Відкрити головне меню

Васи́ль Дідушо́к (27 серпня 1889, Княже, Золочівський район, Львівська область — 3 листопада 1937, урочище Сандармох, поблизу Медвеж'єгорська, Карелія, Російська Федерація) — сотник УСС, полковник Армії УНР, начальник штабу Корпусу Січових Стрільців у Києві. Жертва сталінського терору.

Васи́ль Дідушо́к
Дідушок Василь.jpg
Народився 27 серпня 1889(1889-08-27)
с. Княже, (тепер Золочівський район, Львівська область)
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (48 років)
урочище Сандармох, Карелія, Російська Федерація
Поховання Сандармох
Національність українець
Діяльність політичний та військовий діяч
Учасник Перша світова війна
Посада командир куреня УСС;
начальник штабу Корпусу Січових Стрільців
Військове звання - OF-2 USR Hauptmann.svg Сотник (гауптман),
11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Партія КПРС
Родичі брати Петро та Володимир
Нагороди
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)

Брат-близнюк Петра Дідушка.

БіографіяРедагувати

Народився 1889 року у с. Княжому Золочівського повіту.

Отримав вищу юридичну освіту.

З серпня 1914 року, як старшина запасу австрійського війська, був переведений до Легіону УСС. Командант сотні, що 10 вересня 1914 року першою вийшла на фронт. Згодом — командант І-го куреня І-го полку УСС в ранзі сотника.[1][2].

23 жовтня 1914 р. нагороджений «Малою Срібною Медаллю За Хоробрість».

29 червня 1915 року у бою між Тустанем і Семиківцями стрільці сотні Дідушка взяли в полон 1200 російських солдат. Згодом став командантом І-го куреня І-го полку УСС в ранзі сотника.[1][3] В бою на горі Лисоня у 1916 році потрапив у російський полон.[4]

У 1917 році перейшов на службу до Центральної Ради, став одним із організаторів куреня Січових Стрільців у Києві.

З березня 1918 р. — отаман, начальник штабу Головної губернської військової комендатури Київщини.

З грудня — полковник, начальник штабу комендатури Києва та Київської фортеці, а згодом — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців, отаман для доручень корпусу. Автор публікацій на військову тематику, зокрема «Наші цілі».

1920 року перейшов на бік більшовиків, сподіваючись на їхню підтримку в боротьбі з поляками — окупантами Галичини. Згодом став членом КП(б)У та ВКП(б), співробітником Розвідуправління Генштабу РСЧА (був радянським розвідником). У 1932-му відкликаний з-за кордону.

2 вересня 1933 р. засуджений Колегією ОГПУ СРСР до страти (ст. 58-6 КК РСФРР), яку замінили на 10 років виправно-трудових таборів (ВТТ). Покарання відбував на Соловках, але через 4 роки, Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Страчений разом із братами Петром і Володимиром та групою діячів української культури в урочищі Сандормох поблизу робітничого селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ у Карелії) 3 листопада 1937 року.

Немає відомостей про реабілітацію.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Шанковський Лев. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
  2. «Бучач і Бучаччина»
  3. «Бучач і Бучаччина»
  4. Мельничук Б. Дідушок Василь Федорович… — С. 500.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати