Вікіпедія

Горленко Ніна

українська театральна акторка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Горленко.

Ні́на Федорівна Горле́нко (1 березня 1895, Білопілля (Холмщина) — 4 травня 1964, Філадельфія) — українська драматична актриса. Відома за виступами в Театрі Миколи Садовського, Театрі «Березіль». Випускниця Музично-драматичної школи М. Лисенка 1-го випуску.

Горленко Ніна Федорівна
Народилася 1 березня 1895(1895-03-01)
Білопілля, Гміна Білопілля, Холмський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща
Померла 4 травня 1964(1964-05-04) (69 років)
Філадельфія, Пенсільванія, США
Національність українка
Громадянство  Російська імперія
 СРСР
Діяльність театральна актриса
Роки діяльності з 1912
Чоловік Петлішенко Марко Олександрович
Провідні ролі Софія («Безталанна»), Катря («Зіля Королевич»)

Життєпис ред.

Ніна Горленко народилась 1 березня 1895 у Білопіллі, що на Холмщині.[1]

З відзнакою закінчила в Києві Музично-драматичну школу М. Лисенка (перший випуск) і 12 березня 1912 року вступила до трупи Театру Миколи Садовського. Дебютувала тоді в ролі Софії у «Безталанній». Василь Василько згадував: «Була вище середнього зросту, струнка, жіночна, з тонким, приємним обличчям, великими карими очима. Горленко — визначна українська актриса, інженю широкого діапазону — від ліричного до характерного».[2]

У 1915 році запрошувалась Лесем Курбасом до театру «Тернопільські театральні вечори».[3]

У 1917—1918 працювала у Національному зразковому театрі (Київ).

У 1919—1920 — актриса Державного театру УНР (Кам'янець-Подільський).

У 1920-х роках працювала в Червонозаводському театрі у Харкові.

В 1930-х грала в Театрі ім. Т. Г. Шевченка (колишній Березіль).

 
ІІ дія «Секретаріат РНК» з п'єси «Народний Малахій», поставленої АУА в Аугсбурзі 1946. Зліва направо: В. Карп'як (секретар), Е. Левицький, В. Блавацький (Малахій), Н. Горленко (Агапія)

У воєнні роки була примусово вивезена на роботу до Німеччини — потрапила в жахливі умови праці на підземному заводі. Перед самою капітуляцією фашистів усіх робітників цього заводу вивезли до Аугсбургу, який визволяли американські війська. Отже, опинилася в еміґрації в Німеччині, де у 1946—1948 роках грала в Ансамблі українських акторів під керівництвом Володимира Блавацького.[4]

Ніна була дружиною Марка Петлішенка, репресованого у 1937 році. У 1948, вже виступаючи в Німеччині (Ашаффенбург) вона присвятила пам'яті свого чоловіка головну роль в «Домасі» Людмили Коваленко.[5]

Згодом з Театром Блавацького переїхала до США, працювала в українському театрі у Філадельфії, не цуралась і важкої фізичної роботи в госпіталі, де вона прасувала простирадла, не дивлячись на те, що у неї постійно боліла права рука.[4]

Серед її улюблених і відзначених критиками ролей — «Бояриня» в однойменній драмі Лесі Українки і Долорес в «Камінному господарі», а ще Агапія в «Народному Малахії» Миколи Куліша.[6]

Ніна Горленко померла у Філадельфії 4 травня 1964. Похована на цвинтарі «Овкленд» поруч з могилою її сестри Наталії Литвиненко. 20 квітня 1972 на гроші, зібрані громадськістю з ініціативи Євдокії Дичко-Блавацької, вдови В. Блавацького, на її могилі був установлений надгробник із темно-сірого граніту з надписом, автором якого є професор Петро Мегик.[7][8]

Ролі ред.

 
Ніна Горленко у ролі «Агапії» у п'єсі «Народний Малахій», поставленій Ансамблем Українських Акторів, Аугсбург 1946
 
Ніна Горленко у виставі «Циганка Аза», 1918

Дебютувала в побутових ролях, але згодом перейшла на героїчні ролі у модерновому репертуарі.

Про одну з перших її ролей у Театрі Садовського Василь Степанович Василько писав: «Комедія „Нахмарило“[9] мала успіх і потім увійшла до репертуару як ранкова вистава. У ній найкраще грали Іван Ковалевський і молода артистка Ніна Горленко, щойно прийнята до театру».[10]

Грала в п'єсах Винниченка, Ібсена, Куліша, вдало передавала жіночі постаті в інсценізаціях В. Стефаника.[11]

Грала ролі широкого діапазону — від ліричних до характерних. Серед них:

В еміграції в театрі В. Блавацького грала в п'єсі «Домаха». В Студії Й. Гірняка грала графиню у «Пересаджених квітах» Діми (Діамари Ходимчук).[11]

Грала також такі ролі як:[4]

Примітки ред.

  1. ↑ Горленко Ніна // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 168. — ISBN 5-88500-071-9.
  2. ↑ Василь Степанович Василько. Микола Садовський та його театр. К.: Мистецтво, 1962. — С. 185.
  3. ↑ 100 найвідоміших українців. — Книжковий дім «Орфей», 2002. — с. 454
  4. ↑ а б в Ц. Ґ.: У Ніни Горленко / Наше життя. 1951 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
  5. ↑ Валеріян Ревуцький. Забутий брат знаменитого актора. (До 70-х роковин смерті Марка Петлішенка) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
  6. ↑ Анастасія Канарська. З березневої пам'яті. Архів оригіналу за 30 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
  7. ↑ Надгробник на могилі св. п. Ніни Горленко / Свобода. 3 травня 1974. с. 3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
  8. ↑ Наше життя. Липень-серпень 1974. — с. 11[недоступне посилання з липня 2019]
  9. ↑ Комедія Бориса Грінченка (1895)
  10. ↑ В. С. Василько. Микола Садовський та його театр. К.: Мистецтво, 1962. — с. 83.
  11. ↑ а б Ніна Горленко / Наше життя. 1964. Липень-серпень (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
  12. ↑ Троїцький народний будинок Київського товариства грамотності (тепер Київський національний академічний театр оперети), 1901—02. Архів оригіналу за 30 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
  13. ↑ Український тлумачний словник театральної лексики. — Просвіта, 2002. — с. 32
  14. ↑ Мистецтвознавство України. — Спалах, 2005. — с. 141-142
  15. ↑ Украинский советский драматический театр / Л. К. Белецкая. — Вища школа, 1984. — с. 108(рос.)

Джерела ред.

Посилання ред.


  Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Горленко_Ніна&oldid=40490807