Дереволаз-серподзьоб середній

вид птахів
Дереволаз-серподзьоб середній

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Горнерові (Furnariidae)
Рід: Дереволаз-серподзьоб (Campylorhamphus)
Вид: Дереволаз-серподзьоб середній
Campylorhamphus trochilirostris
(Lichtenstein, 1820)
Ареал виду
Ареал виду
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Dendrocolaptes trochilirostris
Campylorhynchus trochilirostris
Dendrocolaptes procurvus Temminck, 1821
Посилання
Вікісховище: Campylorhamphus trochilirostris
Віківиди: Campylorhamphus trochilirostris
ITIS: 559024
МСОП: 22703185
NCBI: 190303

Дереволаз-серподзьоб середній[2] (Campylorhamphus trochilirostris) — вид горобцеподібних птахів родини горнерових (Furnariidae). Мешкає в Центральній і Південній Америці. Виділяють низку підвидів.

Опис ред.

Довжина птаха становить 22-28 см, вага 30-55 г. Верхня частина тіла рудувато-коричнева, нижня частина тіла світло-коричнева. Голова і горло поцятковані коричневими і білими смугами. Дзьоб довгий, тонкий, вигнутий, червонуватий.

Підвиди ред.

 
Середній дереволаз-серподзьоб
 
Середній дереволаз-серподзьоб

Виділяють дванадцять підвидів:[3]

  • C. t. brevipennis Griscom, 1932 — центральна і східна Панама (вна схід від Кокле) і північно-західна Колумбія (узбережжя Тихого океану в Чоко);
  • C. t. venezuelensis (Chapman, 1889) — локально в північній Колумбії, північна і центральна Венесуела (на схід до Сукре, на південь до Ориноко);
  • C. t. thoracicus (Sclater, PL, 1860) — узбережжя Тихого океану на південному заході Колумбії (південний захід Нариньйо) та на заході Еквадору;
  • C. t. zarumillanus Stolzmann, 1926 — узбережжя Тихого океану на крайньому північному заході Перу (Тумбес, П'юра);
  • C. t. napensis Chapman, 1925 — західна Амазонія на сході Еквадору і Перу;
  • C. t. notabilis Zimmer, JT, 1934 — південно-західна і західна Бразильська Амазонія (на південь від Амазонки, від півночі Акрі і річки Пурус на схід до Мадейри), місцями на річкових островах Амазонки в штаті Пара);
  • C. t. snethlageae Zimmer, JT, 1934 — центральна Бразильська Амазонія (на обох берегах Амазонки, від Мадейри на схід до Тапажосу);
  • C. t. major Ridgway, 1911 — внутрішні райони на північному сході, сході і південному сході Бразилії (від Піауї, Сеари і західного Пернамбуку на південь до Мінас-Жерайсу і західної Парани);
  • C. t. trochilirostris (Lichtenstein, MHK, 1820) — східне узбережжя Бразилії (від південного Пернамбуку до південно-східної Баїї);
  • C. t. devius Zimmer, JT, 1934 — південно-західна Амазонія (Болівія, південний схід Перу і захід Бразилії (Акрі, південний захід Амазонасу);
  • C. t. lafresnayanus (d'Orbigny, 1846) — східна Болівія (Санта-Крус), південно-західна Бразилія (захід Мату-Гросу і Мату-Гросу-ду-Сул) і західний Парагвай (на південь до річки Пількомайо);
  • C. t. hellmayri Laubmann, 1930 — південно-західний Парагвай (Ньєембуку) і північна Аргентина (на південь до Ла-Ріохи і Сантьяго-дель-Естеро).

Поширення і екологія ред.

Середні дереволази-серподзьоби мешкають в Панамі, Колумбії, Венесуелі, Еквадорі, Перу, Бразилії, Болівії, Аргентині і Парагваї. Вони живуть у вологих і сухих рівнинних тропічних лісах, в заболочених і варзейських лісах[en] (тропічних лісах у заплавах Амазонки і її притоків), в галейних лісах, чагарникових заростях і рідколіссях чако і каатинги, в саванах серрадо. Зустрічаються поодинці, на висоті до 2000 м над рівнем моря, переважно на висоті до 1200 м над рівнем моря. Живляться комахами та іншими безхребетними, яких шукають під корою, в тріщинах кори та в квітках бромелієвих. Гніздяться в дуплах дерев, в кладці 2-3 яйця.

Примітки ред.

  1. BirdLife International (2016). Campylorhamphus trochilirostris. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2022.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Ovenbirds, woodcreepers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 15 квітня 2022.

Посилання ред.