Вікіпедія

Громадянська війна в Анголі

(Перенаправлено з Громадянська війна в Анголі 1975-2002)

Громадянська війна в Анголі (порт. Guerra civil angolana) — довготривалий збройний конфлікт, громадянська війна, що продовжувалася в африканській державі Ангола, починаючи з 1975 і, з деякими перервами, аж до 2002 року. Війна почалася відразу після здобуття Анголою незалежності від Португалії в листопаді 1975 року. До цього, в контексті боротьби за деколонізацію окремі збройні сутички між місцевими рухами траплялися ще в 1974-75 роках, на фоні ангольської війні за незалежність.

Громадянська війна в Анголі
Холодна війна (до 1991)
Перша та Друга конголезька війна (з 1996)
За годинниковою стрілкою зверху ліворуч

Дата: 1975 - 2002
Місце: Ангола
Результат: Перемога МПЛА
Сторони
МПЛА
СВАПО
Африканський національний конгрес
Executive Outcomes[en] (1993–1995)[1] ФЛНК[en] (1975–2001)[2][3]
Намібія Намібія (2001–2002)[a].
За підтримки:
Куба Куба (1975–91)
 НДР (1975–89)
СРСР СРСР (1975–91)
Білорусь Білорусь (1998—02)[5][6]
СФРЮ
(1975–1991)[7]
Північна Корея Північна Корея
(1980-ті)[b]
Бразилія Бразилія[10][11][12][13]
Мексика Мексика[14] 		УНІТА
ФНЛА (1975–78)[3]
ФЛЕК
За підтримки:
Південна Африка (1975–91)[8]
США США (1975–91)[3]
Марокко Марокко (1970-ті)[3]
КНР КНР (1975)[3]
Заїр Заїр (1975)[15][3]
Командувачі
Ангола Агоштінью Нету пом.
Ангола Жозе Едуарду душ Сантуш
Куба Фідель Кастро
Куба Арнальдо Очоа[en]
Куба Леопольдо Сінтра
НДР Гайнц Кесслер[en]
СРСР Василь Петров
СРСР Валентин Варенников
Намібія Сем Нуйома 		Жонас Савімбі  †
Голден Роберто[en]
Південно-Африканський Союз Балтазар Форстер (1975–1978)
ПАР П. В. Бота (1978–1989)
Південно-Африканський Союз Магнус Малан[en]
Південно-Африканський Союз Констанд Фільйон[en]
Заїр Мобуту Сесе Секо
Військові сили
Війська МПЛА:

Куба Кубинські війська:

  • 35 000 — 37 000 (1982)[17]
  • 60 000 (1988)[17]
  • 337,033[19]–380,000[20] загалом (при підтримці 1000 танків, 600 бронеавтомобілів і 1600 артилерійських знарядь[21])

НДР Східнонімецькі військові радники

Союз Радянських Соціалістичних Республік Радянські війська:

  • загалом 10 985 (з 1975 до 1991)[23][24]

Бразилія Бразильські пілоти:

  • Класифіковано десятки літаків[12] (1999-2002)
 Повстанці УНІТА:
  • 65 000 (1990, максимально)[25]

Повстанці ФНЛА:

  • 22 000 (1975)[26]
  • 4 000 — 7 000 (1976)[27]

Південно-Африканський Союз Південноафриканські війська:

  • 7 000 (1975–1976)[28]
  • 6 000 (1987–1988)[28]
Втрати
Невідомо

Куба 2 077 — 10 000 загиблих,[29][30]
15 000 загиблих, поранених та зниклих безвісти[31]
Союз Радянських Соціалістичних Республік 54 загиблих[32]
Чехословаччина 1 загиблий[33]

Невідомо

Невідомо
Південно-Африканський Союз 2,365[34]–2,500 загиблих[35] (у тому числі загиблих у Південноафриканської прикордонній війні)
Заїр 600

Більш за 500 000 цивільних загиблих
Палаючий штабний автомобіль МПЛА, знищений під час боїв біля Ново-Редондо, кінець 1975
Південноафриканські десантники патрулюють біля прикордонного регіону, середина 1980-х.

