Відкрити головне меню

Джеймс Конноллі

ірландський революціонер, соціаліст

Про американського легкоатлета і письменника див. Джеймс Брендан Беннет Конноллі

Джеймс Конноллі
Connolly.james.jpg
Народився 5 червня 1868(1868-06-05)[1][2][3]
Единбург[4]
Помер 12 травня 1916(1916-05-12)[1][2][3] (47 років)
Дублін, Сполучене Королівство[4]
·розстріл[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Ірландія
Діяльність есперантист, політик, профспілковий діяч
Знання мов есперанто і англійська[1]
Учасник Перша світова війна
Роки активності з 1913
Партія Irish Socialist Republican Partyd
У шлюбі з Ліллі Коннолліd
Діти Родді Коннолліd і Нора Конноллі О'Браєнd

Джеймс Конноллі (ірл. Séamas Ó Conghaile[5], англ. James Connolly; нар. 5 червня 1868(18680605) — пом. 12 травня 1916) — ірландський революціонер, соціаліст. Народився в Единбурзі, в сім'ї ірландських іммігрантів. Незважаючи на те, що Конноллі вже в 11 років довелося полишити школу, з часом він став одним з провідних теоретиків марксизму свого часу. Конноллі також брав активну участь у політичному житті Шотландії й США. Був одним з учасників і організаторів Великоднього повстання 1916 року. Конноллі був одним із семи лідерів, що підписали Прокламацію про створення Ірландської республіки. За участь у повстанні, попри й так смертельне поранення, страчений британською владою одразу після його закінчення[6].

Дитинство і молодістьРедагувати

Народився 1868 року в Единбурзі у будинку № 107 на вулиці Коугейт[en]. В той час цей район був свого роду ірландським гетто. Конноллі говорив із шотландським акцентом упродовж усього свого життя[7].

Батьки Джеймса — Джон Конноллі та Мері Макгінн — були ірландськими іммігрантами-католиками з графства Монахан. Його сім'я переселилася до Шотландії через Великий голод 1840-х років. Сім'я Конноллі жила в жахливій бідності, його батько підпрацьовував візником і двірником, мати Мері померла від хвороби, коли Джеймс був ще зовсім малим. До десяти років він ходив до католицької початкової школи, але сім'я потребувала грошей, і тому вже в одинадцять років Джеймс влаштувався посильним до единбурзької газети. Одначе проблем із грошима це не вирішило, і в 14 років Джеймс записався до британської армії, пішовши туди за прикладом свого старшого брата Джона[8]. Конноллі назвався чужим ім'ям і завищив свій вік, аби його прийняли[9].

В армії Джеймс Конноллі прослужив сім років, увесь цей час його полк був розквартирований на території батьківщини його сім'ї — Ірландії. За цей час Конноллі довелося стати свідком безлічі випадків утисків і пригноблення ірландців — при чому, зі сторони не лише британської армії, але й англійських землевласників[10]. Читаючи нелегальні прокламації феніїв, він пройнявся радикалізмом і лозунгом незалежності Ірландії, але відзначав те, що вони нехтують соціальними питаннями — бідністю і експлуатацією. У 1890 році Конноллі став дезертиром. Першою причиною цього була новина про те, що його полк відправляють до Індії[11], а другою — дівчина, ірландська протестантка Ліллі Рейнольдс, з якою він одружився того ж 1890 року[10].

Конноллі з сім'єю повернулася до Единбургу. Для того, щоб забезпечувати сім'ю, Джеймс працював візником, різноробом. У 1895 році Конноллі зробив спробу відкрити власну шевську майстерню, але швидко збанкрутував через відсутність відповідних навичок[12]. У цей же час він почав брати активну участь у соціалістичному русі[13].

