Відкрити головне меню

Дегтяревський (Дегтярьов) Степан Оникійович (1766—1813) — композитор і диригент українського походження, музичний діяч Російської імперії.

Дегтяревський Степан Оникійович
Степан Аникиевич Дегтярёв.jpg
Народився 1766[1][2][3]
Борисовка (смт), Хотмижський повіт, Belgorod Province[d], Бєлгородська губернія, Російська імперія
Помер 5 травня 1813(1813-05-05)[1]
Курська губернія, Російська імперія
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність композитор
Знання мов російська[1]

ПоходженняРедагувати

Походив з родини українських кріпаків графа Шереметьєва, які проживали у слободі Борисівка на Курщині — етнічному українському поселенні, що у XVIII столітті була важливим культурним центром серед шереметьєвських вотчин, де готували співаків. За спогадами О. Никитенка[4] справжнє прізвище композитора — Дегтяревський, тоді як написання Дегтярьов, що фігурує в офіційних документах, на думку дослідниці Г. Куземської, є наслідком «переiнакшення українських прiзвищ на росiйський штиб»[5].

БіографіяРедагувати

З 7-ми років співав у капелі графа М. Шереметєва, пізніше вчився у Йогана Фаціуса та італійського маестро Дж. Сарті. За спогадами О. Никитенка[4] разом з Сарті їздив на стажування до Італії, втім інших документальних підтверджень щодо цієї поїздки не існує.

1786 року С. Дегтярьов стає одним із найосвіченіших музикантів свого часу та провідним оперним співаком театру Шереметьєвих. Паралельно відвідував лекції з російської словесності та іноземних мов у Московському університеті. Досконало володів російською, церковнослов'янською, італійською, німецькою та французькою мовами, втім рідною мовою композитора, на думку Г. Куземької, була українська, про що свідчить текстографічний аналіз його рукописів[5].

Згодом Дегтяревського було призначено диригентом, педагогом, капельмейстером та керівником «музичних служб» у театрі Шереметьєва. У 1789-му штат капели, якою керував Дегтяревський, налічував 166 чоловік, з них 34 становив хор. До обов'язків Дегтяревського входило готувати концертні програми, причому Дегтяревський керував як хоровим колективом, так і симфонічним оркестром, а згодом також і роговим оркестром. Репертуар капели був досить різноманітним і включав твори як західно-європейських авторів, так і авторів Російської імперії, зокрема Д. Бортнянського, а також і авторські твори С. Дегтяревського. Крім того, Дегтяревському належала значна частина обробок для рогового оркестру[6].

На початку ХІХ ст. переклав з італійської теоретичний посібник В. Манфредіні «Правила гармонічні та мелодичні для навчання всієї музики…» російською мовою, ця книга стала чи не єдиним на той час підручником з теорії музики та гармонії.

ТворчістьРедагувати

Музична спадщина С. Дегтяревського тривалий час залишалася невідомою. Основний творчий доробок композитора складають церковні концерти. Через заборону співати в церквах хорові концерти, яку наклав Павло І 1797 року, твори Дегтяревського лишалися не виданими і зберігалися лише в архівах Москви та Петербурга. Більше того, заборона змушувала Дегтяревського писати концерти інкогніто, через що питання авторства деяких з них є спірним. Зокрема, існують концерти, які в одних джерелах приписані Дегтяревському, а в інших — А.Веделю. Безсумнівним вважається авторство 50 концертів[7]. Окрім духовної хорової музики відома також ораторія «Мінін і Пожарський, або визволення Москви» — це єдиний оркестровий твір, партитура якого збереглася.

В сучасній Україні творчість Дегтяревського набуває популярності завдяки дослідницькій роботі А. Кутасевича, Т. Гусарчук, а також виконавській діяльності В. Іконника (Київський камерний хор ім. Б. Лятошинського) та М. Гобдича (Камерний хор «Київ»).

ДжерелаРедагувати

  1. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Faceted Application of Subject Terminology
  3. Musicalics
  4. а б Никитенко А. В. Записки и дневник. В 3т. Т.1. — М.: Захаров, 2005
  5. а б Херувимська пісня України та її діаспори. Антологія / упоряд. Г. Куземська, Д. Редчук, муз. ред. О. Ярмак. — К.: КЖД «Софія», 2010. — 516 с.
  6. Горяйнов Ю. России славу пел / Ю. Горяйнов. — Воронеж: Центр-Чернозем. изд-во, 1987. — 151 с.
  7. Кутасевич А. В. Духовно — музичні спадщини С. Дегтярьова й А. Веделя: питання авторської атрибуції / Андрій Кутасевич // Українське музикознавство. — Вип. 37: наук.-метод. зб. / упоряд. І. Б. Пясковський. — К.: Центр муз. україністики НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2011. — С. 5–26

ПосиланняРедагувати