Сторони конфлікту ред.

Громадянська війна була насамперед боротьбою за владу між двома колишніми визвольними рухами: Народним рухом за визволення Анголи (МПЛА) (порт. Movimento Popular de Libertação de Angola – Partido do Trabalho) та Національним союзом за повну незалежність Анголи (УНІТА) (порт. União Nacional para a Independência Total de Angola) (UNITA). Водночас, громадянський конфлікт був однією з неоголошених посередницьких битв «холодної війни», через впливове втручання основних ворогуючих сил, Радянського Союзу і Сполучених Штатів Америки.

Дві основні протиборчі сторони, МПЛА і УНІТА, мали різне підґрунтя в ангольській соціальній структурі і взаємно несумісних керівництва, незважаючи на їхню загальну ціль покласти край колоніальній владі. Хоча обидва рухи сповідували чітко висловлені соціалістичні ідеї, з метою здобуття міжнародної підтримки, як вони представляли як «марксистсько-ленінською» і «антикомуністичною» відповідно[36]. Третя сторона конфлікту, Національний фронт за визволення Анголи (ФНЛА) (порт. Frente Nacional de Libertação de Angola), що билася проти МПЛА разом з УНІТА під час війни за незалежність та деколонізацію, не зіграла суттєвої ролі в громадянській війні. Одночасно, на півночі країни асоціація сепаратистських груп бойовиків під назвою Фронт за визволення анклаву Кабінда (ФЛЕК) (порт. Frente para a Libertação do Enclave de Cabinda, FLEC), змагалася за здобуття незалежності провінції Кабінда від Анголи.

Періодизація ред.

 
Радянські і східного блоку військові радники навчають війська МПЛА в Анголі, 1983 рік

27-річна війна умовно поділяється на основні три періоди — між 1975 і 1991, 1992 і 1994, та 1998 і 2002 роках — що переривалися стислими періодами миру. До того часу, коли МПЛА, нарешті, домоглася перемогти в 2002 році, більше 500 000 чоловік були вбиті і більше одного мільйона осіб вважалися переміщеними особами. Війна повністю зруйнувала економіку та інфраструктуру Анголи, а система державного управління, економічні підприємства, і релігійні установи країни були практично знищені.

Ангольська громадянська війна стала відомою завдяки комбінації насильницької внутрішньої політики всередині Анголи і масивній іноземній інтервенції. І Радянський Союз, і Сполучені Штати надавали колосального значення конфлікту через його вирішальне значення для утримання глобального балансу сили і за підсумками холодної війни, і вони та їхні союзники доклали значних зусиль, щоб зробити цю посередницьку війну між двома блоками наддержав. Громадянська війна в Анголі за кінцевим рахунком, стала одним з найтриваліших, найкривавіших та найвидніших збройних конфліктів періоду «холодної війни». Крім того, конфлікт в Анголі часто переплетався з конфліктом у сусідній Демократичній Республіці Конго, а також з намібійською війною за незалежність.

За даними ООН, на початок 21 століття Ангола займає перше місце у світі за кількістю встановлених і не видалених мін — на 10 млн жителів їх доводиться близько 12 млн одиниць. Понад 100 тис. громадян Анголи отримали каліцтва, підірвавшись на цих мінах.

Див. також ред.

Нотатки ред.

  1. ↑ Роздратовані транскордонними рейдами УНІТА, Сили оборони Намібії у відповідь відправили підрозділи в південну Анголу та знищили тренувальний табір УНІТА в Лікуа наприкінці січня 2001[4] Намібіїські війська не були виведені з Анголи до травня 2002[4]
  2. ↑ Північнокорейська військова місія в Анголі мала близько 1500 співробітників, прикріплених до FAPLA в 1986, швидше за все, радників, хоча їхні точні обов'язки невідомі[8]. Їхню присутність в Анголі, можливо, опосередковано субсидував Радянський Союз[9].

