Відкрити головне меню

Еленділ (квен. Elendil - Друг Ельфів) (3119 — 3441 рр. д.е.) — персонаж романів Дж. Р. Р. Толкіна «Сильмариліон» та «Володар Перснів», один з вождів вірних нуменорців (за дружбу з ельдарами їх називали еленділами) та перший верховний король дунедайн у вигнанні, що заснували Північне королівство Арнор та Південне королівство Гондор, батько Ісілдура та Анаріона.

Еленділ
Elendil
Автор Дж.Р.Р.Толкін
Виконавець Пітер Маккензі
Інформація
Титул Верховний Король Дунедайн
Дата народження 3119 д.е.
Дата смерті 3441 д.е.
Родичі сини: Ісілдур, Анаріон
Держава Нуменор, Арнор, Ґондор
Раса люди
Культура Дунедайн
Стать чоловік
Зброя меч Нарсил

На адунаіку його ім 'я звучало як Німрузан або Німрузір від адун. Nimri - "Сяючі" тобто Ельдар[1].

У кінотрилогії Пітера Джексона "Володар Перстенів" роль Еленділа виконав Пітер МакКензі.

ПоходженняРедагувати

Еленділ походив з роду князів міста Андуніе на заході Нуменору, що вели свій родовід від дочки четвертого короля Тар - Еленділа Сильмаріень. Батьком Еленділа був останній князь Андуніе Аманділ, що був радником короля Ар - Фаразона до того часу, коли Саурон підкорив своїй волі короля та його двір. Напередодні фатального вторгнення Ар - Фаразона (під 'юдженого Сауроном) на землі Аману Аманділ відплив разом з трьома своїми найвірнішими слугами до Валлінору, подібно до їхнього предка Еаренділа, щоб вимолити допомогу для вірних нуменорців і порятунок острова. Більше про нього ніхто не чув.

Перед своїм відплиттям Аманділ звернувся до Еленділа та його синів - своїх онуків Ісілдура та Анаріона з порадою якнайшвидше покинути Нуменор, передбачаючи його швидку загибель[2].

На чолі вірних нуменорцівРедагувати

В часи короля Ар - Гімільзора усі вірні були переселені в околиці портового міста Роменна на сході острова. Серед них була також і родина князів Андуніе. В час Ар - Фаразона Аманділ та Еленділ були видатними морськими капітанами і користувалися шаною багатьох людей, через це Ар - Фаразон і Саурон не насмілювались ув 'язнити їх[3].

Аманділ і Еленділ відверто не сприйняли новий релігійний культ Мелькора і не стали шанувати його вроваджувача Саурона як більшість нуменорців з партії людей короля.

Коли флот Ар - Фаразона відбув на захід, Еленділ, його сини та всі вірні нуменорці зібрали все що було їм дороге, і, сівши на кораблі, відпливли до Середзем 'я. Їм вдалось уникнути вояків Саурона, що прийшли схопити Еленділа та його синів щоб принести їх у жертву в Храмі Мелькора. Князь командував чотирма кораблями, Ісілдур - трьома, Анаріон - двома. Вони стали свідками велетенських хвиль, що поглинули острів і, будучи підхопленими західним буревієм, дістались берегів Середзем 'я. Кораблі Еленділа буря принесла до Лунської затоки, а його синів - до гирла Андуїна. Король Ліндону Гіл - Галад допоміг вигнанцям[1].

Заснування Арнору і ГондоруРедагувати

Далі кораблі Еленділа піднялися вгору Лунською затокою та річкою Лун, а кораблі його синів річкою Андуїн до Пеларгіра.

Ті хто був з Еленділом заснували Північне королівство Арнор, а ті хто врятувався з його синами - Південне королівство Гондор.

Еленділом було зведено місто Аннумінас на березі озера Ненуіал (Сутінкове), що стало столицею королівства, а також місто Форност на Північних пагорбах, вежу на пагорбі Амон - Сул та вежі Емін - Берайд (згодом говорили, що їх збудував Гіл - Галад для Еленділа). Також мешканці Арнору оселились у Кардолані та на пагорбах Рудауру. Еленділ володів трьома з семи палантирів ( решту отримали його сини). Камені були подаровані ельдарами Аманділу і стали власністю його спадкоємців. Палантіри Півночі були розміщені на Емін - Берайд, Амон - Сул та в Аннумінасі[1].

