Дильман Володимир Михайлович
Володимир Михайлович Дильман (1925—1994) — радянський ендокринолог і геронтолог; доктор медичних наук (1958), професор. Автор елеваційної теорії старіння.
| Дильман Володимир Михайлович | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | рос. Владимир Михайлович Дильман |
| Народився |
19 липня 1925 Новосибірськ, Сибірський край, РСФРР, СРСР |
| Помер |
21 травня 1994 (68 років) Нью-Йорк, Нью-Йорк, США |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | лікар, викладач університету, письменник-документаліст, лікар-ендокринолог |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний медичний університет |
| Галузь | неврологія, онкологія, ендокринологія і геронтологія |
| Заклад | Санкт-Петербурзький державний медичний університет |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук |
| Діти | Mikhail Blagosklonnyd |
Біографія ред.
Народився 19 липня 1925 року в Новосибірську.
Медичну освіту почав здобувати в Новосибірському медичному інституті, потім перевівся в 1-й Ленінградський медичний інститут імені академіка В. П. Павлова. Працював у клініці, очолюваній професором Р. Ф. Лангом. Також працював у НДІ онкології ім. Н. Н. Петрова (1958). В 1965—1991 роках керував лабораторією, перетвореною з групи ендокринології.
Відстоював інтегральний погляд на медицину. Ще в кінці 1950-х років Дильман звернув увагу на поєднання метаболічних порушень, атеросклерозу і гіпертонічної хвороби, що позначається тепер як метаболічний синдром. Вказував на роль підвищення гіпоталамічного порогу чутливості до інгібуючої дії периферичних гормонів у виникненні основних неінфекційних захворювань людини. Сформулював ідею про «біологічний годинник», як механізм регулювання, який визначає роботу різних систем організму[1].
В 1974 році організував Всесоюзний симпозіум за участю закордонних вчених, за результатами якого були видані тези[2].
Його наукова спадщина охоплює роз'яснення єдиного механізму, що лежить в основі нормального розвитку людини та формування так званих «головних» хвороб, по мірі старіння, з урахуванням динаміки «гіпоталамічного порогу чутливості до регуляторних сигналів», формулювання закону відхилення гомеостазу, опис екологічної, генетичної, акумуляційної і онтогенетичної моделей виникнення провідних захворювань, розмежування понять про вікову, ідеальну та оптимальну норму, розробку уявлення про синдром канкрофілії.
Останні роки життя В. М. Дильман жив і працював у США. Помер у Нью-Йорку 21 травня 1994 року.
Бібліографія ред.
- Патогенетические и этиологические основы клинического применения половых гормонов и их аналогов / В. М. Дильман, канд. мед. наук, эндокринолог. — Л., 1958. — 165 с. : диагр. — (Информационно-методическое письмо / М-во здравоохранения РСФСР. Сев.-зап. водный отд. здравоохранения. Клинич. больница им. Чудновского; № 10).
- Клиническое применение половых гормонов и их аналогов. — Вильнюс : Госполитнаучиздат, 1961. — 199 с.
- Взаимоотношения гипоталамо-гипофизарной системы и половых желез, их нарушения и пути восстановления: Автореферат дис. на соискание ученой степени доктора медицинских наук / Акад. наук СССР. Объедин. учен. совет биол. наук. — Киев ; Ленинград, 1964. — 28 с.
- Старение, климакс и рак (Старение и болезни, связанные с гиперфункцией гипоталамуса как особая группа патологии — болезни компенсации). — Л. : Медицина. Ленингр. отд-ние, 1968. — 378 с. : ил.
- Эндокринологическая онкология. — Л. : Медицина. Ленингр. отд-ние, 1974. — 399 с.
- Большие биологические часы (Введение в интегральную медицину). — М. : Знание, 1981. — 208 с. : ил.
- 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Знание, 1986.
- Четыре модели медицины. — Л. : Медицина. Ленинградское отд-ние, 1987. — 286, [1] с. : ил.
Примітки ред.
- ↑ Дильман, 1981.
- ↑ Физиологическое понятие возрастной нормы / ред. коллегия: проф. В. М. Дильман [и др.] ; АН СССР. Науч. совет по проблемам прикл. физиологии человека. Ин-т эксперим. медицины АМН СССР. — Л., 1974. — 117 с.
Література ред.
- Берштейн Л. М. Владимир Михайлович Дильман — теоретик и практик медицины (к 90-летию со дня рождения) [Архівовано 25 березня 2020 у Wayback Machine.] // Сахарный диабет. — 2015. — № 2.