Відкрити головне меню

Григорій Распутін
рос. Григорий Ефимович Распутин
Grigori Rasputin 1916.jpg
Григорій Распутін, 1915
Народився 9 (21) січня 1869(1869-01-21)
Покровське (Тюменська область), Російська імперія
Помер 17 (30) грудня 1916(1916-12-30) (47 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
·вогнепальне поранення і Гіпотермія
Підданство Росія Російська імперія
Діяльність селянин, цілитель
Знання мов російська[1]
Конфесія Руська православна церква
Батько Юхим Вилкін
(рос. Ефим Вилкин)
Мати Анна Паршукова
У шлюбі з Параска Дубровіна
(рос. Прасковья Дубровина)
Діти Матрьона, Варвара, Димитрій
IMDb nm1391270

Григо́рій Юхи́мович Распу́тін (рос. Григорий Ефимович Распутин, справжнє прізвище Нових, рос. Новых), охрещений 22 січня 1869 — вбитий 30 грудня 1916, був фаворитом Миколи II та цариці, політичним авантюристом, який в ролі «святого старця», що володіє незвичайними здібностями, з'явився у царському дворі і, починаючи з 1907 року, чинив усе більший вплив на самодержця і його сім'ю. В останні роки правління царя Миколи ІІ став чи не найвпливовішою людиною того часу.

ЖиттєписРедагувати

Распутін не був ані ченцем, ані святим; за все своє життя він ніколи не належав до жодної релігійної секти.[2] Але він був одержимий релігією[3] і вражав інших своїм пізнанням в Біблії і вмінням доступно її пояснити.[4][5] Його вважали кочівним мандрівником, або паломником. Була досить розповсюдженою віра в надзвичайні сили Распутіна зцілювати тілесні ушкодження. У 1907 році імператор Микола II та його дружина Олександра Федорівна запросили Распутіна до царського двору для того, щоб він вилікував їхнього тяжкохворого сина — єдиного нащадка престолу, царевича Олексія, що страждав від гемофілії. На думку цариці, від Распутіна залежало здоров'я її сина та добробут монархії.[6]

Послідовники Распутіна вважали його екстрасенсом та цілителем.[7] Він розмовляв малозрозумілим сибірським діалектом[8] і ніколи не розмовляв на публіці.[9] Цариця та її сім'я бачили в ньому «людину Божу», ясновидця, проте вороги сприймали його як шарлатана та розпусника.

Політичний впливРедагувати

У той час, як вплив Распутіна на царську родину і був, можливо, перебільшений, історики згодні в тому, що його присутність відіграла значну роль у зміцненні протестів проти царя та його дружини безпосередньо перед самою Лютневою революцією 1917 року.[10] Змовники, які не змирились з тим, що селянин був настільки близький до імператорського подружжя, намагались віддалити Распутіна і змусити царицю відмовитись від політичної діяльності.

МістифікаціяРедагувати

Увесь життєвий шлях Распутіна складається з невизначеностей і оповитий стількома сумнівними мемуарами, чутками і міфами, що неможливо визначити, що з цього є правдою. Не існує жодної історичної особи, що викликала б таку масу сенсаційної та непідтвердженої інформації, окрім Григорія Распутіна.[11]

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. M. Rasputin (1934) My Father, p. 23.
  3. C. Wilson, Rasputin and the Fall of the Romanovs, 1964, p. 14.
  4. Rasputin: The Untold Story by Joseph T. Fuhrmann, p. 28
  5. Rasputin: Prophet, Libertine, Plotter by T. Vogel-Jorgensen and William Frederick Harvey, p. 35
  6. G. King (1994), p. 191.
  7. Rasputin: The Mad Monk [DVD]. USA: A&E Home Video. 2005.
  8. The Real Tsaritsa by Madame Lili Dehn
  9. B. Moynahan (1997) Rasputin. The saint who sinned, p. 164.
  10. C.L. Sulzberger, The Fall of Eagles, pp. 263–278, Crown Publishers, New York, 1977
  11. C. Wilson, Rasputin and the Fall of the Romanovs, 1964, p. 11, 14, 16.

