Диво (фільм, 2009, Росія)

російський фільм 2009 року

«Диво» — фільм режисера Олександра Прошкіна, учасник конкурсної програми 31-го Московського міжнародного кінофестивалю[2], де здобув спеціальний приз за режисуру «Срібний Георгій». У кінопрокат фільм вийшов 12 листопада 2009 року. Сюжет фільму заснований на історії про скам'янілу дівчину на ім'я Зоя.

Диво
рос. Чудo
Жанрдраматичний фільм
РежисерПрошкін Олександр Анатолійович[1]
ПродюсерРубен Дишдишянd і Мороз Юрій Павлович
СценаристЮрій Арабов
У головних
ролях
Костянтин Хабенський, Маковецький Сергій Васильович, Кутєпова Поліна Павлівна і Потапов Олександр Сергійович
ОператорГеннадий Карюк і Карюк Олександр Геннадійовичd
Тривалість110 хв.
Моваросійська
Країна Росія
IMDbID 1197626

Сюжет

ред.

1956 рік. В одному будинку в місті Гречанськ[3] мешкають мати з дочкою Тетяною. Вони не вірять в Бога, проте на полиці в кутку стоять ікони, які дісталися їм у спадок від бабусі. Жінки мають різні характери: мати — спокійна й тиха, а дочка — жорстка, з чоловічим характером. Якось Тетяна змушує матір винести іконки з дому й та покірно згоджується. У будинку залишається лише ікона Миколи Чудотворця, оскільки коханого доньки, про якого мимохідь згадується на початку фільму, теж звуть Микола. Наступного ранку в закрите вікно влітає сизий голуб і, розбивши скло, замертво падає на стіл. Птах у будинку — до божевілля, з'ясовує мати з книги з прикметами.

У Тетяни день народження, ввечері до неї приходять молоді люди. А мати змушена залишитися на вулиці, так як її в хату не пускають, щоб не заважала молодим веселитися. У самий розпал веселощів молоді танцюють парами, а Тетяна бере з полички ікону Миколи Чудотворця і починає з нею в руках танцювати. В цей час мати сидить на вулиці і гріється біля багаття. Раптом в будинку щось відбувається: налякані гості з криками вибігають з дому, але Тетяна серед них немає.

Далі выясняется, під час танків Татьяна раптово застыла на місці, їїчлени як би окаменели, з місця її не сдвинуть, а прі спробах зламати пол ламаються тільки самиінструмент. Прі цім у дівчини спостерігають ознаки життя, наприклад, слабке дихання. Нічого не лишається, як покинути дівчину у покое, а при дому виставити наряд міліції і нікого не пропускать.

У тіпори заборонялося говорити о будь-яких#чудо, все наслідувало пояснювати з материалистических позицій, а тут раптом необъяснимый факт — окаменевшая дівчина. Чиновники, трясясь від страху, припускали що угодно, навіть провокацію американців, але тільки не чудо.

Ще одне #діючий особа — Микола, репортер #обласний газети «Волжская правда», котрий якраз незадовго до цихподій відвідував Гречанск. У #воно є жінка #і ще кілька жінок на стороні. Ось і Татьяну він, як сам говорить, «склеил». Його снова отправляют у Гречанск, де місцевий начальник вместо настоящей Татьяны попытался йому «тюльку під ніс подсунуть»: дівчину, котра якобы дійсно застывала на місці, а тепер снова нормально себе відчуває. Микола, особисто знайомий з Татьяной, зразу розуміє, його обманывают. У підсумку він знаходить настоящую Татьяну, з іконою у руках, і пише о ній чесну статтю, намагаючись пояснити «стояние» дівчини з материалистических позицій, використовуючи терміни з медичної енциклопедії. Однак головний редактор статтю «зарезает», після чого Микола з #бачити полегшенням звільняє.

Відтак у Гречанске опиняється сам Хрущёв, пожелавший особисто розібратися з цим «чудом». Побачивши дівчину, котра простояла к цьому моменту уже 128 днів, #і обомлев, він приказывает забрати у #вона ікону. Це зможе зробити тільки инок — син місцевого священика, після чого дівчина оживает, а Хрущёв улетает у Москву.

Дівчину отправляют на обстеження у лікарню, там выясняется, фізично вона вполне здорова. Тоді, підозрюючи її у сговоре проти Радянської власті, її починають допитувати. Але вона ніяк не реагирует на звинувачення #і грубость, лишаючись безразличной. З ціллю залякування її отправляют у камеру к заключённым-мужчинам, але у підсумку лякають сами заключённые, коли дізнаються, це та сама Татьяна, о котрій к тому моменту по городу разошлось багато слухів.