Сини Еленділа - Ісілдур та Анаріон збудували величне місто Осгіліат по обидва береги Андуїну, що стало столицею Гондору. Тут у тронній залі стояли трони синів Еленділа. На правому березі річки, на відрозі гори Міндолуін, було зведено місто Мінас - Анор, де знаходився дім Анаріона, а на лівому - у передгір 'ї Похмурих гір - Мінас - Ітіль, в якому оселився Ісілдур. Палантіри Гондору були поділені Ісілдуром та Анаріоном і знаходилися в Мінас - Анорі, Осгіліаті, Мінас - Ітілі та вежі Ортханк в Ізенгарді [4].

Участь у Війні Останнього Союзу і загибельРедагувати

Тіло Саурона також потонуло у водах Великого Моря під час затоплення Нуменору, але його дух зринув на поверхню і помчав до своїх володінь у Мордорі. Він прийняв нову подобу, але не прекрасну, як попередня (бо прекрасний вигляд він не міг вже приймати), а жахливу. Дізнавшись про те що сини Еленділа заснували біля його володінь королівство, став готуватись до нападу. У 3429 р. Другої Епохи він напав на Мінас - Ітіль і захопив його, Ісілдур з родиною встигли відплисти по Андуїну і дістатись Арнору. Анаріон тримав оборону в Осгіліаті і зміг відкинути військо Мордору назад за Похмурі гори.

Тим часом Еленділ та Гіл - Галад зустрілись у вежі на пагорбі Амон - Сул і уклали союз між ельдарами і дунедайн, що отримав назву Останнього[1]. У 3431 р. війська дійшли до Імладріса, де трохи затримались. Далі війська ельдарів, дунедайн та гномів Кгазад - Думу на чолі з королем Дьюріним рушили через Імлисті гори, і перейшовши по мосту через Андуїн рушили на південь. У 3434 р. вони зустрілись з військами Саурона на полях Дагорладу. У тій битві всі істоти, крім ельфів та породжень темряви, розділились і бились на боці різних таборів. Після багатоденних кровопролитних боїв військо ельдарів і дунедайн здобуло перемогу і, рушивши далі, взялу в облогу Барад - Дур. Облога тривала сім років, під час неї у 3440 р. загинув менший син Еленділа Анаріон. У 3441 р. Саурон вийшов на поєдинок з Гіл - Галадом і Еленділом, в ході обидва королі загинули, Еленділ впав і його меч Нарсіл зламався. Проте Ісілдур здолав Саурона і уламком Нарсіла відтяв його палець з Єдиним Перстнем[5].

Найбільш схожим на Еленділа був його онук Елендур - старший син Ісілдура, що разом з батьком та двома братами загинув у бою в Оболоні (Ірисній Низовині) у 2 році Третьої Епохи.

Династія Спадкоємців ЕленділаРедагувати

Еледіл став родоначальником двох династій: в Арнорі після загибелі Ісілдура став правити його четвертий син Валанділ, а у Гондорі - син Анаріона Менельдур. Династія Півночі не переривалася навіть після загибелі у 1974 р. Т. Е. останнього залишку Північного королівства - Артедайну. Нащадки останнього короля Артедайну Арведуі стали вождями Слідопитів Півночі. У Гондорі династія спадкоємців Анаріона перервалася після зникнення короля Еарнура у 2050 р. Т. Е., і королівством правили намісники з роду Гуріна. Однак, дочка короля Гондору Ондогера (1787 - 1944 рр. Т. Е.) Фіріель вийшла заміж за Арведуі і їх нащадки були спадкоємцями обох династій. Тому після остаточного падіння Саурона у Війні Персня в 3019 р. Т. Е. вождь Слідопитів Півночі Арагорн ІІ син Араторна ІІ був коронований як король Арнору і Гондору Елесар Телконтар. Ім 'я "Еленділ" - було кличем Арагорна, а Спадкоємець Еленділа - частиною його королівського титулу[6].

Реліквіями Дому Еленділа в Арнорі були Скіпетр Півночі, що перейшов у спадок від князів Андуніе; Еленділмір (Зірка Еленділа і Зірка Півночі) - ельфійський діамант на міфріловій стрічці, що також належав володарям Андуніе; перстень Барагіра, подарований королем Нуменору Тар - Еленділом своїй дочці Сильмаріень та уламки Нарсіла принесені ісілдуровим зброєносцем Огтаром в Імладріс після кактастрофи в Ірисній Низовині ( у січні 3019 р., перед виходом Братства Персня з Рівенділа, їх перекували в меч Андуріл, що став зброєю Арагорна). Після падіння Артедайну реліквії зберігались у домі Елронда в Рівенділі.

Могила ЕленділаРедагувати

Еленділ був похований на вершині Амон - Анвара ( Пагорб Благословення), у Шепітливому лісі, в краї Аноріен, що тоді розташовувався у центрі королівства Гондор. До вершини пагорба було збудовано кам 'яні сходи, на вершині було зроблено рівний майданчик в центрі якого розташовувався курган, де цвіли квіти альфіріну і в траві лежав чорний камінь з вибитими на ньому трьома рунами: ламбе андо ламбе ( Л - НД - Л; що означало ім 'я Еленділ без позначення голосних). Ці руни він використовував як особистий знак і напис на печатках.

Місце поховання Еленділа, як заповів Ісілдур, зберігалось у суворій таємниці, лише король Гондору з кількома наближеними мав право підніматись на вершину Амон - Анвара. У рік свого повноліття туди приводили спадкоємця трону, котрому розповідали про створення святині і посвячували у справи королівства. Біля могили у 2510 р. Т. Е. було принесено Клятву Еорла Юного - короля рогіримів і намісника Кіріона.

Оскільки після виникнення Рогану пагорб був уже не в центрі королівства, а на межі з іншою державою намісник Кіріон відвіз прах Еленділа у скриньці в Усипальниці Мінас - Тіріта[7]. Влітку 3019 р. Еомер та Елесар на вершині пагорба підтвердили заповіт вічного союзу Рогану і Гондору[8]. Відомо, що у чертогах Намісників Гондору знаходились скульптури Еленділа та його сина Ісілдура[9].

Спадок ЕленділаРедагувати

Еленділові належить авторство повісті "Акаллабет" про падіння Нуменору і його останнього короля Ар - Фаразона, рукопис оповіді зберігся в бібліотеці Мінас - Тіріта. Також історія Алдаріона і його дружини Ерендіс збереглась завдяки йому[1].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Элендил - статья из Энциклопедии Мифов. mythology. org. ua (рос.). 
  2. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон - Акаллабет (укр.). Львів: "Астрологія". с. 286 – 288. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  3. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон - Акаллабет (укр.). Львів: "Астролябія". с. 283. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  4. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Про перстені влади та Третю Епоху (укр.). Львів: "Астролябія". с. 303 – 304. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  5. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Про перстені влади і Третю Епоху (укр.). Львів: "Астролябія". с. 306 – 307. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 -5. 
  6. Пророцтво Еленділа виголошене мовою квенья: " Ет Еарелло утуліен. Сіноме маруван ар Хілдініар тенн Амбар - метта!" ("З - за Великого Моря я прийшов до Середзем 'я. Тут я житиму і мої спадкоємці до кінця світу!") було виголошене Арагорном під час коронації (Толкин Дж. Р. Р. Властелин Колец Санкт - Петербург "Северо -Запад" 1991. - Ч. 3. Возвращение короля - Кн. 6. - Глава V. Король и правитель - с. 264).
  7. Толкин, Дж. Р. Р. (2010 - е гг.). Неоконченные предания Нуменора и Средиземья - Завет Исильдура. www. litmir. me (рос.). 
  8. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение короля - Кн. 6. - Глава VI. Встречи и разлуки (рос.). Санкт - Петербург: "Северо - Запад". с. 276. ISBN 5 - 8352 - 0031 - 5. 
  9. Толкин, Дж. Р. Р. (1991). Властелин Колец - Ч. 3. Возвращение короля - Кн. 5. - Глава І. Минас Тирит (рос.). Санкт - Петербург: "Северо - Запад". с. 16. ISBN 5 - 8352 - 0031 - 5.