Відкрити головне меню

Битенський монастир
Bycień, Rynak, Bazylanski. Быцень, Рынак, Базылянскі (B. Podbielski, 1862).jpg
Церкви святого Йосафата і Успіння. 1862 рік.

52°52′54″ пн. ш. 25°29′40″ сх. д. / 52.8818861° пн. ш. 25.4946972° сх. д. / 52.8818861; 25.4946972
Статус не існує
Статус спадщини Державний список історико-культурних цінностей Республіки Білорусь
Країна

Білорусь Білорусь

Розташування с. Битень, Івацевицький район, Берестейська область
Конфесія Руська Унійна Церква, РПЦ
Орденська приналежність Василіяни
Архітектурний стиль бароко
Засновано 16071613
Відомі мешканці св. Йосафат Кунцевич
Стан зруйнований; збережена лише Свято-Успенська церква
Битенський монастир. Карта розташування: Білорусь
Битенський монастир
Битенський монастир (Білорусь)

Битенський монастир у Вікісховищі?

Битенский Свято-Успенський монастир — монастирський комплекс Василіянського Чину в Битені (Івацевицький район Берестейської області, Білорусь), свого часу один з найбагатших унійних монастирів на території Білорусі. Від ансамблю збереглася лише мала Спасо-Преображенська церква (нині Свято-Успенська).

Зміст

ІсторіяРедагувати

У 1607 році Слонімський маршалок Григорій Тризна разом з дружиною Реґіною з Сапегів подарував василіянам маєток Дятковичі і заснував монастир. Спочатку монастир планували зробити жіночим, бо фундований був для дочки Григорія Тризни — Єфросинії, однак вона прийняла постриг у Віленському монастирі василіянок, тому Битенский монастир став чоловічим. Одним з перших настоятелів в 1613 році був уже досить відомий у той час монах і проповідник Йосафат Кунцевич. У 1615 році при Успенському монастирі з дозволу і благословення Папи Римського був відкритий новіціят, з якого в майбутньому вийшли відомі діячі Руської Унійної Церкви[1].

Син Григорія Тризни, підскарбій великий литовський Микола Тризна, в 1626 і 1640 роках також пожертвував кошти на будівництво монастиря і церкви. З фонду 1626 року при монастирі була заснована лікарня на 10 місць.

В надійно укріпленому Битенскому монастирі під час повстання Богдана Хмельницького ховалися греко-католики з України та інших місць.

Близько 1654 року була побудована невелика зимова Спасо-Преображенська церква, в якій було влаштоване опалення і з'єднана вона була безпосередньо з житловими приміщеннями монастиря. За часів війни Речі Посполитої з Московською державою 1654—1667 років в Успенському монастирі переховувалися представники Василіянського Чину з Вільно, Полоцька, Вітебська, Мінська, а також тут зберігалася ікона Жировицької Матері Божої[1].

 
План монастиря

З 1656 року в Битенскому монастирі перебував настоятель Василіянського Чину Венедикт Терлецький. Тут зберігалися також нетлінні мощі старця Симеона Ставровського, настоятеля монастиря від 1640 року.

Велика кам'яна соборна церква була зведена після 1673 року під керівництвом настоятеля монастиря Йосифа Пєткевича. У 1710 році храм був освячений на честь унійного архієпископа священномученика Йосафата Кунцевича, вбитого під час повстання в Вітебську в 1623 році.

 
Монастирська брама
 
Дзвіниця

Спадкоємець згасаючого греко-католицького роду Тризнів підскарбій надвірний литовський Антоній Тизенгауз в 1775 р відібрав Битенский монастир від василіян і передав його римо-католикам. Ймовірно, що в цей час соборний храм був перетитулований на честь Пресвятої Трійці. За наказом Тизенгауза близько 1775 року також була зведена дзвіниця і ворота в стилі віленського бароко.

Після поділів Речі Посполитої, із входженням Битеня до складу Російської імперії, стан монастиря ще більше ускладнився[1].

Станом на 1839 рік, коли відбулася ліквідація Унії, в монастирі було 25 ченців і 8 послушників. Сюди, в Битенский монастир російська влада інтернувала непокірних унійних священиків[1]. Сам монастир був переданий православним. При цьому польською мовою був складений інвентар монастиря, який належав до Литовської єпархії, Слонімського повіту, Гродненської губернії від 6 липня 1839 року з описом церкви, монастирських і фільваркових будівель, села та іншого рухомого і нерухомого майна. З інвентарю відомо, що соборна церква з трьох боків була огороджена стіною з цегли без штукатурки, а четвертий бік замикав монастир.