ПосиланняРедагувати

  • Аврех А. Я. Царизм накануне свержения. — М., 1989. — ISBN 5-02-009443-9
  • Варламов А. Н. Григорий Распутин-Новый. Серия ЖЗЛ. — М: Молодая гвардия, 2007. — 851 с. 
  • Васильев А. Т. Охрана: русская секретная полиция. В кн.: «Охранка». Воспоминания руководителей политического сыска. — М.: Новое литературное обозрение, 2004. Том 2.
  • Ватала Э. Распутин. Без мифов и легенд. М., 2000
  • Боханов А. Н. Правда о Григории Распутине. — М: Русский издательский центр, 2011. — 608 с. 
  • Гатиятулина Ю. Р. Музей Григория Распутина //Возрождение исторического центра г. Тюмени. Тюмень в прошлом, настоящем и будущем. Тезисы докладов и сообщений научно-практической конференции. — Тюмень, 2001. С. 24-26.
  • Илиодор (Труфанов С.) Святой чорт. Записки о Распутине. С предисловием С. П. Мельгунова. Типография т-ва Рябушинских. — М., 1917 г. XV, —188 c.
  • Коковцов В. Н. Из моего прошлого. Воспоминания 1903—1919 гг. Тома I и II. Париж, 1933. Глава II
  • Миллер Л. Царская семья — жертва тёмной силы. Мельбурн, 1988. («Лодья»: репринт)
  • Никулин Л. Адъютант господа бога. Роман-хроника. — М., 1927 «Рабочий» № 98 — «Рабочий» № 146
  • Падение царского режима. Стенографические отчеты допросов и показаний, данных в 1917 г. в Чрезвычайной следственной комиссии Временного правительства. — М.-Л., 1926—1927. В 7 т.
  • Полищук В. В., Полищук О. А. Тюмень Григория Распутина-Нового //Словцовские чтения-2006: Материалы XVIII Всероссийской научной краеведческой конференции. — Тюмень, 2006. — С. 97-99. 
  • Пуришкевич В. М. Дневник за 1916 года (Смерть Распутина) // «Житие блудного старца Гришки Распутина». — М., 1990. 
  • Распутинская тема на страницах изданий наших дней (1988—1995): указатель литературы. — Тюмень, 1996. —60 с.
  • Салтан А. Н. «Распутный» фаворит Его Величества. — Режим доступа к статье: http://sled.net.ua/node/34603 . — Заглавие с экрана. — 07.01.17.
  • Святой чёрт: Сборник. — М., 1990. — 320 с. 
  • Симанович А.. Распутин и евреи. Воспоминания личного секретаря Григория Распутина. — Рига, 1924. 
  • Чернышов А. Кто же был «на часах» в ночь убийства Распутина во дворе Юсуповского дворца? //Лукич. 2003. Ч. 2. С. 214—219
  • Чернышов А. В. В поисках могилы Григория Распутина. (По поводу одной публикации) //Религия и церковь в Сибири. — Вып. 7. С. 36-42
  • Чернышов А. В. Выбор пути. (Штрихи к религиозно-философскому портрету Г. Е. Распутина) //Религия и церковь в Сибири. — Вып. 9. С.64-85
  • Чернышов А. В. Кое-что о распутиниаде и издательской конъюнктуре наших дней (1990—1991 гг.) // Религия и церковь в Сибири. Сборник научных статей и документальных материалов. — Тюмень, 1991. Вып.2. С. 47-56
  • Шишкин О. А. Убить Распутина. М., 2000
  • Юсупов Ф. Ф. Воспоминания (Конец Распутина) Опубликовано в сборнике «Житие блудного старца Гришки Распутина». — М., 1990.

ДжерелаРедагувати