Вікіпедія

Губкіна Євгенія Ігорівна

українська архітекторка, історикиня архітектури

Євгенія Ігорівна Губкіна (англ. Ievgeniia Gubkina; нар. 7 травня 1985, Харків) — українська архітекторка, історикиня архітектури та містобудування, кураторка, яка спеціалізується на архітектурі та містобудуванні XX століття в Україні та мультидисциплінарному підході до вивчення спадщини. Співзасновниця громадської організації Urban Forms Center[1] та авангардного жіночого руху «Модерністки»[2].

Євгенія Губкіна
Народилася 7 травня 1985(1985-05-07) (38 років)
Харків
Країна Україна Україна
Національність українка
Діяльність архітекторка, історик
Alma mater Харківська національна академія міського господарства
Галузь історія і теорія архітектури
Заклад Urban Forms Center, Університетський коледж Лондона

Біографія ред.

Народилася в Харкові в родині архітекторів.

У 2008 році з відзнакою закінчила архітектурний факультет Харківської національної академії міського господарства за спеціальністю «містобудування».[3] Під час навчання у 2006–2008 роках — лауреатка стипендії імені О. М. Бекетова.

У 2008–2011 роках навчалася в аспірантурі того ж закладу за спеціальністю «Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури».[4]

Діяльність ред.

У 2006–2008 роках займалася архітектурною діяльністю, зокрема працювала у ВАТ «Харківський проектний інститут».[5]

У 2014 році стала засновницею громадської організації Urban Forms Center[6], розпочавши активістську діяльність у сфері архітектури, дослідження, популяризації й захисту архітектурної спадщини[7][8][9][10][11][12][13].

У 2015–2018 роках — дослідниця Центру міської історії Центрально-Східної Європи у Львові.[14][15] Започаткувала й курувала розвиток перших в Україні літніх архітектурних і міждисциплінарних шкіл, зокрема шкіл «Новий Львів» у Львові (2015)[16] та «Ідея міста: перевірка реальністю» у Славутичі (2016)[17].

Перша книга дослідниці — «Slavutych: Architectural Guide» — вийшла друком 2015 року в берлінському видавництві «DOM Publishers» (тримовне видання: англійською, українською й російською мовами). Її темою стала архітектура останнього радянського міста Славутич, побудованого після Чорнобильської катастрофи для працівників Чорнобильської атомної електростанції.[18]

У 2019 році як підсумок багаторічного дослідження у видавництвах «Основи» (Київ) і «DOM Publishers» (Берлін) опубліковано другу книгу — «Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. Buildings and Structures in Ukraine 1955–1991» [19][20]. Її видано англійською мовою й супроводжено фотографіями об’єктів радянської архітектури другої половини XX ст. з різних регіонів України[21].

У 2020 році — кураторка мультимедійного онлайн-проєкту «Енциклопедія архітектури України».[22] Працюючи в полі архітектури, історії, критики, кінематографу й візуального мистецтва, за допомогою різних медіаінструментів, проєкт продемонстрував панораму архітектури України[23], а його куратори й учасники запропонували аналіз того, як суспільство формує архітектуру і як архітектура формує суспільство.[24][25] Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду і Zagoriy Foundation.

У 2021 році — авторка і сценаристка аудіовізуального дійства «Український конструктивізм»[26], створеного на перетині сучасного візуального мистецтва, балету, електрофолк музики й історичної драми. У проекті брали участь українські музиканти Ната Жижченко (Onuka) та Євген Філатов (the Maneken), українсько-данський художник і архітектор Сергій Святченко[27] і данський балетмейстер Себастіан Клоборг. В основу сценарію покладено історію архітекторки Лотте Стам-Бейсе — однієї з перших жінок школи Баугауз, яка у 1932—1933 роках працювала у Харкові, проектуючи у складі команди архітекторів соцмісто тракторного заводу «Новий Харків» (після переїзду до Нідерландів вона стала головною архітекторкою післявоєнного Роттердама).[28] Проект утілено в життя за сприяння Українського культурного фонду.