У 1845 році монастир закрили, а монастирський собор Св. Йосафата переробили під парафіяльну церкву Святих Петра і Павла, яка до 1915 року була центром благочиння[1].

У 1915 році під час військових дій Першої світової війни церква була дуже пошкоджена. Про це свідчать фотографії пам'ятника, зроблені віленським Товариством любителів наук в 1930-х роках. До 1929 року храм був частково відновлений і діяв. Під час Другої світової війни і після неї соборна церква і монастирський корпус були зруйновані остаточно.

Настоятелі Битенського монастиряРедагувати

Польський історик і дослідник історії Церкви та монаших чинів Ян Марек Ґіжицький у своїй праці «Kilka słów o Byteniu i Bazylianach»[2] подає приблизний хронологічний список настоятелів Битенського монастиря, додаючи біографічні відомості про кожного з них.

Церква Святого ЙосафатаРедагувати

 
Церква святого Йосафата

Храм, побудований як унійний, мав меридіальну орієнтацію вівтарем на північ. План церкви у верхньому перетині представляв витягнутий по осі південь-північ латинський хрест із закругленими бічними раменами і вівтарною частиною. З трьох боків до квадрату середохрестя прилягали напівциркульні апсиди, перекриті напівсферичними конхами. Вівтарна апсида за розмірами відповідала описаному квадратові, бічні апсиди трохи менші від квадрату. Простір середохрестя був перекритий восьмигранним шатром з опорним кільцем, що спиралося на попружні арки центрального квадрату. Шатро над середохрестям із-зовні було «одягнене» у півсферичний купол і завершувалося світловим ліхтарем з фігурним покриттям. Конхи над апсидами ззовні накривали кроквяні конусоподібні дашки, які разом з основним куполом створювали своєрідну композицію вінцевих мас. Форма майже ідеального тетраконха, закладена в основу об'ємно-просторової структури храму з південної сторони, порушувалася прибудовою квадратного в плані притвору і вузького двоповерхового нартекса, що й надавало плану вигляд латинського хреста.

Свято-Успенська церкваРедагувати

 
Свято-успенська церква

Церква вирішена компактним прямокутним в плані об'ємом під вальмовим дахом з восьмигранним купольним барабаном. Головний західний фасад розчленований лопатками на три прясли, бічні з них краповані плоскими прямокутними нішами, над головним входом арочний віконний отвір. Бічні фасади ритмічно розчленовані арочними вікнами і пілястрами в простінках.

МонастирРедагувати

Монастир, згідно з інвентарем 1839 року, був двоповерховою (з підвалом) П-подібною в плані будівлею, яка мала склепінні перекриття і подвійні вікна. Разом з келіями в ньому розташовувалися трапезна з кухнею, бібліотека в західному крилі. Крім цих трьох приміщень з цегляною підлогою, всі інші мали дерев'яну підлогу. Уже на той час бібліотека була порожня. Монастирський коридор з'єднувався із захристією з правого боку пресбітерію собору, над якою була скарбниця. З іншого боку монастир прилягав до зимньої церкви.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Паўстанне 1863 года на Слонімшчыне
  2. Smora (Giżycki J.M). Kilka słów o Byteniu i Bazylianach // Przewodnik Naukowy i Literacki. — № 42 (1914). — S. 49—63, 143—155, 249—256, 341—349, 443—449.
  3. Паїсію Онишкевичу-Шаховському, як єпископу Пінсько-Турівському, волею фундаторів була доручена опіка над новозаснованим монастирем, коли в ньому ще перебували монахині-василіянки, тому першим настоятелем, мабуть, можна вважати Йосафата Кунцевича. Див. Smora (Giżycki J.M). Kilka słów o Byteniu i Bazylianach… — S. 60.

ЛітератураРедагувати

  • Страчаная спадчына / Т. В. Габрусь, А. М. Кулагін, Ю. У. Чантурыя, М. А. Ткачоў: Уклад. Т. В. Габрусь. — Мн.: Беларусь, 2003. — 351 с.: іл. ISBN 985-01-0415-5.
  • Габрусь Т. В. Мураваныя харалы: Сакральная архітэктура беларускага барока / Т. В. Габрусь. Мн.: Ураджай, 2001. — 287 с.: іл. ISBN 985-04-0499-X, с. 189—190.