Вікіпедія

Ельві Сінерво

фінська літераторка-комуністка

Е́льві А́уліккі Сі́нерво-Рю́емя (Elvi Aulikki Sinervo-Ryömä; *4 травня 1912(19120504), Гельсінкі, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія, тепер Фінляндія — 28 серпня 1986, Перная, Фінляндія) — фінська робітнича письменниця, поетеса і перекладачка.

Ельві Сінерво
фін. Elvi Sinervo
Народилася 4 травня 1912(1912-05-04)[1][2]
Гельсінкі, Агентство регіонального управління Південної Фінляндіїd, Фінляндія
Померла 28 серпня 1986(1986-08-28)[1] (74 роки)
Гельсінкі, Фінляндія
Країна  Фінляндія[3]
Діяльність письменниця, поетка
Знання мов фінська
Партія Соціал-демократична партія Фінляндії і Комуністична партія Фінляндії
Брати, сестри Sylvi-Kyllikki Kilpid і Aira Sinervod
У шлюбі з Маурі Рюемя
Діти Ilkka Ryömäd і Liisa Ryömäd
Нагороди
IMDb ID 3331701
Маурі Рюемя та його дружина Ельві Сінерво в 1950-х роках.

Найпродуктивніший період літераторки був між 1931 і 1956 роками. Починаючи від 1950-х років активно займалась перекладами.

Переконана комуністка, також висловлювала свою позицію через творчість, після ІІ Світової війни тривалий час працювала у Комуністичній партії Фінляндії (SKP).

З життєпису ред.

Ельві Сінерво належала до родини, яка виросла в Гельсінкі, її сестри депутатка Сільві-Кілліккі Кілпі та письменниця Айра Сінерво. Батьки — коваль Едвард Сінерво та Альма Валленіус. Дівчинка відвідувала фінську школу для дівчат у Ваасі та середню школу для дівчат.[4]

Заміжня за лікарем, депутатом і головним редактором Маурі Рюемя (1911–1958). Шлюб, укладений у 1933 році, завершився смертю чоловіка внаслідок ДТП. Їхні діти — Ілкка, Лііса та Майя Рюемя.[5]

У 1930 році вперше відвідала СРСР.[6]

Разом зі своїм чоловіком Е. Сінерво була одним із засновників фінсько-радянського товариства миру та дружби (1940), також була заступником секретаря товариства. Коли керівництво держави визнало організацію загрозою для безпеки Фінляндії, товариство заборонили, а керівництво заарештували. У липні 1941 року Ельві Сінерво засудили до 3 років колонії за підготовку до державної зради.

Звільнена у червні 1944 року[7].

Розчарована методами і загалом діяльністю SKP, Ельві Сінерво була виключена з партії в листопаді 1959 року, але й далі вважала себе комуністкою, як і не припиняла діяльності в організації «Фінські захисники миру».[8]

З доробку ред.

Ельві Сінерво від самого початку входила до складу просвітницької організації Kiila, заснованої в 1936 році (разом з Ярно Пеннаненом, Арво Туртіайненом, Вільо Каявою та Отто Вархіа). Хоча до Kiila приймали винятково письменників, у групі активно працювали критики та кінорежисери. Серед уже визнаних письменників до Kiila приєдналися Катрі Вала та Пентті Хаанпяя. Після ІІ Світової діяльність Kiila швидко відновилася й тривала аж до 1970-х.

Одна з найвідоміших поезій Е. Сінерво «Наталія» — часів ув'язнення. Серед інших політичних поезій авторки — Kivinen laulu, написана до 30-річчя SKP у 1948 році, а також Lintu mustasiipi lennä та Sinä teijit kulakosi lait, натхненні Кривавим четвергом у Кемі (1949). Ці та чимало інших її віршів набули нового життя, як пісні з розквітом лівого політичного пісенного руху на початку 1970-х.

Починаючи від 1950-х років, Е. Сінерво переклала фінською багато художніх творів з німецької, шведської та англійської, серед них Бертольта Брехта й Генріка Тікканена.[9][10]

Бібліографія ред.

