Дмитро Занькевич
Дмитро Занькевич (пол. Demetriusz Zankiewicz; між 1657—1661, Холмщина — 9 квітня 1724, Новогрудок)[1][2] — діяч унійної церкви в Речі Посполитій, духовний письменник, церковний історик, василіянин.
| Дмитро Занькевич | |
|---|---|
| Консультор Василіянського Чину Конґреґації Пресвятої Трійці (1719—1724) | |
 Герб «Сокира» | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
між 1657—1661 рр. Холмщина |
| Смерть |
9 квітня 1724 Новогрудок |
| Підданство | Річ Посполита |
| Освіта | Львівська єзуїтська колегія |
| Служіння в церкві | |
| Конфесія | Унійна церква в Речі Посполитій |
Життєпис ред.
Ймовірно, походив зі шляхти Холмської землі. Родовий герб «Сокира» (пол. Siekierz)[3]. Здобув освіту у Львівській єзуїтській колегії[4]. У 1670 р.[1] (за іншими даними в 1678)[2] прийняв чернецтво у Василіянському Чині. Обіймав посади вчителя, сповідника, проповідника у кількох василіянських монастирях[5]. У 1694—1696 роках був магістром новіціяту в Битенскому монастирі[1][5].
З середини 90-х XVII ст. і до кінця життя був ігуменом василіянських монастирів у Новогрудку, Лавришеві, Білій, Битені (1712—1713), Борунах[6][7]. Секретар (1709—1719) і консультор (1719—1724) Василіянського Чину Конґреґації Пресвятої Тройці[8][9]. Брав участь у праці Замойського синоду Унійної церкви (1720)[10].
Творчість ред.
Писав польською мовою. За життя надруковано два твори: «Кедр містичний» (Супрасль, 1717) і «Провідник малих» (Супрасль, 1717). У першому викладено життєписи святого Василія Великого, покровителя василіян, і 18 його родичів, канонізованих Церквою. Частина текстів перекладена автором з грецької та латинської мов на польську. Друга книга катехитичного змісту. На початку вміщено присвяту п'ятнадцятирічному Міхалу Радзивілу, онукові Катерини Собеської, фундаторки василіянського монастиря в Білій.
Цінним джерелом з історії Василіянського Чину є складений Дмитром Занькевичем рукописний «Катафалк чернечий» (близько 1718). До нього увійшли життєписи 136 ченців Василіянського Чину, в тому числі унійних єпископів і митрополитів з 1680 по 1718 роки. Твір частково опублікований в 1973 році українським дослідником о. Борисом Баликом, ЧСВВ[11]. З цього ж збірника, ймовірно, походить короткий життєпис Холмського унійного єпископа Якова Суші латинською мовою, надрукований о. Іринеєм Назарком, ЧСВВ в 1971 році[12]. Дмитро Занькевич — автор праці про заснування Лавришівского монастиря «Нотифікация про Лавришівский монастир» (1701), написаної на підставі літопису Рачинського (опубліковано у 2012 році)[13][14]. В рукописах залишаються твори: «Катехизм», «Моральне богослов'я», «Щоденні розважання», коментарі на Євангеліє.
Твори ред.
- Cedr mistyczny. Swięty Bazyliusz Wielki z pradźiadow, dźiadow, oycow, braciey, siostr á tych męczennikow, wyznawcow, biskupow, zakonnikow, pánien zákonnych, pustelnikow w ośmnaśćie swiętych gałęźi rozmnozony. Z starodawnych greckich, łaćińskich autorow, na polski ięzyk dla zbudowania y ku swoim swiętym zachęcenia, cnot przedziwnych náśladowania, synom y corkom ich duchownym przetłumaczony. Od X. Demetryusza Zankiewicza zákonu S. Bazylego w. sekretarza zá dozwoleniem zwierzchnośći. Roku Chrystusowego 1717. ná widok podany. W Supraslu w Drukarni WW. OO. Bazylianow Unitow. Supraśl, druk. Bazylianów, 1717.
