Відкрити головне меню

Кузьма́ Кіндра́тович Дубина (23 жовтня 1906, Новопавлівка — 22 вересня 1967, Київ) — український радянський історик, дослідник історії України періоду радянсько-німецької війни, професор, доктор історичних наук, Заслужений діяч науки УРСР.

Кузьма Кіндратович Дубина
Дубина К. К..jpg
Народився 23 жовтня 1906(1906-10-23)
Новопавлівка
Помер 22 вересня 1967(1967-09-22) (60 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність історик
Alma mater Ленінградський інститут журналістики
Сфера інтересів Історія України періоду радянсько-німецької війни
Заклад Інститут історії України НАН України
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в селі Підгородному (нині складі села Новопавлівки Межівського району Дніпропетровської області). В 1936 році закінчив Ленінградський інститут журналістики. Працював у РАТАУ, навчався в Інституті червоної професури.

  • в 19391941 роках — завідуючий кафедри марксизму-ленінізму Київського авіаційного інституту;
  • в 19411943 роках — лектор ЦК КП(б)У;
  • в 19431949 роках — директор Державного політичного видавництва УРСР. В 1949 році в Академії суспільних наук при ЦК КПРС захистив кандидатську дисертацію;
  • в 19511956 роках — на викладацькій роботі у вузах Києва;
  • в 19561964 роках — директор Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському університеті;
  • в 19641967 роках — директор Інституту історії АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України). Був головою вченої ради цього інституту, членом вчених рад Київського університету та Інституту історії партії при ЦК КПУ, головним редактором «Українського історичного журналу», членом редколегії журналу «Комуніст України». Очолював правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.
 
Могила Кузьми Дубини

Помер у Києві 22 вересня 1967 року. Похований на Байковому кладовищі.

Наукова роботаРедагувати

За сукупністю робіт з теми «Ленінська теорія соціалістичної революції» захистив докторську дисертацію. Підготував 18 кандидатів історичних наук. Редактор і співавтор праць:

  • «Історія Української РСР» (в 2-х томах; 1967);
  • «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945» (в 3-х томах; 1967—1969).

ТвориРедагувати

  • 778 трагічних днів Києва. К., 1945;
  • Ленінська теорія соціалістичної революції і її всесвітньо-історичне значення. К., 1959;
  • В годы тяжелых испытаний. К., 1962; Історія Української РСР. К., 1967 (у співавторстві).

НагородиРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

4 серпня 1962 року директор Інституту історії АН УРСР К. Дубина в розмові з першим секретарем Київського обкому компартії П. Шелестом скаржився на відсутність наукової етики з боку ряду московських вчених на чолі з академіком І. Мінцем, які на догоду ідеологічним міркуванням спотворюють історію України, звинувачують в націоналізмі й сепаратизмі окремих українських державних діячів. З щоденника Петра Шелеста:

«4 серпня 1962 року. Прийняв К. Дубину — професора, доктора історичних наук. Він розповів про складну обстановку в Інституті історії партії при ЦК КПУ. Готується друге видання історії КПУ. Багато питань фальсифікується, принижується роль комуністів України у боротьбі за встановлення радянської влади. Багато керівників того часу трохи не звинувачують у націоналізмі та сепаратизмі. Назаренко (директор Інституту історії партії при ЦК КПУ — філіалу Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС) стоїть на правильних позиціях, але москвичі — Снєгов (доктор історичних наук, професор) і Мінц — все роблять для того, щоб принизити роль та значення КПУ. Просить мене знайти можливість про все розповісти М. В. Підгорному. Його прохання виконав. «Майстрів-фальсифікаторів» у нас вистачає, на цьому навіть учені звання дістають»[1].

ПриміткиРедагувати

  1. Олег Бажан. До питання про «українофільство» першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста.

Джерела та літератураРедагувати