Відкрити головне меню

Намісники Ґондору (квен. Arandur, у дослівному перекладі — «Слуга Короля») — у творах Дж. Р. Р. Толкіна правителі Ґондору в Третю Епоху. Титул «намісника» традиційно мали головні радники Королів Ґондору.

Інститут намісництва виник на початку Третьої Епохи у роки правління Короля Ромендакіла І. Після намісництва Гуріна з Емін-Арнен, посада обіймалася виключно його нащадками з Дому Гуріна. Після Мардила у зв'язку з відсутністю Короля посада намісника, як до того королівська корона, стала спадковою й переходила від батька до сина або до найближчого родича чоловічої статі.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Дім Гуріна було засновано Гуріном з Емін-Арнен, намісником Короля Мінарділа. Хоча люди цього дому і не були споріднені з правителями Еленділова роду, однак у їхніх жилах також текла шляхетна нуменорська кров. Фактично, першим правлячим Намісником (хоча й не маючи відповідного титулу) був Пелендур, який управляв Королівством протягом року після загибелі короля Ондогера та його синів на війні з візочниками. Він відіграв ключову роль у рішенні Ради Ґондору щодо вибору новим королем Еарніла замість Арведуї з Артедайну, підтримавши тим самим претензії на корону нащадків Анаріона.

Коли Еарнур, син Еарніла, вирушив до Мінас-Моргула на двобій з Королем-Чаклуном і не повернувся, не залишивши по собі нащадків, намісник Марділ Воронве управляв Ґондором іменем відсутнього Короля, що було початком правління Намісників. Нащадки Марділа управляли Ґондором протягом двадцяти п'яти поколінь як Правлячі Намісники. Намісники з Ерадана до Діора правили у часи, відомі як Пильний мир. Заступаючи на посаду, Правлячі Намісники клялися правити іменем Короля, допоки він не повернеться. Фактично вони мали усю повноту королівської влади, але уникали використання будь-якого з її офіційних символів. Вони сиділи не на королівському троні, а на простому кріслі з чорного каменя, яке стояло на найнижчій сходинці постаменту, на якому знаходився трон, не носили корону та скіпетр, а також не використовували королівське знамено, замінюючи його білим штандартом Намісників. Знаком влади Правлячих Намісників був білий жезл з золотим навершям.

У деяких місцях згадується також біла мантія Намісників, однак у «Поверненні Короля» говориться, що останній правлячий Намісник Денетор ІІ носив лише чорний плащ. Утім Дім Намісників мав і свою власну реліквію — це був Ріг Ґондору, зроблений Воронділом Мисливцем з рогу дикого тура зі сходу, який носив старший син Намісника.

Намісники мали зберігати трон до того часу, поки справжній Король Ґондору з роду нащадків Еленділа не повернеться та не заявить на нього свої права. Коли одного разу Боромир запитав у свого батька, скільки століть має минути, щоби намісник став королем, якщо король не повертається, Денетор ІІ відповів йому[1],[2]:

«

Кілька років, мабуть, де королівський рід не такий високий. У Гондорі ж і десяти тисяч років буде замало

»

Втім, чим довше Ґондором управляли Намісники, тим усе менше кожен з них насправді бажав відмовлятися від влади на користь будь-якого з нащадків Еленділа, навіть якби такий і знайшовся та повернувся до Південного Королівства[3].

Ще до того, як лінія Королів з Дому Анаріона перервалася, намісникам у Ґондорі не дозволялося залишати край чи йти на війну з метою збереження чіткої роботи уряду, допоки Король проводив військову кампанію.

Намісники зберегли також традицію приводити своїх спадкоємців до гробниці Еленділа у Галіфірієні, і тіла їх, так само як тіла Королів після смерті, бальзамували та погребали у Палатах Мертвих на Мовчазній Вулиці за Мінас-Тірітом.

Титул Намісників позначувався трьома рунами: Р.Нд. Р, що означало «арандур», слуга короля, увінчаними трьома зірками.

Перелік НамісниківРедагувати

  1. Гурін з Емін-Арнен (народився 1630 року). Був намісником короля Мінарділа та заснував Дім Гуріна, з якого походили усі наступні намісники Ґондору.
  2. Пелендур (народився 1879 року й помер у 1988 році Третьої Епохи). Був намісником короля Ондогера та правив протягом одного року (з 1944 по 1945) після його смерті до коронації Еарніла.
  3. Воронділ Мисливець (народився 1919 і помер 2029 року Третьої Епохи). Він був сином та спадкоємцем Пелендура, любив полювати на берегах Рунійського моря, за що й отримав своє прізвисько. Перебував на посаді намісника з 1999 по 2029 роки Третьої Епохи.
  4. Марділ Вірний(народився 1960 і помер 2080 року Третьої Епохи). Був намісником останнього короля Еарнура та намагався відмовити його від двобою з Королем-Чаклуном. Після ув'язнення Еарнура у Мінас-Моргулі правив іменем короля до 2050 року.

