Егон Фрідель

австрійський філософ

Егон Фрідель (англ. Egon Friedell, прізвище при народженні Friedmann; 21 січня 187816 березня 1938) — австрійський журналіст, письменник і театральний критик; також виступав як актор, артист кабаре і конферансьє[4].

Егон Фрідель
нім. Egon Friedell
Egon Friedell 1931.jpg
Ім'я при народженні нім. Egon Friedmann
Народився 21 січня 1878(1878-01-21)[1][2][…]
Відень, Австро-Угорщина[1]
Помер 16 березня 1938(1938-03-16)[1][2][…] (60 років)
Відень, Німеччина, Німецький райх[1]
·падінняd
Поховання
Країна Flag of Hungary (1896-1915; angels; 3-2 aspect ratio).svg Австро-Угорщина
Flag of Austria.svg Австрія
Діяльність cultural historian, перекладач, журналіст, філософ, письменник, актор театру, історик, кіноактор
Alma mater Віденський університет (1904)
Науковий ступінь доктор філософії (1904)
Знання мов німецька[2]
Magnum opus Cultural History of the Modern Aged
Конфесія лютеранство
IMDb ID 3939779

ЖиттєписРедагувати

Народився 21 січня 1878 року у Відні і був третьою дитиною єврейського виробника шовкової тканини Моріца Фрідмана (Moriz Friedmann) і його дружини Кароліни, уродженої Ейзенбергер (Eisenberger). Мати покинула сім'ю, коли Егону був один рік, залишивши трьох дітей з чоловіком. Шлюб батьків розірвано 1887 року. Після смерті батька 1891 року Егон жив з тіткою у Франкфурті-на-Майні.

У Франкфурті відвідував школу, вважався баламутом і був виключений зі школи через неналежну поведінку після двох років навчання. Потім навчався у різних школах Австрії та Німеччини. У вересні 1899 року з четвертої спроби здав іспити до гімназії Конрада Дудена в Бад-Герсфельді. При цьому вже 1897 року вступив як запрошений студент до Берлінського університету Фрідріха-Вільгельма для вивчення німецької мови, науки і філософії. Після закінчення середньої школи він переїхав в Університет Рупрехта-Карла в Гейдельберзі, де навчався у гегелівського історика філософії Куно Фішера.

1899 року, після юридичних позовів з родичами, Егон Фрідель отримав спадщину свого батька, став фінансово незалежним і зміг повністю присвятити себе заняттям у своїх інтересах, які охоплювали різні галузі знань. Він переїхав до квартири у Відні на Gentzgasse, 7, де жив до кінця життя. Від 1900 року Фрідель вивчав у Відні філософію протягом дев'яти семестрів. У цей період часу прийшов до літературного гуртка, який діяв у віденському кафе «Централь» і незабаром став одним з найближчих друзів Петера Альтенберга. Писав есе для газет і журналів, таких як Die Schaubühne[de] і März[de]. 1904 року він одержав докторський ступінь за дисертацію «Novalis als Philosoph», яку опублікував під прізвищем Фрідель, запозичивши її у свого друга Бруно, графа цу Кастель-Рюденгаузена (Bruno, Graf zu Castell-Rüdenhausen, 1877—1923).

 
Хол кабаре «Fledermaus»

Від 1906 року Егон Фрідель виступав як артиста кабаре і конферансьє в закладах «Nachtlicht», «Hölle» і «Fledermaus». В кабаре «Fledermaus[de]», названому на честь оперети Йоганна Штрауса, він був художнім керівником від 1908 до 1910 року. В цей же час продовжував публікувати нариси й вірші. 1910 року видавець Самуель Фішер[de] доручив Фріделю написати біографію Петера Альтенберга. Праця Фріделя, опублікована 1912 року, не стала комерційно успішною, але розбудила в ньому інтерес до історії культури.

 
Могила на віденському Центральному кладовищі

Як актор Егон Фрідель вперше з'явився 1905 року в організованій Карлом Краусом та поставленій Франком Ведекіндом приватній виставі «Скринька Пандори[de]» . Разом з журналістом Феліксом Фішером він заснував 1910 року «Intime Theater», 1912 року виступав у кабаре в Берліні, а 1913 року працював короткий час актором у режисера Макса Рейнхардта.