  • Runo Söörnäisistä: novelleja. Jyväskylä; Helsinki: K. J. Gummerus, 1937.
  • Коваль із Палаванкюля (Palavankylän seppä, роман, 1939)
  • Pilvet (збірка віршів, частково написана під час ув'язнення, 1944)
  • Onnenmaan kuninkaantytär ja ihmislapset (п'єса, під псевдонімом Aulikki Prinkki,[4] 1944)
  • Десант (Desantti, п'єса, 1945)
  • Вільямі Вайдокас, історія про хлопчика, який хотів бути схожим на Данко (Viljami Vaihdokas, kertomus pojasta, joka tahtoi tulla Dankon kaltaiseksi, роман, 1946)
  • Товаришу, не обманюй (Toveri, älä petä, повість, 1947)
  • Сходження на гору (Vuorelle nousu, зб. оповідань, 1948)
  • В останню травневу ніч (Toukokuun viimeisenä iltana, радіоп'єса, 1948)
  • Ой пташе чорнокрилий (Oi lintu mustasiipi, поезії, 1950)
  • Світ молодий (Maailma on vasta nuori, п'єса, 1952)
  • Дівоча криниця (Neidonkaivo, вірші, 1956)
  • Rukkanen (вірші, 1957)
  • Sinervo, Elvi (1984). Pilvet: Runot 1941–1956. Helsinki: Love Kirjat. ISSN 951-835-088-4 ISBN 951-835-088-4. {{cite book}}: Перевірте значення |issn= (довідка)
  • Пісня «Наталія» — на вірші, написані Сінерво в ув'язненні.[11]

Активно видавалась в СРСР російською.

Нагороди ред.

Сінерво нагороджена Pro Finlandia (1967), також преміями Ейно Лейно в 1980 році та Мікаеля Агріколи в 1973 році за фінський переклад п'єси Бертольта Брехта «Свята Йоганна з боєнь» і роману Пера Улофа Енквіста «П'ята зима чудесного цілителя».

Примітки ред.

  1. ↑ а б в FemBio database
  2. ↑ Elvi Sinervo — SLS.
  3. ↑ https://nordicwomensliterature.net/writers/sinervo-ryoma-elvi/
  4. ↑ а б Pekkanen, Toivo – Rauanheimo, Reino (toim.) (1947). Elvi Sinervo. Uuno Kailaasta Aila Meriluotoon: Suomalaisten kirjailijain elämäkertoja. Porvoo: WSOY. с. 435—444.
  5. ↑ Jaana Torninoja-Latola (2017). Yhä katselen pilviä – Elvi Sinervon elämä. Helsinki: Into-Kustannus. с. 221,423,426. ISSN 978-952-264-812-9 ISBN 978-952-264-812-9. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Перевірте значення |issn= (довідка)
  6. ↑ Об авторах // Совремеменная финская новелла. М.: «Художественная литература», 1985, 591 с. — С. 580 (рос.)
  7. ↑ Portin, Anja: Vanki nro 412/41. HS Kuukausiliite 9/2014, s. 56–63.
  8. ↑ Leppänen, Veli-Pekka: Ohranasta oppositioon: Kommunistit Helsingissä 1949–1951, s. 751. KSL, Helsinki 1994.
  9. ↑ Petri Liukkonen. Elvi Sinervo (1912-1986) - wrote also as Aulikki Prinkki - full name Elvi Aulikki Sinervo-Ryömä. Authors' Calendar. Процитовано 17.6.2018.
  10. ↑ Kirjailijat. Keltainen kirjasto. Процитовано 17.6.2018.
  11. ↑ Lindfors, Jukka (16.10.2009). Q-teatterin kuoro: Natalia. Yle Elävä arkisto. Процитовано 12.12.2019.

Література та посилання ред.

  • Huhta, Veli-Matti: ”Ei ole muuta onnea kuin kaikkien onni.” Elvi Sinervon totinen sana on säilyttänyt voimansa. Yliopisto 6–7/2012, s. 42–45. (фін.)
  • Kalemaa, Kalevi (1989). Elvi Sinervo: Vuorellenousija. Helsinki: Suomalaisen kirjallisuuden seura. ISBN 951-717-582-5. ISSN 0355-1768.(фін.)
  • Torninoja-Latola, Jaana (2017). Yhä katselen pilviä: Elvi Sinervon elämä. Helsinki: Into. ISBN 978-952-264-812-9.(фін.)
  • Sinervo, Elvi hakuteoksessa Uppslagsverket Finland (2012). (швед.)
  • Lindfors, Jukka (2.7.2009). Elvi Sinervo oli vakaumuksen runoilija. Yle Elävä arkisto. Процитовано 12.12.2019. (фін.)
  • Stranius, Pentti (1.11.2017). Elvi Sinervo – vuorelle nousija, pilviin katselija. Agricola – Suomen humanistiverkko. Процитовано 12.12.2019. (фін.)
  • Об авторах // Совремеменная финская новелла. М.: Художественная литература, 1985. — 591 с. — С. 580 (рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ельві_Сінерво&oldid=38540382