Після происшествия характеру Татьяны повністю міняє. Рассудок вона не теряет, але становится як би аутисткой. Вирішивши, дівчина сошла з розуму, її визначають у місцеву психиатрическую лікарню. На последних кадрах загинів остригают волосся, #і у цеймомент їїувага залучає воркующий на подоконнике голуб. Вона повертає особа у сторону вікна і посміхається. Голуб улетает.

У ролях

ред.

Знімальна група

ред.

Зйомки фільму

ред.

Значуща частина зняття фільму проходила у замісті Тулы — селищі Косая Гора. Для зняття фільму був збудований дім, подібний тому, у котрім, як вважає, відбулася дана історія (г. Куйбышев, ул. Чкалова, 84). Однак у фільмі дім розташований з видом на металургійний завод, тоді як подлинный дім Зои перебував у центрі городи вдали від заводів (а металургійний завод у Куйбышеве на тоймомент ще не був збудований).

Зняття проходили також на вокзалі, у відділку міліції Ясногорска, у Заокской друкарні, у будівлі «Тулаугля» і у тульском домі офіцерів, де, по сюжету, проживає Хрущёв.[5] Последние плани фільму зняті у музеї-садибі «Ясная Галявина».

Стояние Зои

ред.

Фільм заснований на історії о стоянии Зои. Події походили у 1956 рокові у Куйбышеве. Стверджує, у домі 84 по вулиці Чкалова жила некая Клавдия Болонкина. Їїсин у новорічну ніч вирішив запросити друзів. Серед запрошених була Зоя Карнаухова, котра напередодні познакомилась з молодым практикантом по імені Микола, #котрий #обіцяти прийти к ним на свято.[6] Коли всіподруги були з хлопцями, Зоя все сиділа одна, Микола барив. Коли почалися танки, вона заявила: «Якщо ні могоМиколу, буду з Николой Угодником танцевать!». #І направилась к рогу, де висели ікони. Друзі ужаснулись: «Зоя, це гріх», але вона сказала: «Якщо є Бог, пусть він мене покарає!».

Взяла ікону, прижала к погруддя. Увійшла у круг танцующих #і раптом застыла, словно вросла у пол. Її неможливо було сдвинуть з місця, а ікону нельзя було взять з рук — вона будто приклеилась намертво. Внешних ознак життя дівчина не подавала, але у області серця був слышен ледь уловимый стук. О події швидко дізнався весь город, міліція боялась підходити к обездвиженной Зое, лікарі нічим не могли допомогти: коли вони намагалися зробити укол, голки ламалися і не входили у шкіру. Священики теж нічим не могли допомогти, але потім появился иеромонах Серафим. Він зміг вытащить ікону з рук Зои і позже сказав, її стояние закінчиться у день Пасхи. Так воно і відбулося — Зоя простояла 128 днів до Пасхи, котра у том рокові була 6 травня.[7][8]

Режисер Прошкин вважає цю історію не придуманою. Протоієрей Всеволод Чаплин підтверджує, о цім «таинственном явленні» имеется «безліч свідоцтв». Исходная інформація о ційісторії з спробою їїспростування була опублікована 24 січня 1956 року у фельетоне під назвою «Дикий нагода» у міській газеті «Волжская коммуна» «по рішенню 13−й Куйбышевской обласної партконференции, созванной у терміновім порядку у зв'язку з #релігійний хвилюваннями у городі».[6][9]

Примітки

ред.
  1. http://www.imdb.com/title/tt1197626/
  2. Александр Прошкин снял фильм-легенду о девушке, застывшей с иконой. Российская газета. 24 червня 2009. Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 5 червня 2018.
  3. Вымышленное название города.
  4. Пережившие чудо... Журнал «Фома». Архів оригіналу за 17 вересня 2013.
  5. Туляков приглашают сниматься в кино[недоступне посилання]
  6. а б Соколов-Митрич Д. В. Каменная Зоя. Православие и мир. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 5 червня 2018.
  7. Каменная Зоя. Городские легенды. Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 5 червня 2018.
  8. Зоино стояние // {{{Заголовок}}}. — М. : Изд-во Сретенского монастыря, 2011.
  9. Сергей ГОЛЫШКОВ (21 січня 2011). От окаменевшей Зои до Высоцкого. Волжская коммуна. Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 5 червня 2018.

Посилання

ред.
  • «Чудо» на сайті IMDb (англ.)