Борець за права робітниківРедагувати

 
Пам'ятник Конноллі в Дубліні

Активно займаючись самоосвітою і вивчаючи праці Маркса, Конноллі зблизився з соціалістичними колами. Великий вплив на формування світогляду молодого революціонера мали старий комунар у вигнанні Лео Мелліат і Джон Леслі, останній згодом стане для Конноллі найкращим другом. У 1892 році він вступив до Шотландської соціалістичної федерації. Його брат Джон займав у цій організації посаду секретаря. Одного разу на мітингу Джон виголосив промову з вимогами восьмигодинного робочого дня, після чого втратив роботу і, шукаючи нову, був змушений  залишити свою посаду. Його місце зайняв Джеймс (на 1895—1896 роки).

Конноллі брав участь в роботі Незалежної лейбористської партії[en], заснованої Кіром Харді[en] 1893 року. У той же період Конноллі захопився новою міжнародною мовою есперанто[14].

Радикальні переконання дорого коштували Конноллі — його звільнили з посади муніципального службовця, і він почав розмірковувати над еміграцією до Південної Америки, аби прогодувати дружину і двох маленьких дочок. Його друзі звернулися до британських соціалістів із закликом до солідарності, щоб знайти роботу, яка дозволила б йому залишитися в Британії. Як наслідок, у 1896 році Конноллі повідомили, що в Дубліні шукають людину на посаду секретаря Дублінського соціалістичного клубу — це була робота на повний день, платня — фунт на тиждень. Конноллі разом із сім'єю (дружиною і тепер уже трьома доньками: Норою, Моною і Ейден) переїхав до Дубліна[15].

Під його керівництвом клуб досить швидко перетворився в Ірландську соціалістичну республіканську партію[en], що ставила собі за мету національне і соціальне визволення Ірландії. Маючи лише кілька десятків молодих активістів, ІСРП, проте, стала першою в Ірландії марксистською організацією. Конноллі, що був її головним теоретиком, відзначаючи недостатність революційного націоналізму, вказував у своїй праці «Надія Ірландії» (Erin's Hope), що вирішення національних завдань неможливе без вирішення завдань класових, а на ірландське питання в епоху імперіалізму відповідь може дати тільки пролетарська революція.

Конноллі розпочав випуск ірландської щотижневої газети «The Worker's Republic», а також був серед засновників британської газети «The Socialist». Остання стала органом Соціалістичної лейбористської партії Великої Британії, яка відкололася від Соціал-демократичної федерації в 1903 році. До СЛП увійшли ліворадикальні однодумці американського соціаліста Даніеля де Леона[en], включно з Джеймсом Конноллі.

Конноллі був провідною фігурою в ірландському протестному русі на рубежі століть. Він активно виступав проти Гомруля — руху за автономію Ірландії, вважаючи його напівзаходом. У 1897 році разом з ірландською актрисою і феміністкою Мод Ґонн ініціював демонстрації проти організованих владою Дубліна урочистостей на честь 60-річчя правління королеви Вікторії, а також проти запланованих візитів членів королівської сім'ї до Ірландії Крім того, Конноллі, Мод Ґонн і Артур Ґріффіт провели дублінські протести проти Англо-бурської війни.

У 1903 році, після декількох турне по США й Шотландії з лекціями (які частково фінансувалися де Леоном), Конноллі з сім'єю знову переїхав — цього разу до Нью-Йорку. У США Конноллі продовжив активну соціалістичну діяльність. Він виступив одним із засновників революційно-синдикалістської профспілки «Індустріальні робітники світу», взяв участь у створенні Ірландської соціалістичної федерації, вступив в Соціалістичну робітничу партію Америки де Леона (1906) і Соціалістичну партію Америки Юджина Дебса[ru] (1909). Конноллі заснував і редагував журнал «Harp» («Арфа»), а також написав у США свої головні праці: книги і памфлети «Робітничий клас в історії Ірландії» (Labour in Irish History, 1910), «Праця, національне питання і релігія» (Labour, Nationality, and Religion), «Соціалізм у популярному викладі» (Socialism Made Easy) і «Старе вино в нових бурдюках» (Old Wine in New Bottles)[6].

