Долгорукова Наталія Борисівна
Княгиня Наталія Борисівна Долгорукова (або Долгорука; уроджена Шереметєва, після постриження схимонахиня Нектарія; 17 (28) січня 1714 — 3 (14) липня 1771, Київ) — мемуаристка XVIII століття, одна з перших російських письменниць. Донька графа Бориса Шереметєва і Анни Петрівни, уродженої Наришкіної. Дружина князя Івана Олексійовича Долгорукова. Бабуся поета і драматурга князя Івана Михайловича Долгорукова.
| Долгорукова Наталія Борисівна | |
|---|---|
| рос. Ната́лия Бори́совна Долгору́кова | |
 | |
| Ім'я при народженні | рос. Наталья Борисовна Шереметева |
| Народилася | 17 (28) січня 1714 |
| Померла |
3 (14) липня 1771 (57 років) Київ, Київська губернія, Російська імперія |
| Поховання | Києво-Печерська лавра |
| Діяльність | письменниця |
| Галузь | література[1] і Мемуарна літератураd[1] |
| Знання мов | російська[1] |
| Суспільний стан | шляхтич[d][1][1][1] |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Шереметєви |
| Батько | Шереметєв Борис Петрович[2] |
| Мати | Anna Saltykovad |
| Брати, сестри | Шереметєв Петро Борисович і Шереметєв Михайло Борисовичd |
| У шлюбі з | Ivan Dolgorukovd |
| Діти | Mikhail Dolgorukovd |
| |
Біографія ред.
З роду графів Шереметєвих. У віці п'яти років втратила батька, а в чотирнадцять — матір. З 15 років почала з'являтися на балах і прийомах, які влаштовували вищі прошарки суспільства. Незабаром прийняла пропозицію одружитися від фаворита Петра II князя Івана Долгорукова. Їх заручення відбулося через три дні після заручин Петра II з сестрою Долгорукова — Катериною Олексіївною.
Після смерті Петра II Іван Долгорукий потрапив у немилість до нової імператриці Анни Іоанівни. 8 (19) квітня 1730 року Наталія Борисівна і Іван Олексійович одружилися і поїхали в заслання в Березів.
В засланні народила кілька синів, але в тих умовах вижили тільки двоє: Михайло і Дмитро, молодший народився через декілька днів після повторного арешту чоловіка. З померлих відомий тільки один з ім'ям — Борис (1733 р.н.).
Після страти чоловіка отримала дозвіл повернутися з двома дітьми до Москви (17 жовтня 1740). Їй з дітьми було подароване село Старе Нікольське в Вологодському повіті (26 лютого 1741). Отримала конфісковані маєтки чоловіка (8 вересня 1742). На місці поховання страченого чоловіка біля Новгорода збудувала храм в ім'я Миколи Чудотворця.
Постриження в черниці відклала до моменту, коли старший син отримав освіту, пішов на службу та одружився. З молодшим сином, який страждав невиліковним захворюванням, не розставалася до його смерті у 1769 році[3].
Пострижена в черниці у Вознесенсько-Флорівському монастирі під ім'ям Нектарія (28 вересня 1758), у березні 1767 року прийняла схиму. В січні 1767 року, написала для онуків мемуари («Власноручні записки …»), які були вперше надруковані в журналі М. І. Невзорова «Друг юнацтва» в 1810[4].
Померла 3 липня 1771 року. Похована біля зовнішніх дверей собору Києво-Печерської лаври. Могила монахині Нектарії втрачена[5].
Діти ред.
- Михайло Іванович (1731—1794), статський радник, був почесним опікуном Московського виховного будинку, московським повітовим викладачем дворянства. У першому шлюбом був одружений з Анною Михайлівною Голіциною (1733—1755); у другому з Анною Миколаївною Строгановою (1731—1813), їх син поет і драматург князь Іван Михайлович Долгоруков (1764—1823).
- Дмитро Іванович (1737—1769), народився з розумовими відхиленнями, помер у Флорівському монастирі в Києві, за два роки до смерті матері в тому ж монастирі.
Пам'ять ред.
Наталії Борисівні присвятив одну зі своїх «Дум» (XX) Кіндрат Рилєєв. Мінливості долі Долгорукої оспівав і інший російський поет-романтик Іван Козлов[en].
У збірці народної творчості Кириєвського є пісня «Ой ти ягідка ти смородинка» (рос. Вже ти ягідка ти смородинка). Героїня пісні Прасковья Шереметєва просить милості від царя для своєї родини . На думку філолога Петра Безсонова, це композиційна особистість, в якій змішалися троє членів сім'ї Долгорукових, заслані в Березів — Парасковія Юріївна (мати), Катерина Олексіївна (дочка) і Наталія Борисівна (невістка)[6]. Об'єднання постатей цих жінок в фольклорі продовжували обговорюватися і за радянських часів[7].
