Вікіпедія

Еллер Хейно

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Хейно Еллер (ест. Heino Eller; 7 березня 1887, Дерпт, Ліфляндська губернія — 16 червня 1970, Таллінн) — естонський, радянський композитор, скрипаль, педагог. Народний артист СРСР (1967). Один із основоположників сучасної композиторської школи Естонії.

Еллер Хейно
ест. Heino Eller
Основна інформація
Дата народження7 березня 1887(1887-03-07)[1][2][…]
Місце народженняТарту, Ліфляндська губернія, Російська імперія[4]
Дата смерті16 червня 1970(1970-06-16)[4][2][…] (83 роки)
Місце смертіТаллінн, Естонська РСР, СРСР[4]
ПохованняМетсакальмісту
Громадянство Естонія[5]
Професіїкомпозитор, музичний педагог, скрипаль
ОсвітаСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Відомі учніJaan Räätsd
Інструментискрипка
Жанрисимфонія
ЧленствоTartu School of Compositiond[6]
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»
народний артист СРСР
У шлюбі зAnna Ellerd
CMNS: Файли у Вікісховищі

Біографія

ред.

Народився 23 лютого (7 березня) 1887 року в Дерпті (нині Тарту, Естонія).

У 1907 році закінчив Юріївське реальне училище.

У дитинстві навчався гри на скрипці і приватно вивчав теорію музики. У 1907—1908 роках навчався по класу скрипки, в 1913—1915 і 1919—1920 — по класу композиції та теорії музики в Петроградській консерваторії у В. П. Калафаті. У 1908—1912 роках навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету.

У 1910—1920 роках — скрипаль в оркестрах драматичних театрів (у 1919—1920 в оркестрі Петроградського Великого драматичного театру). Паралельно, з 1917 по 1920 рік викладав скрипку в музичній школі.

У 1920—1940 роках викладав теорію музики та композицію і завідував відділенням теорії композики у Вищій музичній школі Тарту (один з учнів Карл Лейхтер), з 1940 і до кінця життя викладав у Таллінській консерваторії; з 1940 — професор (нині Естонська академія музики і театру).

У 1940 році був головою організаційного комітету, з 1944 по 1953 член правління Спілки композиторів Естонської РСР, в останні роки — член правління Музичного фонду Естонської РСР.

Помер 16 червня 1970 року в Талліні. Похований на Лісовому кладовищі.[7]

Сім'я

ред.
  • Дружина — Ганна Кремер (1886—1942), піаністка (за національністю єврейка, загинула в німецькому концентраційному таборі).
  • Дружина — Еллу Еллер (Meriva) (1908—1997), учениця Ганни Кремер у Вищій музичній школі Тарту.
  • Брат — Олександр Еллер (1891—1971), скульптор.

Звання та нагороди

ред.

Творчість

ред.

Твори, здебільшого інструментальні, поєднують в собі характерні риси музики початку XX століття, класичну форму і елементи естонської народної музики. Стиль композитора близький до імпресіонізму.

На ранні роботи вплинули Е. Гріг, К. Дебюссі і А. Скрябін. Рання творчість Еллера знаменує собою початок нового періоду в естонській музиці. Композитор додає до домінуючого на той час національного романтизму імпресіоністичне звучання, яке помітне вже в симфонічних поемах «Світанок» (1920) і «Нічні заклики» (1921), а трохи пізніше звертається до експресіоністської манери письма (симфонічна поема «Привиди», 1924).

Середній період творчості відзначений витонченим ліризмом і в той же час появою великих епічно-драматичних творів, таких як Перша симфонія. У 1940-50-х рр. почав використовувати в творах мотиви естонської народної музики, характерний приклад — Тринадцять п'єс для фортепіано (1941).

Нарешті, в пізній період, шукаючи засоби глибшої виразності, успішно синтезує риси різних стилів, в тому числі і з власних ранніх робіт.

Один з найбільших представників естонської музичної культури XX століття, який мав величезне значення не тільки як композитор, але і як педагог: серед його учнів — Е. Тубін, А. Пярт, В. Капп, А. Ойт і багато інших відомих згодом естонських композиторів.

Основні твори

ред.

Оркестрові твори

ред.
Симфонії
ред.
  • Симфонія № 1 (1936)
  • Симфонія № 2 (1947)
  • Симфонія № 3 (1961)
Симфонічні поеми
ред.
  • «Епізод з революційного часу» (1917, 2 ред. 1969)
  • «Сутінки» (Videvik; 1917)
  • «Світанок» (Koit; 1920)
  • «Нічні заклики» (Ööhüüded, 1921)
  • «Привиди» (1924, друга редакція 1932)
  • «В тіні і на сонці» (Varjus ja päikesepaistel, 1926)
  • «Політ орла» (Kotkalend, 1949)
  • «Співаючі поля» (Laulvad põllud, 1951)
Інші твори
ред.
  • Симфонічне скерцо (1921)
  • Симфонічна легенда (1923)
  • Симфонічна бурлеску (1927)
  • Nenia для струнного оркестру (1928)
  • Елегія для арфи і струнних (1931)
  • Концерт для скрипки з оркестром (1933; 2-я ред. 1964)
  • Три сюїти (1914 - Білі ночі, 1939; 1944)
  • Музика для струнних (1942)
  • Танцювальна сюїта (1942)
  • Інтродукція та фугато (1942)
  • Лірична сюїта (1945)
  • Урочиста увертюра (1946)
  • Увертюра для духового оркестру (1948)
  • П'ять п'єс для струнного оркестру (1953)
  • Фантазія для скрипки і малого оркестру (1964)
  • Симфонієта для струнних (1967)
  • Музика для струнних (1967)

Камерні твори

ред.
Ансамблі
ред.
  • П'ять струнних квартетів (1925, 1930, 1945, 1953, 1959)
  • Чотири мініатюри для квартету (1954)
  • Дві сонати для скрипки і фортепіано (1922, 1946)
  • «Сосни» (Männid, 1929)
  • Балада (1938)
  • Вісім п'єс для віолончелі та фортепіано
Твори для фортепіано
ред.
  • Два циклу варіацій (1912, 1939)
  • Чотири сонати (1920, 1937, 1944, 1957)
  • Дві сонатини (1946 1950)
  • Тринадцять п'єс на естонські мотиви (1941)
  • Балада (1955)
  • Десять ліричних п'єс (1960)
  • Дванадцять багателей (1963)
  • Фортепіанна музика в народному ладі (1965)
  • 29 прелюдій, 6 етюдів, 8 вальсів інші твори.

Інші

ред.
  • Дві п'єси для скрипкового соло (1931 - «Фантазія», 1940 - «На просторі»)
  • Три п'єси для флейти (1951)
  • Близько тридцяти інших творів для скрипки
  • П'єси для віолончелі, гобоя, контрабаса та ін. Інструментів
  • Хори, романси, обробки народних пісень

Понад 100 інших творів.

Пам'ять

ред.
  • У 1971 році ім'я композитора отримала Вища школа музики в Тарту.
  • У 1987 році була випущена поштова марка СРСР, присвячена Х. Еллеру.
  • У 1987 році у дворі Талліннського музичного училища ім. Г. Отса встановлено пам'ятник Х. Еллерові.
  • У 1991 року проводився Міжнародний конкурс скрипалів імені Х. Еллера.
  • У 1998 році Естонським музеєм театру і музики заснована музична премія імені Хейно Еллера, що є однією з вищих нагород в царині музики в Естонії.
  • Увійшов до складеного в 1999 році за результатами письмового та онлайн-голосування списку 100 великих діячів Естонії XX століття[8].
  • В Естонській академії музики і театру відкритий клас на честь композитора, де знаходяться фортеп'яно і фотографії, що належали композитору.
  • У 2013 році вийшов музичний документальний фільм про композитора «Хейно Еллер. Квінтесенція».

Бібліографія

ред.
  • Реммель Р., Хумана М. Хейно Еллер. Життя та творчість. — Л .: Радянський композитор, Ленінградське відділення, 1988.

Примітки

ред.
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118879391 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Nationalencyklopedin — 1999.
  4. ↑ а б в Эллер Хейно Янович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
  6. ↑ http://www.ooper.parnu.ee/emf/EMF_tekst/HUMAL_HEINO_ELLER_JA_TARTU_KOOLKOND.htm
  7. ↑ Некрополь. Архів оригіналу за 4 листопада 2009. Процитовано 6 січня 2021.
  8. ↑ Sajandi sada Eesti suurkuju / Koostanud Tiit Kändler. — Tallinn: Eesti Entsüklopeediakirjastus, 2002. — 216 lk. ISBN 998570102X.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Еллер_Хейно