Примітки ред.

  1. ↑ Fitzsimmons, Scott (November 2012). Executive Outcomes Defeats UNITA. Mercenaries in Asymmetric Conflicts. Cambridge University Press. с. 167. doi:10.1017/CBO9781139208727.006. ISBN 9781107026919.
  2. ↑ Wolfe, Thomas; Hosmer, Stephen (1983). Soviet policy and practice toward Third World conflicts. Lanham: Rowman & Littlefield. с. 87. ISBN 978-0669060546.
  3. ↑ а б в г д е Hughes, Geraint (2014). My Enemy's Enemy: Proxy Warfare in International Politics. Brighton: Sussex Academic Press. с. 65—79. ISBN 978-1845196271.
  4. ↑ а б Weigert, Stephen (2011). Angola: A Modern Military History. Basingstoke: Palgrave Macmillan. с. 151, 233. ISBN 978-0230117778.
  5. ↑ Завоюет ли Беларусь позиции на глобальных рынках оружия? [Архівовано 17 квітня 2019 у Wayback Machine.] (10 сентября 2011)
  6. ↑ Торговля оружием и будущее Белоруссии. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 19 січня 2019.
  7. ↑ Shubin, Vladimir; Shubin, Gennady; Blanch, Hedelberto (2015). Liebenberg, Ian; Risquet, Jorge (ред.). A Far-Away War: Angola, 1975-1989. Stellenbosch: Sun Press. с. 86—87. ISBN 978-1920689728.
  8. ↑ а б James III, W. Martin (2011) [1992]. A Political History of the Civil War in Angola: 1974-1990. New Brunswick: Transaction Publishers. с. 207—214, 239—245. ISBN 978-1-4128-1506-2.
  9. ↑ Polack, Peter (13 December 2013). The Last Hot Battle of the Cold War: South Africa vs. Cuba in the Angolan Civil War. Casemate Publishers. с. 66—68. ISBN 9781612001951.
  10. ↑ Brazil-South Africa Nuclear Relations | Wilson Center. www.wilsoncenter.org. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 1 вересня 2021.
  11. ↑ Selcher, Wayne A. (1976). Brazilian Relations with Portuguese Africa in the Context of the Elusive "Luso-Brazilian Community". Journal of Interamerican Studies and World Affairs. 18 (1): 25—58. doi:10.2307/174815. JSTOR 174815.
  12. ↑ а б KWACHA UNITA PRESS THE NATIONAL UNION FOR THE TOTAL INDEPENDENCE OF ANGOLA UNITA STANDING COMMITTEE OF THE POLITICAL COMMISSION 1999 – Year of Generalised Popular Resistance – COMMUNIQUE NO. 39/CPP/99. Federation of American Scientists. Архів оригіналу за 5 серпня 2022. Процитовано 3 грудня 2022.
  13. ↑ IX. ARMS TRADE AND EMBARGO VIOLATIONS. Human Rights Watch. September 1999.
  14. ↑ Cámara, Francisco (1993). Dos Captíulos de la Diplomacia Mexicana. Mexico City: National Autonomous University of Mexico. с. 73. ISBN 978-968-36-2914-2.
  15. ↑ Steenkamp, Willem (2006) [1985]. Borderstrike! (вид. Third). Durban: Just Done Productions Publishing. с. 102—106. ISBN 978-1-920169-00-8.
  16. ↑ Saul David (2009). War. Google Books. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 9 березня 2013.
  17. ↑ а б в «La Guerras Secretas de Fidel Castro» [Архівовано 18 січня 2012 у Wayback Machine.](ісп.). CubaMatinal.com. Retrieved 9 March 2013.
  18. ↑ Africa South of Sahara 2004, p. 66.
  19. ↑ Gleijeses, Piero (2013). Visions of Freedom: Havana, Washington, Pretoria, and the Struggle for Southern Africa, 1976–1991. UNC Press Books. с. 521.
  20. ↑ Risquet Valdés (2007: xlvii)
  21. ↑ Risquet Valdés 2008: 102
  22. ↑ Bridgland, Fred. THE WAR FOR AFRICA. www.rhodesia.nl. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 лютого 2017.
