Відкрити головне меню

Грушевський Сергій Федорович (7 жовтня 1830(18301007), Чигирин — 27 січня 1901, Владикавказ) — український професор, педагог, організатор народної освіти, публіцист, дійсний статський радник (рос. статский советник), меценат, батько Михайла Грушевського, Олександра Грушевського, Ганни Шамрай-Грушевської.[1]

Грушевський Сергій Федорович
Народився 7 (19) жовтня 1830
Чигирин, Київська губернія, Російська імперія
Помер 27 січня (9 лютого) 1901 (70 років)
Владикавказ, Російська імперія
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність педагог, публіцист
Alma mater Київська духовна семінарія[d]
Заклад Київська духовна академія
Діти Грушевський Михайло Сергійович, Грушевський Олександр Сергійович і Шамрай-Грушевська Ганна Сергіївна
Сергій Федорович та Глафіра Захарівна Грушевські з дітьми. Зліва направо: Захар, Ганна, Федір, Михайло. Ставрополь, бл. 1876 р.
Докладніше: Грушевські

ЖиттєписРедагувати

Народився в місті Чигирин. Навчався в Києво-Подільському духовному училищі та Київській духовній семінарії (1844—1855), Київській духовній академії (1855—1859). Працював професором словесності в Полтавській духовній семінарії (1859—1860) і професором з класу Святого Письма в Київській духовній семінарії (1860—1865). Одночасно займався етнографічними та історичними дослідженнями, частину з яких опублікував у тижневику «Руководство для сельских пастырей». Після виїзду до Царства Польського призначений учителем російської мови та словесності до Холмської русько-греко-католицької гімназії (1865), Холмського жіночого греко-католицького 6-класного училища (1866) та Ломжинської чоловічої класичної гімназії (1868). 1867 був інспектором Холмських російських педагогічних курсів[2].

За станом здоров'я переїхав на Кавказ, де служив учителем Кутаїської класичної гімназії (1869—1870); інспектором (1870—1876) і директором (1876—1878) народних училищ Ставропольської губернії; директором народних училищ Терської області (1878—1901). За час роботи на Кавказі організовував сільські та козацькі громади на будівництво шкіл і утримання вчителів, проводив учительські з'їзди й педагогічні курси, при дирекції у Владикавказі заснував педагогічний музей. Був автором методичних посібників і підручників для шкіл, зокрема підручника «Первая учебная книга церковно-славянского языка», який мав понад 30 перевидань. Дослужився до чину дійсного статського радника (1884), мав численні нагороди. Вплинув на становлення патріотичного світогляду своїх дітей[2].

 
Будівля училища ім. С. Грушевського, збудованого його коштом (нині Академія муніципального управління)

Згідно із заповітом (1892), частина спадщини Грушевського призначалася на заснування стипендій його імені в Києво-Подільському духовному училищі й Київській духовній семінарії, а також на будівництво й утримання народного училища в Києві чи Владикавказі; нащадки Грушевського обрали київську околицю Куренівку, де збудували школу, яка протягом 1911—14 та з 1915 до встановлення радянської влади мала його ім'я.[2].

Помер у місті Владикавказ. Похований на 1-му міському кладовищі (могила не збереглася).

МеценатствоРедагувати

ТвориРедагувати

  • Первая учебная книга церковно-славянского языка. К., 1872;
  • О воскресных и вечерних школах для взрослых. К., 1876.

ПриміткиРедагувати

  1. Сайт історії Києва (укр.) Училище Грушевського
  2. а б в М.О. Кучеренко. Грушевський Сергій Федорович // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 2004. — Т. 2:Г-Д. — С. 688.

ПосиланняРедагувати