1910 року Джеймс Конноллі повернувся до Ірландії, де спостерігалося зростання національно-визвольного (партія «Шинн Фейн») і робітничого рухів. Після повернення він став правою рукою Джима Ларкіна[ru], який очолював найбільшу в Ірландії Профспілку транспортників і некваліфікованих робітників. У 1912 році Конноллі і Ларкін заснували ірландську Лейбористську партію як політичне крило Ірландського конгресу тред-юніонів. Під час дублінського локауту[ru], Конноллі разом з Ларкіном стали на чолі робітників, що протистояли Вільямові Мерфі й іншим найбільшим роботодавцям Дубліна, очоливши найбільший страйк у серпні 1913 — січні 1914 років. Поліцейські напади на демонстрантів Профспілки транспортників і різноробів спонукали Конноллі і Джека Вайта організувати Ірландську громадянську армію (ІГА) — напіввоєнізовану організацію, покликану захистити робітників у разі фізичних зіткнень із поліцією, охороною, найнятою власниками підприємств, або армією[6]. Після завершення страйку ІГА не припинила свого існування, граючи роль робітничої самооборони.

Боротьба за незалежність ІрландіїРедагувати

У 1914 році почалася Перша світова війна. Під час неї Конноллі змінив вектор своєї активності з профспілкової діяльності на сепаратистську і антибританську. Він виступав проти військового призову в Ірландії і все більше схилявся до думки, що єдиним порятунком від імперіалістичної війни стане революція, збройне повстання. Після від'їзду Ларкіна до США для збору коштів, Конноллі в 1915 році став головою профспілки транспортників і різноробів, як і в ІГА. Він публічно проводив військові маневри й критикував керівництво «ірландських добровольців» (воєнізованого крила «Шинн Фейн») за пасивність. На будівлі профспілок у Дубліні було підняте гасло «Ми не служимо ні королю, ні кайзеру, а Ірландії».

Усі ці дії привернули увагу Ірландського республіканського братства[en] (ІРБ) — ще однієї сепаратистської організації. Зрештою, ІРБ та ІГА вдалося домовитися про спільний виступ на Великдень 1916 року. Конноллі разом із Джозефом Планкеттом і Шоном Макдермоттом брав активну участь у фінальній підготовці до повстання. Окрім нього, у повстанні взяли участь близько 250 членів ІГА. Конноллі також став одним з авторів «Прокламації про незалежність Ірландії» і одним із семи членів Тимчасового уряду, що підписали її[6].

Після проголошення Прокламації, Конноллі був призначений віце-президентом Тимчасового уряду. Як і більшість інших членів Тимчасового уряду, під час повстання він розташовувався на Головпоштамті. Конноллі, крім цього, був призначений командувачем дублінської бригади республіканської армії, і тому брав участь в керуванні військами. Уже наступного дня після початку повстання, в країні було оголошено військовий стан, а в Дублін були стягнуті британські війська. Головпоштамт було потужно обстріляно з артилерії. У четвер, до того, як було прийнято рішення залишити Головпоштамт і перебратися на Мур-стріт, Конноллі отримав серйозне поранення в ногу, але продовжував командувати військами. Після того, як було прийнято рішення про капітуляцію, Конноллі сказав своїм соратникам: «Не хвилюйтеся. Розстріляють тільки тих, хто підписав Прокламацію, решту відпустять»[16].

 
Кімната, в якій утримували Конноллі

Через своє поранення Конноллі знаходився в окремій кімнаті у в'язниці Кілменхем. Військово-польовий суд засудив його до смертної кари і, незважаючи на свідчення лікарів, що поранення смертельне, вирок був затверджений. 12 травня 1916 року Конноллі принесли на ношах (ходити він не міг) у тюремний двір, де він висповідався. Попросивши сповідника молитися за солдатів розстрільної команди, Конноллі додав: «Я молитимуся за всіх людей, які виконують свій обов'язок згідно зі своїми переконаннями»[17]. Оскільки стояти він не міг, Конноллі прив'язали до стільця, після чого розстріляли[18]. Його тіло, разом із тілами інших повстанців, було поховане в братській могилі[19].