Правлячі НамісникиРедагувати

  1. Марділ Воронве «Стійкий» — правлячий Намісник з 2050 по 2080 року.
  2. Ерадан — народився 1999 року. Правлячий Намісник з 2080 по 2116 рік.
  3. Геріон — народився 2037 року. Правлячий Намісник з 2116 по 2148 рік.
  4. Белегорн — народився 2074 року. Правлячий Намісник з 2148 по 2204 рік.
  5. Гурін І — народився 2124 року. Правлячий Намісник з 2204 по 2244 рік.
  6. Турін І — народився 2165 року. Правлячий Намісник з 2244 по 2278 рік.
  7. Гадор — народився 2245 року. Правлячий Намісник з 2278 по 2395 рік.
  8. Барагір — народився 2290 року. Правлячий Намісник з 2395 по 2412 рік.
  9. Діор — народився 2328 року. Правлячий Намісник з 2412 по 2435 рік.
  10. Денетор І — народився 2375 року. Був сином Діорової сестри. Правлячий Намісник з 2435 по 2477 рік.
  11. Боромир І — народився 2410 року. Правлячий Намісник з 2477 по 2489 рік.
  12. Кіріон — народився 2449 року. Правлячий Намісник з 2489 по 2567 рік.
  13. Галлас — народився 2480 року. Правлячий Намісник з 2567 по 2605 рік.
  14. Гурін ІІ — народився 2515 року. Правлячий Намісник з 2605 по 2628 рік.
  15. Белектор І — народився 2545 року. Правлячий Намісник з 2628 по 2655 рік.
  16. Ородрет — народився 2576 року. Правлячий Намісник з 2655 по 2685 рік.
  17. Ектеліон І — народився 2600 року. Правлячий Намісник з 2685 по 2698 рік.
  18. Егалмот — народився 2626 року. Онук Морвен, Ородретової сестри. Правлячий Намісник з 2698 по 2743 рік.
  19. Берен — народився 2655 року. Правлячий Намісник з 2743 по 2763 рік.
  20. Берегонд — народився 2700 року. Правлячий Намісник з 2763 по 2811 рік.
  21. Белектор ІІ — народився 2752 року. Правлячий Намісник з 2811 по 2872 рік.
  22. Торондір — народився 2782 року. Правлячий Намісник з 2872 по 2882 рік.
  23. Турін ІІ — народився 2815 року. Правлячий Намісник з 2882 по 2914 рік.
  24. Тургон — народився 2855 року. Правлячий Намісник з 2914 по 2953 рік.
  25. Ектеліон — народився 2886 року. Правлячий Намісник з 2953 по 2984 рік.
  26. Денетор ІІ — народився 2930 року. Правлячий Намісник з 2984 по 3019 рік.
  27. Фарамир — народився 2983 року Третьої Епохи. Навесні 3019 року недовго виконував обов'язки правлячого Намісника, готуючи Мінас-Тіріт до коронації Араґорна. Після цього залишався Намісником Короля до своєї смерті у 83 році Четвертої Епохи.

Інститут намісництва у Четверту ЕпохуРедагувати

Після смерті Денетора ІІ, який був останнім фактичним правлячим Намісником (якщо не брати до уваги кількаденного формального правління його сина Фарамира у 3019 році) Араґорн став Королем Ґондору та всього новоутвореного Возз'єднаного Королівства[4].

У останньому поході до Чорної Брами армія Ґондору йшла у бій в ім'я Короля Елесара, хоча за загальним рішенням керівником спільного походу був Гандальф. Про повернення короля оголошували гарольди у Ітілієні по мірі того, як військо просувалося ближче до воріт Мордору[5].

До повернення військ з Мордору, Фарамир, син Денетора ІІ, залишався номінальним правлячим Намісником у Мінас-Тіріті, хоча під час його хвороби містом фактично управляв спочатку Імрагіль, князь Дол-Амрота, а після його відбуття з армією у похід до Чорної брами — Гурін Високий, Хранитель Ключів[6].

На коронації Араґорна Фарамир віддав свій жезл королю, однак Король Елесар повернув йому його, залишивши Фарамира своїм намісником і проголосивши, що намісниками будуть і його нащадки. Додатково Фарамир отримав титул Князя Ітілієну.

Спадкоємцем Фарамира на посаді намісника та другим Князем Ітілієну був його син Елборон[7]. Онук Фарамира на ім'я Барагір згадується у передмові до «Володаря Перстенів» як автор «Повісті про Араґорна та Арвен», але Толкін не пояснює, чи він був намісником, чи навіть сином Елборона.

ПриміткиРедагувати

  1. J.R.R.Toklien. The Lord of the Rings. 50th Anniversary edition. Houghton Mifflin Company. Boston — New York, 2004; book IV, chapter «The Window on the West»;
  2. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, 1088 с., ISBN 966-8657-18-7; книга IV, розділ «Вікно на захід», с. 625;
  3. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, 1088 с., ISBN 966-8657-18-7; додаток А (IV) «Намісники», с. 978;
  4. Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-29917-9, p. 405;
  5. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, книга V, розділ «Нарада перед походом»;
  6. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, книга VI, глава «Намісник і король»;
  7. Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-82760-4, p. 221.

ДжерелаРедагувати

  • J.R.R.Toklien. The Lord of the Rings. 50th Anniversary edition. Houghton Mifflin Company. Boston — New York, 2004;
  • Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-29917-9;
  • Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-82760-4.
  • Scull, Christina (2005), The Lord of the Rings: A Reader's Companion, London: HarperCollins, ISBN 0-00-720907-X;
  • Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, 1088 с., ISBN 966-8657-18-7;