Джеймс Поллак
Джеймс Поллак (англ. James (Jim) B. Pollack; 9 липня 1938 — 13 червня 1994) — американський астрофізик, який працював в Дослідницькому центрі Еймса (NASA).
| Джеймс Поллак | |
|---|---|
 | |
| Народився |
9 липня 1938[1] Нью-Йорк, Нью-Йорк, США |
| Помер |
13 червня 1994[1] (55 років) ·злоякісна пухлина |
| Країна |
 США |
| Діяльність | астроном |
| Alma mater |
Гарвардський університет Університет Каліфорнії (Берклі) |
| Галузь | кліматологія |
| Заклад |
Дослідницький центр Еймса Смітсонівська астрофізична обсерваторія |
| Вчителі | Карл Саган |
| Нагороди | |
 Джеймс Поллак у Вікісховищі | |
Ранні роки ред.
Поллак народився 9 липня 1938 року, ріс у Вудмері у єврейській родині, що володіла бізнесом з виробництва жіночого одягу.
Освіта ред.
Закінчив Принстонський університет у 1960 році. Захистив у Берклі магістерську дисертацію з ядерної фізики у 1962 році. Продовжив навчання в Гарвардському університеті, де в 1965 році захистив докторську дисертацію (PhD) із астрофізики (займався під керівництвом Карла Сагана, ставши його першим аспірантом[2])[3].
Наукові досягнення ред.
Поллак займався дослідженнями клімату різних планет[4], особливо Марса та Венери. Він вивчав погодні умови на Марсі, аналізуючи дані Марінер-9 та апаратів програми «Вікінг». На основі цієї інформації він створив масштабні комп'ютерні моделі вітрів, бурь і в цілому кліматичних умов цих планет. Вивчав перспективи тераформування цих планет, досліджував причини вимирання динозаврів. Із початку 1980-х вивчав можливість наступу ядерної зими у співпраці з рядом вчених, включаючи Крістофера Маккея і Карла Сагана[5].
Одна з робіт, виконана Поллаком з колективом співробітників в 1996 році, присвячена формуванню планет-гігантів. Теоретичною основою статті є так звана модель акреції ядра (core accretion), що є в даний час є стандартною пояснювальною моделлю розвитку газових гігантів[6].
Всього в науковій бібліографії Поллака близько 300 статей.
Особисте життя ред.
Поллак був відкритим гомосексуалом[7]. Сам він не надавав цьому особливого значення (тому багатьом, навіть близьким друзям ця подробиця довго залишалася невідомою[3]), і це не заважало його співпраці ні зі Саганом, ні з іншими колегами[3].
Смерть ред.
До самої смерті Поллак залишався співробітником Дослідницького центра Еймса. 13 червня 1994 року (у віці 55 років), вчений помер у своєму будинку від рідкісної форми раку спинного мозку.
Заслуги ред.
У 1985 році отримав премію Лео Сіларда.
У 1989 році Поллак отримав Премію Джерарда Койпера за видатні досягнення в планетарній науці, зроблені ним протягом усієї його академічної кар'єри.
Докладний огляд наукової діяльності Поллака представлений в статті «James B. Pollack: A Pioneer in Stardust to Planetesimals Research»[8], опублікованої в 1996 році на симпозіумі Тихоокеанського астрономічного товариства.
У 1995 році рішенням Міжнародного астрономічного союзу іменем Поллака названий метеоритний кратер на Марсі[9].
У 2000 році вийшла книга Кея Девідсона про життя Карла Сагана з присвятою Джеймсу Поллаку[3].
Примітки ред.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Jim Kasting | Evan Pugh Professor of Geosciences — NASA Solar System Exploration. Архів оригіналу за 12 лютого 2022. Процитовано 12 лютого 2022.
- ↑ а б в г Davidson, Keay (1999). Carl Sagan A Life, John Wiley & Sons ISBN 0-471-39536-6.
- ↑ Christopher McKay - astrogeophysicist - Interview. Архів оригіналу за 31 липня 2013. Процитовано 28 квітня 2006.
- ↑ Pale Blue Dot (txt). Процитовано 28 квітня 2006.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=dead(довідка) - ↑ Core Accretion Model. Архів оригіналу за 20 червня 2012. Процитовано 9 серпня 2007.
- ↑ NOGLSTP: Queer Scientists of Historical Note (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 липня 2011. Процитовано 25 вересня 2010.
- ↑ James B. Pollack: A Pioneer in Stardust to Planetesimals Research (PDF). Архів оригіналу (pdf) за 20 червня 2012. Процитовано 13 вересня 2007.
- ↑ NASA Ames Hall of Fame: James B. Pollack (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 липня 2020. Процитовано 24 червня 2020.
Посилання ред.
- Malin Space Science Systems: «White Rock» of Pollack Crater Архівовано грудень 10, 2015 на сайті Wayback Machine.