Від 1914 року у Фріделя все помітнішими стали проблеми з алкоголем і зайвою вагою, тому він був змушений пройти курс лікування в санаторії під Мюнхеном. З початком першої світової війни він опублікував шовіністичні праці проти противників війни і зголосився добровольцем на фронт, але йому було відмовлено за станом здоров'я. Після закінчення війни його спадок став жертвою інфляції. Від 1919 до 1924 року Фрідель працював журналістом і театральним критиком у різних журналах і газетах, зокрема в Neues Wiener Journal[de]. Він також працював драматичним радником, театральним режисером і актором у Макса Рейнхардта в Німецькому театрі[de] у Берліні і в Бурґтеатрі у Відні.

Від 1927 року через проблем зі здоров'ям він не мав постійної роботи; працював як есеїст, незалежний письменник і перекладач, головним чином з історії культури сучасності. Після захоплення влади у Німеччині нацистами, німецькі та австрійські видавці відмовилися від публікації робіт Фріделя, який несхвально відгукувався про гітлерівський режим. В кінці 1937 року його праці конфісковано націонал-соціалістичним режимом на тій підставі, що вони не відповідали історичному образу НСДАП. В лютому 1938 року в Німеччині остаточно заборонено культурну спадщину Егона Фріделя.

Вчинив самогубство 16 березня 1938 року, вистрибнувши з вікна власного будинку, коли його прийшли заарештовувати штурмовики з СА. Похований на Центральному кладовищі міста. 2005 року його могилу зараховано до «Почесних могил» кладовища.

  Зовнішні зображення
  Егон Фрідель на поштовій марці Австрії

1954 року на його честь названо вулицю Egon-Friedell-Gasse у віденському районі Флоридсдорф. 1978 року з нагоди його 100-річчя в Австрії випущено поштову марку.

ТвориРедагувати

  • Новаліс як філософ / Novalis als Philosoph. Bruckmann, München 1904.
  • Гасовий король / Der Petroleumkönig. 1908
  • Ґете. Олна сцена / Goethe. Eine Szene (mit Alfred Polgar). C. W. Stern, Wien 1908.
  • Ecce poeta. S. Fischer, Berlin 1912.
  • Від Данте до д'Аннунціо / Von Dante zu d'Annunzio. Rosner & Stern, Wien 1915.
  • Трагедія Іуди / Die Judastragödie. In vier Bühnenbildern und einem Epilog. Strache, Wien 1920.
  • Пробема Ісуса / Das Jesusproblem. Mit einem Vorwort von Hermann Bahr, Rikola, Wien 1921. онайн
  • Steinbruch. Vermischte Meinungen und Sprüche. Verlag der Wiener Graphischen Werkstätte, Wien 1922.
  • "Das ist klassisch!"Nestroy-Worte. Hg. von Egon Friedell. Mit acht Rollenbildern, Wiener-Drucke, Wien 1922.
  • Культурна історія Нового часу / Kulturgeschichte der Neuzeit. Die Krisis der europäischen Seele von der schwarzen Pest bis zum Weltkrieg. 3 Bde. Beck, München 1927–31.
  • Мала філософія / Kleine Philosophie. Vermischte Meinungen und Sprüche. Phaidon, Wien 1930.
  • Культурна історія античності. Життя і легенди дохристиянської душі / Kulturgeschichte des Altertums. Leben und Legende der vorchristlichen Seele. Erster Teil: Ägypten und der Alte Orient. Helikon, Zürich 1936.

Українські перекладиРедагувати

  • Еґон Фрідель, Альфред Польґар. Ґете на іспиті. Переклад з німецької Лариси Олексишиної. — Чернівці: «Книги — XXI», 2014. — 36 с.
  • Еґон Фрідель. Злосливі хлопці [Текст] / Еґон Фрідель, Альфред Польґар ; передм. Флоріана Рінеш ; [пер.: Т. Супрун та ін.] = Böse Buben / Egon Friedell, Alfred Polgar: есеї. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2014. — 183 с. — Текст укр., нім. — ISBN 978-617-614-065-8

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Heribert Illig. Schriftspieler — Schausteller. Die künstlerischen Aktivitäten Egon Friedells. Dissertation. Löcker, Wien 1987, ISBN 3-85409-105-2.
  • Wolfgang Lorenz. Egon Friedell. Momente im Leben eines Ungewöhnlichen. Eine Biographie. Ed. Raetia, Bozen 1994, ISBN 88-7283-054-0.

ПосиланняРедагувати