Твори ред.
- Власноручні записки княгині Наталії Борисівни Долгорукової дочки м. фельдмаршала графа Бориса Петровича Шереметєва / Підг. тексту, післямов., прим. Е. В. Анісімова. СПб., 1992. — 144 с., Іл. — ISBN 5-280-01345-5, то ж: Долгорукова Н. Б. Записки, що залишилися після смерті княгині Наталії Борисівни Долгорукової / Изд. HM Усова. Вступить. стаття і прим. П. П. Смирнова. — СПб .: Синод. тип., 1912. — 70 с., Авторитетна публікація: Долгорукова Н. Б. Власноручні записки княгині Наталії Борисівни Долгорукової дочки м. фельдмаршала графа Бориса Петровича Шереметєва. СПб., 1913. — 52 с.
- Відгук Дмитра Мирського: «Головна принадність [тексту], крім моральної висоти автора, в досконалій простоті і невибагливій щирості розповіді і в чудовій чистій російській мові, якою могла писати тільки дворянка, що жила до епохи шкільних вчителів»[8].
- Листи княгині Наталії Борисівни Долгорукової // Російський архів. 1867. Вип.1. Стлб.52-59.
- Російська жінка напередодні реформи Петра Великого і після неї: Порівняльно-іст. нарис [Архівовано 13 лютого 2021 у Wayback Machine.] / [Соч.] В. С. Іконнікова, проф. Ун-ту св. Володимира. — Київ: Університетська. тип., 1874.
Література ред.
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Долгорукова Наталія Борисівна |
- Долгорукова, Наталья Борисовна // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Е-а <Есипович> Я. Г. Княгиня Наталія Борисівна Долгорукова // Вітчизняні записки. 1858. Січень — лютий. Кн.1. Розд. I. С.275-300.
- Толичева Т. Наталя Борисівна Долгорукова і березовські засланці. М., 1874.
- Корсаков Д. А. З життя російських діячів XVIII століття. Казань, 1891.
- Корсаков Д. Княгиня Наталія Борисівна Долгорукова // Історичний вісник, 1886. — Т. 23. — № 2. — С. 263—282.
- Шереметєв С. Д., гр. Схимонахиня Нектарія. Княгиня Наталія Борисівна Долгорукова, дочка фельдмаршала Шереметова. Вип. I. М., 1909.
- Агеева Л. И. По следам княгини Натальи Долгоруковой: Научно-популярное издание. — Киев : Издательство «LPMedia», 2011. — ISBN 978-966-2449-00-6.
- Мельцин М. О. История текста мемуаров схимонахини Нектарии (княгини Н. Б. Долгоруковой) // Проблемы дипломатики, кодикологии и актовой археографии: Материалы XXIV Международной научной конференции. Москва, 2–3 февраля 2012 г. / Отв. ред. – Шустова Ю.Э. М., 2012.. — С. 403—405. — ISBN 978-5-7281-1294-5.
- Наталя Борисівна Долгорукова і Березовського засланці. Т. Толичева. Друкарня товариства І. Д. Ситіна. Москва. 1912.
- Упоряд. Г. А. Власьев . Потомство Рюрика: матеріали для складання родоводів. СПб. Т. 1. Князі Чернігівські. Ч. 3. Тип: Т-во Р. Голик і І. Волберг. 1907 р Долгорукова (Шереметьєва) Наталія Борисівна. стр. 75; 194—195.
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Дом Романовых. Составители П. Х. Гребельский и А. Б. Мирвис, СПб.: ЛИО «Редактор» ISBN 5-7058-0160-2
- ↑ Наукова публікація — СПб., 1913
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 69.
- ↑ Просмотр документа - dlib.rsl.ru. dlib.rsl.ru. Архів оригіналу за 4 лютого 2021. Процитовано 5 січня 2020.
- ↑ Борис Николаевич Путилов. [1] — Советскии писатель [Ленинградское отд-ние], 1962. — 416 с. Архівовано з джерела 5 лютого 2021
- ↑ ФЭБ: Мирский. Проза XVIII века. — 1992 (текст). Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 31 січня 2021.
Посилання ред.
- Долгорукова, Н. Б. Восточная литература. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 3 марта 2011. (рос.)
- Рилєєв К. [Архівовано 15 травня 2021 у Wayback Machine.] Ф. [Архівовано 15 травня 2021 у Wayback Machine.] «Наталія Долгорукова» [Архівовано 15 травня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)