мекканський шарифіт визнав зверхність Османської імперії, проте шаріфи зберегли певну самостійність. В подальшому підпорядковувалися султанському уряду напряму, звідки отримували грошову допомогу. Деякий спадкоємці вллади шарифів навчалися у Стамбулі. Втім у військових справах вимушені були підкорятися бейлербеям (потім пашам) Абісинського бейлербейства (еялету). У 1680-х років в шаріфаті затвердила лінія Зайда з роду Катадидів династії Хашимідів. У 1770 році підкорилася війську мамлюкского бея Алі аль-Кабіра, що захопив владу в Єгипті. У 1773 році після повалення останнього та відновлення султанської влади в Єгипті Мекканський шаріфат знову визнав владу Османів.

Під зверхністю СаудідівРедагувати

У 1802 році захоплено військами дірійського емірату під проводом еміра Сауда II бен Абд-аль-Азіза. останній був були послідовником ваххабізму — радикальної течії в ісламі, відкидав будь-які нововведення в релігії і засуджував розкіш. Ваххабіти навели порядок на дорогах Хиджаза, скасували багато податків і припиняли побори з боку місцевих чиновників, але скоротили контакти Мекканського шаріфату з мусульманами інших країн, через що постраждала торгівля і сильно скоротилася кількість прочан до Мекки. Це викликало значне невдаволення.

Під зверхністю Мухаммеда АліРедагувати

У 1805 році султан Махмуд II визнав хедивом Єгипту Мухаммеда Алі і доручив того привести Аравію до покірності. У 1811 році єгипетська армія під командуванням Тусуна, сина Мухаммеда Алі, вторглася в Хіджаз. За підтримки турецького султана до початку 1813 році єгиптяни звільнили Хиджаз разом з Меккою, а потім захопили і Неджд. У 1837 році в Мецці був заснований орден Сенусійя (сенусітов).

Друге османське пануванняРедагувати

У 1840 році після поразки у війні проти османської імперії та її європейських союзників єгипетські війська змушені були залишити Аравію. Мекканський шаріфат знову повернувся під безпосередню владу Османської імперії. Турки, які жили в Хіджазу, перебували під юрисдикцією османського губернатора, а араби підпорядковувалися шаріфу.

Протягом 1850—1880-х років точилася боротьба за владу в Мекканському шаріфаті між представниками гілки Зайдидів та родом Аун з гілки Абадилідів. Ця запекла боротьба дозволила поступово османським військовикам та урядовцям зміцнити владу в Хиджазі та самій Мецці, оскільки в султанських чиновникам жителів вбачали запоруку спокою. У 1872 році Хиджаз перетворився на вілайєт. З цього часу влада шаріфів стало значно обмеженою. так в самій Мецці шаріфи мали війська кількістю 500 вояків, тоді як турецька залога становила 4 тис. вояків. Тому загони шаріфів були вимушені брати участь у всіх бойових діях в Аравії, чим сприяли збереженню влади османських султанів. У 1910—911 роках війська Мекканського шаріфату брали участь у придушенні повстання і асірському санджаку 9частині Єменського вілайєту).

Після Молодотурецької революції 1908 року в Мекку було призначено нового шаріфа — Хусейна ібн Алі. Він довго жив в Стамбулі в якості почесного бранця і вважався людиною, відданим султану. З початком Першої світової війни Велика Британія як противник Османської імперії вирішила скористатися антитурецькими настроями в Хиджазі, підбурюючи до повстання шаріфа Хусейна. Англійці пообіцяли надати йому підтримку і визнати незалежність арабів у всіх районах, що лежать в межах, запропонованих шаріфом Мекки. Між Великою Британією і Мекканським шаріфатом було укладено формальний договір про протекторат, за яким шаріф відмовлявся від самостійності у зовнішньополітичних питаннях.

Нетривала незалежністьРедагувати

5 червня 1916 року Хусейн оголосив незалежність Мекки та Хиджазу, а 10 червня, побоюючись нападу турків, підняв повстання. Британці допомогли йому зброєю. Протягом літа 1916 року Хусейн зайняв всі великі міста Хиджаза, окрім Медіни, а в жовтні оголосив себе королем арабів. У січні 1917 року Велика Британія та Франція визнали Хусейна королем Хиджазу.

Нащадки Хусейна носили титули королів Хиджазу та шаріфів Мекки. таким чином Мекканський шаріфат зберіг свій статус. У 1925 році після поразки у війні проти Саудідів Мекку були захоплено, Мекканський шаріфат ліквідовано, а Хиджаз об'єднано з Недждом у єдине королівство.

АдміністраціяРедагувати

В часи більш-менш самостійного володарювання уся влада в шаріфаті належала шаріфам, що здійснювали військові походи, були вищою судовою інстанцією, призначали на державні посади, збирали податки. Разом з тим значною вагою користувалися улеми, з якими шаріфирадилися зі складних питань. Під час османського панування в обов'язки шарифа входила захист міст і їх околиць, забезпечення безпеки паломників, що здійснюють хадж.

ШаріфиРедагувати

Докладніше: шаріф Мекки

ЕкономікаРедагувати

Основий дохід становили прочани, які прибували до Мекки. більшість населення працювала на забезпеченні перебування їх у Мецці. також під час хаджу прочани залишали чималі кошти. Крім того, мекканці займалися посередницькою торгівлею між єменом та Єгиптом і Палестиною. Проте тривалі війни з початку XIX ст. завдали значної шкоди торгівлі.

ДжерелаРедагувати

  • Bosworth C.E. The new Islamic dynasties. A chronological and genealogical manual. N.Y., 1996. Р. 118.
  • Joshua Teitelbaum (2001). The Rise and Fall of the Hashimite Kingdom of Arabia. C. Hurst & Co. Publishers. p. 9. ISBN 978-1-85065-460-5.
  • Numan, Nurtaç (November 2005), The Emirs of Mecca and the Ottoman Government of Hijaz, 1840—1908, The Institute for Graduate Studies in Social Sciences
  • Bruce Masters (2013-04-29). The Arabs of the Ottoman Empire, 1516—1918: A Social and Cultural History. Cambridge University Press. p. 61. ISBN 978-1-107-03363-4.