Дослідниця регулярно публікує наукові й публіцистичні тексти в українських і закордонних часописах, а також в онлайн-медіа (The Calvert Journal[29], Springerin, RGOW[30], Obieg[31], ERA21, Dérive[32], Tribune[33]). З 2021 року — колумністка українського видання міжнародного глянцевого журналу «L’Officiel», у якому надрукувала низку статей про архітектуру й інтерв’ю з відомими архітекторами, зокрема з Михайлом Будиловським[34].

Унаслідок початку повномасштабної війни Росії проти України 2022 року Євгенія Губкіна разом із донькою була змушена залишити рідний Харків. Вони знайшли притулок у Юрмалі, потім у Парижі, і зрештою оселилися в Лондоні, де дослідниця отримала стипендію Рендольфа Квірка в Університетському коледжі Лондона.[35]

Працюючи в Лондоні, Євгенія Губкіна активно виступає з публічними лекціями, доповідями на конференціях, симпозіумах і інших публічних заходах у різних країнах Європи. Крім того, вона дає інтерв'ю й публікує есеї й маніфести. Її експертний голос став одним із найпомітніших голосів, що закликають до захисту української культурної спадщини під час війни, апелюючи до бездіяльності міжнародних організацій в цій сфері.[36][37][38][39][40]

Бібліографія ред.

Авторські книги:

  • Slavutych: Architectural Guide (English, Ukrainian and Russian Edition), Berlin: DOM publishers, 2015. ISBN 978-3869224244
  • Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. Buildings and Structures in Ukraine 1955–1991. Berlin: DOM publishers, 2019. ISBN 978-3-86922-706-1

Книги за редакцією:

  • Баугауз — Запоріжжя. Запорізький модернізм і школа Баугауз: Універсальність явищ. Проблеми збереження модерністської спадщини / заг. ред. та упоряд. Є. І. Губкіної. — Х.: ТОВ «Діса Плюс», 2018. — 512 с. : іл. ISBN 978-617-7645-32-9.

Джерела ред.

