Відкрити головне меню

Історія створенняРедагувати

Загальна характеристикаРедагувати

  • Рік створення — 2003
  • Композитор — Олександр Злотник
  • Автор п'єси і текстів — Олександр Вратарьов
  • Режисер-постановник — Віктор Шулаков
  • Хореграф-постановник — Андрій Єрьомін
  • Генеральний продюсер — Алан Холлі, партнерство Алана Холлі з української сторони здійснював продюсерський центр «Арт-Проект» зокрема — генеральний директор Сергій Герасимов.[1]

Прем'єра відбулася на сцені Київського національного академічного театру оперети.[2]

СюжетРедагувати

В основу лібрето Олександр Вратарёв поклав історію 12-річного перебування в Новій Гвінеї відомого етнографа Миклухо-Маклая. Це, по суті, ніби сни Маклая, в яких він згадує найбільш яскраві і цікаві епізоди свого життя.

За задумом автора і розвитком сюжетної лінії, герої потрапляють то в бюргерську Німеччину, то до царського двору Санкт-Петербургу, то подорожують в Нову Гвінею. Все це відбувається в супроводі музики саме цієї країни.[3]

Якщо проаналізувати рецензії на цей мюзікл, можна виділити і таку думку, що сам сюжет являє собою комбінацію з мотивів давно відомих поціновувачам жанру мюзікла творів. Насамперед таких, як рок-опери Ендрю Лллойда Уеббера і Олексія Рибникова. З рибніковської «Юнони і Авось» постановочна команда запозичила колоніальну тематику, образи російських моряків і імператорський двір. Основний персонаж мюзиклу до всіх подарованим йому авторами позитивних рис, отримав в навантаження ще й доблесті рибніковского Резанова і уебберовского Месії. Мрійник, марить далекими мандрами. Ловелас, перед яким не може встояти жодна іноземка. Посланник Небес, що перетворює воду в вогонь і рухом руки нищівного тюремні грати.[4]

Актори та роліРедагувати

Чоловічі партіїРедагувати
  • Юрій Ковальчук / Денис Барканов — Маклай
  • Александр Тищенко (альтино) — Голос Південних морів
  • Василь Бондарчук — Капітан Назимов
  • Василий Лазарович (бас-баритон) — Олександр II
Жіночі партіїРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

При постановці мюзиклу було зшито близько трьохсот коштовних костюмів з різного типу матеріалів (хутро, шкіра, натуральні тканини та розписані вручну). Ця кількість виникла через те, що деяким персонажам доводилось перевдягатися за виставу по сім і більше разів.[5]

Існує думка, що персонаж, що періодично з'являється на подіумі (гермафродит в золотистому плащі) — це не лише алегоричний Голос південних морів, а свій замінник знакового образу з мюзиклу «Юнони і Авось» Олексія Рибникова — постаті Казанської Божої матері.[6]

ПриміткиРедагувати