  23. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 10 травня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  24. ↑ Война в Анголе. Архів оригіналу за 28 серпня 2012. Процитовано 10 травня 2013.
  25. ↑ Irving Louis Horowitz (1995). Cuban Communism, 8th Edition. Google Books. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 9 березня 2013.
  26. ↑ Angola — Independence Struggle, Civil War, and Intervention [Архівовано 16 грудня 2014 у Wayback Machine.]. MongaBay.com.
  27. ↑ Political terrorism: a new guide to actors, concepts, data bases, theories and literature
  28. ↑ а б Clodfelter, Micheal (2017). Warfare and Armed Conflicts: A Statistical Encyclopedia of Casualty and Other Figures, 1492–2015, 4th ed. McFarland. с. 566. ISBN 978-0786474707.
  29. ↑ Secondary Wars and Atrocities of the Twentieth Century [Архівовано 24 жовтня 2019 у Wayback Machine.]. Necrometrics.com. Retrieved 2012-05-21.
  30. ↑ Fidel Castro of Africa! — Natna. Архів оригіналу за 6 серпня 2013. Процитовано 10 травня 2013.
  31. ↑ Bush Wars: The Road to Cuito Cuanavale. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 10 травня 2013.
  32. ↑ Soviet Union and Russia lost 25,000 military men in foreign countries — English Pravda. Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 10 травня 2013.
  33. ↑ «UNITA propustila posledních 20 československých rukojmí po více než roce» (in Czech) [Архівовано 11 травня 2013 у Wayback Machine.]. CzeskaTelevize.cz. 2008. Retrieved 21 December 2012.
  34. ↑ Akawa, Martha; Silvester, Jeremy (March 2012). Journal for Studies in Humanities and Social Sciences (PDF). Т. 1, № 1. Windhoek, Namibia: University of Namibia. Архів оригіналу (PDF) за 10 November 2016. Процитовано 2 September 2023.
  35. ↑ Reginald Herbold Green. Namibia : The road to Namibia – Britannica Online Encyclopedia. Britannica.com. Процитовано 15 January 2013.
  36. ↑ Хоча МПЛА прийняв приставку до своїй назви «марксистською-ленінська» в 1977, разом з цим, розправилася з крилом всередині партії, що пропагувала ідеї стати комуністичною; приставку прибрали в 1991 році. УНІТА сповідувала антикомуністичну риторику, від якої позбавилася в 1991 році

Література ред.

  • Une Odyssée Africaine (France, 2006, 59mn) (movie directed by Jihan El Tahri)
  • Arthur J. Klinghoffer, The Angolan War: A study of Soviet policy in the Third World, Boulder/Col.: Westview Press, 1980
  • Gleijeses, Piero, Conflicting Missions: Havana, Washington, and Africa, Chapel Hill: The University of North Carolina Press, 2002
  • Pazzanita, Anthony G, «The Conflict Resolution Process in Angola.» The Journal of Modern African Studies, Vol. 29 No 1(March 1991): pp. 83–114.
  • Malaquias, Assis. Rebels and Robbers: Violence in Post-Colonial Angola, Uppsala: Nordiska Afrikainstitutet, 2007
  • Minter, William. Apartheid's Contras: An Inquiry into the Roots of War in Angola and Mozambique, Johannesburg: Witwatersrand Press, 1994
  • Wolfers, Michael, & Bergerol, Jane. Angola in the Front Line, London: Zed Books, 1983
  • W. Martin James III (2011). A Political History of the Civil War in Angola 1974–1990. Piscataway: Transaction Publishers. с. 34. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 3 лютого 2017.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Громадянська війна в Анголі

Відео ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Громадянська_війна_в_Анголі&oldid=42269379