- Wódz malutkich to jest nauka chrześcijańska. RN: Wodz malutkich to iest nauka Chrzescianska przewodnik. przez X. Demetryusza Zankiewicza zakonu So. Bazylego ett: na widok podany. w Supraslu w Drukarni WW. OO. Bazylianów Anno. 1717.
- Katafalk zakonny godnych y zacnych mężòw, prałatòw y zakonnikòw reguły S. Bazylego Wielkiego od roku Panskiego tysiąc sześćset osiemdziesiątego // Записки Чина Св. Василія Великого. — T. 8 — Romae, 1973. — С. 74-98; Записки Чина Св. Василія Великого. — T. 12 — Romae, 1985. — С. 271—310.
- NOTIFIKACYA. O monastyrze Ławryszowskim w wojewodstwie No|wogrodzkim lezącym, to jest pierwszym Fundatorze. wypisana z Starey ruskiey rękopisaney Kroniki, z Biblioteki Iasnie Oswieconego Xiążęcia Stanisława Karola Radziwiła Kanclerza na ten czas w. X. Ltt. Białey roku Pańskiego 1701. mca Ianuaria.//Senoji Lietuvos literatūra- Kn. 34 — 2012 — P.169–1173.
Примітки ред.
- ↑ а б в Nazarko Ir. Elogium Jacobi Susza // Записки Чина Св. Василія Великого. — Том. 7 — Рим. 1971. — С. 227.
- ↑ а б Podręczna encyklopedia kościelna. — Tom XLIII-XLIV — Poznań 1914 — S.185.
- ↑ Modzelewski. Herbarz szlachty malorosyjskiej[недоступне посилання з серпня 2019]
- ↑ Диковский Н. Базилианский орден и его значение в западно-русской униатской церкви в XVII и нач. XVIII в. — до Замойского провинциального собора 1720 г. // Гродненские Епархиальные ведомости. — 1906. — № 38 — С. 1026.
- ↑ а б Giżycki J.M. Kilka słów o Byteniu i Bazylianach // Przewodnik Naukowy i Literacki. — 1914. — № 42. — S.150.
- ↑ Археографический сборник документов относящихся к истории Северо-Западной Руси. — Том XII. — Вильна, 1900. — С. 136, 137, 144, 158, 159. 171
- ↑ Археографический сборник документов относящихся к истории Северо-Западной Руси. — Том XIII. — Вильна, 1902. — С. 14.
- ↑ Археографический сборник документов относящихся к истории Северо-Западной Руси. — Том XII. — Вильна, 1900. — С. 159
- ↑ Кульчинский И. Съезды базилиан в Западной Руси // Вестник Западной Руси- 1870. — Кн. IV. — Т. ІІ. — Отд. ІІ.— С. 37, 39
- ↑ Synodus Provincialis Ruthenorum habita in civitate Zamosciae anno 1720.- Roma, 1724-S. 21.
- ↑ Борис І. Балик ЧСВВ. «„Катафальк Чернечий“ василіян XVII—XVIII ст. (Рукописна збірка життєписів Василіян)» // Записки Чина Св. Василія Великого. — T. 8 — Romae, 1973. — С. 74-98; Записки Чина Св. Василія Великого. — T. 12 — Romae, 1985. — С. 271—310.
- ↑ Nazarko Ir. Elogium Jacobi Susza // Записки Чина Св. Василія Великого. — Том. 7 — Рим. 1971 . — С. 228—248.
- ↑ Кястуціс Гудмантас, Андрей Рычкоў. Натыфікацыя пра Лаўрышаўскі манастыр, выпісаная са старой летапіснай хронікі Дзяметрыя Занкевіча // Arche — 2016- № 2 — С. 329—349.
- ↑ Gudmantas K., Ryčkov A., Demetrijaus Zankiewicziaus notifikacija apie Laurušavo vienuolyną, išrašyta iš senos rusiškos rankraštinės kronikos (šaltinio tyrimas ir publikacija) // Senoji Lietuvos literatūra.- Kn. 34. — 2012. — P. 153—184.