Жорстокість, з якою уряд розправився із лідерами повстанців — особливо це стосувалося пораненого Конноллі — викликала масове співчуття серед ірландців, багато з яких досить скептично поставилися до ідеї повстання. Після розстрілу Конноллі, прем'єр-міністр Герберт Асквіт наказав припинити страти — громадська думка не схвалила їх ні в самій Британії, ні в США[20][21].

Пам'ятьРедагувати

 
Пам'ятник Конноллі у Чикаго

Джеймс Конноллі був одним з основоположників робітничого руху в Ірландії і його видатним діячем у всьому світі. Він був членом Другого інтернаціоналу, одним із засновників Лейбористської партії Ірландії й організації «Індустріальні робітники світу». Багато з його ідей вплинули на Джона Макліна, засновника Шотландської робітничої республіканської партії[22].

Джеймсу Конноллі встановлені пам'ятники у Чикаґо й Дубліні, а також бюст у місті Трой, штат Нью-Йорк.

Джон Леннон ув інтерв'ю 1972 року розповів, що пісню «Woman Is the Nigger of the World» він написав, будучи натхненним фразою Джеймса Конноллі «Жінка-робітниця — рабиня раба»[23].

У Дубліні на честь Конноллі названий один із двох вокзалів[en] і госпіталь[en].

В опиті Бі-Бі-Сі «100 найвизначніших британців», яке було проведене в 2002 році, Конноллі зайняв 64-е місце.

Статті, перекладені українськоюРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118521837 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Ó Cathasaigh, Aindrias. 1996. An Modh Conghaileach: Cuid sóisialachais Shéamais Uí Chonghaile. Dublin: Coiscéim,
  6. а б в г The seven signatories of the proclamation: James Connolly
  7. Donal Nevin. «James Connolly: A Full Life», 2005. — p 636. Gill and Macmillan, ISBN 0-7171-3911-5
  8. C.N.Trueman. James Connolly. Ireland 1845 To 1922
  9. Reeve Carl. James Connolly and the United States: the road to the 1916 Irish rebellion. — Atlantic Highlands, N.J.: Humanities Press, 1978. — P. 10. — ISBN 978-0-391-00879-3.
  10. а б Levenson Samuel. James Connolly: a biography. — London: Martin Brian and O'Keeffe, 1973. — ISBN 978-0-85616-130-8.
  11. McCartan, Eugene The man looking over our shoulder Архівовано 2012-10-07 у Wayback Machine..
  12. Mac Thomáis, Shane Remembering the Past — James Connolly. anphoblacht.com.
  13. James Connolly 1868—1916.
  14. James Connolly and Esperanto. Архів оригіналу за 25 вересень 2007. Процитовано 8 жовтень 2016. 
  15. John Horan. James Connolly: A Biography
  16. Kilmainham Gaol in Dublin.
  17. Golway Terry. For the Cause of Liberty: A Thousand Years of Ireland's Heroes. — Simon and Schuster, 2012.
  18. James Connolly Архівовано 1 вересень 2016 у Wayback Machine. (англ.
  19. Arbour Hill Cemetery Архівовано 7 жовтень 2016 у Wayback Machine..
  20. Aftermath Архівовано 1 вересень 2016 у Wayback Machine..
  21. The executions.
  22. All Hail, the Scottish Workers Republic!
  23. Television interview, 11 May 1972. The Dick Cavett Show: John and Yoko collection [videorecording] DVD 2005, ISBN 0-7389-3357-0

ПосиланняРедагувати