  1. ↑ Офіційний сайт громадської організації «Urban Forms Center». Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 20 березня 2022.
  2. ↑ «Модерністки». Жінки, що будують міста. Громадське радіо. 7 березня 2016. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  3. ↑ Губкіна Євгенія: містобудування, урбанізм, архітектура. Povaha.org.ua. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 20 березня 2022.
  4. ↑ Архітектуру модернізму не можна знищувати. Constructivism-Kharkiv.
  5. ↑ Curriculum Vitae. Academia. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  6. ↑ Архітекторка та дослідниця історії архітектури Євгенія Губкіна: Нам дійсно є чим пишатись, але не варто боятися шрамів. Українська правда. 15 серпня 2020. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  7. ↑ У руйнуванні будівель радянської доби зацікавлений будівельний бізнес, а не ідеологічні опоненти. Громадське радіо. 1 грудня 2017. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  8. ↑ Звернення до Президента України щодо збереження архітектурної спадщини конструктивізму (PDF). https://kievvlast.com.ua/. 15 листопада 2021. Архів оригіналу (PDF) за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  9. ↑ Зруйнований Харків: як виглядає місто після російських бомбардувань. Суспільне мовлення України. 6 березня 2022. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  10. ↑ Архітектура Харкова. Ukraїner. 26 червня 2021. Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  11. ↑ “Любим мы нашу архитектуру или нет – это не волнует ни девелоперов, ни власть”. Korydor. 18 січня 2019. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  12. ↑ Чому нам варто захищати "Квіти України" та інші пам'ятки модернізму: Пояснює експертка Євгенія Губкіна. БЖ. Архів оригіналу за 28 квітня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  13. ↑ Дніпрогес, Держпром, студія Довженка: Українські пам’ятки архітектури ХХ століття, які треба внести до списку ЮНЕСКО. Bird In Flight. 17 грудня 2021. Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  14. ↑ «Новий Львів» на Новому Львові. Збруч. 25 серпня 2015. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
  15. ↑ Модернізм Львова і Харкова: між "буржуазним" функціоналізмом і соціалістичним конструктивізмом. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. 12 жовтня 2016. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
  16. ↑ Міжнародна архітектурна школа "Новий Львів". Центр міської історії. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 20 березня 2022.
  17. ↑ Міждисциплінарна літня школа "Ідея міста: перевірка реальністю". Центр міської історії. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 20 березня 2022.
  18. ↑ У Києві презентують архітектурний путівник Славутичем. Хмарочос. 20 квітня 2016. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 20 березня 2022.
  19. ↑ Издательство «Основы» выпустило книгу о советском модернизме в украинской архитектуре. Bird In Flight. 22 травня 2019. Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 20 березня 2022.
  20. ↑ Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. DOM Publishers. Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  21. ↑ Видавництво "Основи" випустило книгу Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. L’Officiel. 21 травня 2019. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  22. ↑ Архітектура та суспільство: хто кого?. ZAXID.NET. 24 жовтня 2020. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 20 березня 2022.
  23. ↑ Автори Енциклопедії архітектури України розповідають, як створювали документальний серіал про простір навколо нас. Культура і Креативність. Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
  24. ↑ Архитектура с новой оптикой. Kyiv Daily. 27 січня 2021. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
  25. ↑ Фронтони, люди, міфи і шрами. Про енциклопедію архітектури України. Support Your Art. 29 грудня 2020. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  26. ↑ Що потрібно знати про проєкт "Український конструктивізм": Розповідає дослідниця модернізму Євгенія Губкіна. Buro 24/7. 12 листопада 2021.
  27. ↑ Сергій Святченко про мультимедійний проєкт «Український конструктивізм» та його концепцію. Support Your Art. 12 Листопада 2021. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  28. ↑ Onuka дала голос німецький архітекторці: розповідаємо, навіщо. Медіа Великих Історій. 13 листопада 2021. Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  29. ↑ Modernist Kharkiv: behind the battle to protect avant-garde architecture in post-Maidan Ukraine. The Calvert Journal. 18 липня 2017. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  30. ↑ „Losing my religion“ – der ukrainische Sowjetmodernismus und wir. RGOW. Архів оригіналу за 19 квітня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  31. ↑ Losing my religion. O powojennej sowieckiej architekturze w dzisiejszej Ukrainie. Obieg. 20 березня 2020.
  32. ↑ Dérive – Zeitschrift für Stadtforschung, Heft 88 (3/2022) (німецькою) . Dérive. липень — вересень 2022. Процитовано 29 березня 2023.
  33. ↑ A Letter From Kharkiv. tribunemag.co.uk (en-GB) . Процитовано 29 березня 2023.
  34. ↑ Михайло Будиловський: архітектор між соціалізмом і капіталізмом. L’Officiel. 22 лютого 2022. Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 20 березня 2022.
  35. ↑ Su, Hannah (24 лютого 2023). Ievgeniia Gubkina weighs in on plan to rebuild Kharkiv. The Architect’s Newspaper (амер.). Процитовано 29 березня 2023.
  36. ↑ A Leading Ukrainian Urban Scholar on Russia’s Violent War | Architectural Record. www.architecturalrecord.com (англ.). Процитовано 29 березня 2023.
  37. ↑ BAUWELT - All war crimes must be dealt with – including those against our architectural heritage. bauwelt.de (нім.). Процитовано 29 березня 2023.
  38. ↑ Architekturhistorikerin: Wahl zwischen Kultur und Überleben ist eine Illusion. DER STANDARD (de-AT) . Процитовано 29 березня 2023.
  39. ↑ Травмованому українському суспільству потрібна нова архітектура. НашКиїв.UA (ua) . Процитовано 29 березня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  40. ↑ Heritage Protection: the Case of Ukraine | Sciences Po PSIA. www.sciencespo.fr (англ.). 18 жовтня 2016. Процитовано 29 березня 2023.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Губкіна_Євгенія_Ігорівна&oldid=42262691