Відкрити головне меню

Сергій Олександрович Горбик
Gorbyk sa.jpg
Народився 23 березня 1943(1943-03-23)
с. Берелех, РРФСР
СРСР СРСР
Помер 13 жовтня 1992(1992-10-13) (49 років)
Гостомель
·авіакатастрофа
Поховання Берковецьке кладовище
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Відомий завдяки 115 світових рекордів польоту на літаках, майстер спорту міжнародного класу з вищого пілотажу
Alma mater Харківський авіаційний інститут
Титул Заслужений льотчик-випробувач СРСР
Посада пілот цивільної авіації 1-го класу
Військове звання старший лейтенант запасу
У шлюбі з Валентина Степанівна
Діти Донька Наталія, донька Ірина
Нагороди Distinguished Test Pilot Of The Soviet Union.jpg

Сергі́й Олекса́ндрович Го́рбик (23 березня 1943, с. Берелех на Колимі — 13 жовтня 1992, 43 км від Гостомеля) — Заслужений льотчик-випробувач СРСР (з 13 грудня 1989), пілот цивільної авіації 1-го класу, майстер спорту міжнародного класу з вищого пілотажу.

ЖиттєписРедагувати

Народився 23 березня 1943 року в селищі Берелех на Колимі. З 15 років вже працював токарем на ГРЕС в Магаданській області, навчався у вечірній школі.

На початку 1960-х приїхав до Харкова поступати до військового авіаучилища, але через розформування останнього вирішив вступити до Харківського авіаційного інституту, після закінчення якого у 1966 почав працювати інженером-механіком на льотно-випробувальній станції Київського авіаційного виробничого об'єднання.

Ще будучи студентом літав в аероклубах Харкова і Києва, здобув звання майстру спорту з вищого пілотажу.

З 1967 працював на Київському механічному заводі (КМЗ, ДКБ О. К. Антонова) бортінженером-випробувачем.

У 1968 поступив в Саранський центр підготовки льотчиків. У 1970 його зараховують у школу льотчиків-випробувачів Міністерства авіаційної промисловості СРСР.

З 1971 на льотно-випробувальній роботі в ДКБ О. К. Антонова: льотчик-випробувач 3, 2, 1 класів, льотчик-інструктор, старший льотчик-випробувач, заступник начальника льотно-випробувальної станції (ЛВС) з льотної роботи.

ДосягненняРедагувати

13 травня 1980 виконав перші польоти на Ан-3, 29 вересня 1985 — на Ан-74, в 1988 другим пілотом на Ан-225 («Мрія»), 12 липня 1985 другим пілотом на Ан-71, 31 серпня 1977 другим пілотом на Ан-72 і Ан-124. Також виконав всі програми заводських і державних випробувань на цих і багатьох інших літаках.

Установив світовий рекорд на Ан-72 (1985), три світових рекорди на Ан-3 (1985), світовий рекорд дальності на Ан-74 (1988, другим пілотом) і сто десять світових рекордів на Ан-225 (1989, другим пілотом).

У 1972 разом з льотчиком-випробувачем В. А. Самоваровим виконав в Семипалатинську 23 польоти на Ан-22 з атомним реактором у свинцевій захисній оболонці.

Як командир брав участь у польотах по евакуації арктичних наукових експедицій, здійснював перші посадки реактивного літака на льодові майданчики обмежених розмірів.

У 1988 забезпечував радянсько-канадський лижний перехід Дмитра Шпари через Північний полюс в Канаду.

Освоїв і проводив випробування літаків 47 типів. Загальний нальот — 9 572 годин, з них випробувальний — 5434 годин.

РодинаРедагувати

Дружина — Валентина Степанівна Горбик і старша донька Наталія — працівники дослідно-конструкторського бюро О. К. Антонова. Зять — Микола Овсяников — бортінженер-випробувач. Молодша донька — Ірина. Внуки — Денис (син Наталії) і Сергій (син Ірини).[1]

ЗагибельРедагувати

Загинув 13 жовтня 1992 при виконанні випробувального польоту на Ан-124-100 (Руслан) (UR-82002).

Під час випробувань літака екіпаж на чолі з С. О. Горбиком виконував завдання з визначення характеристик керованості при максимальному аеродинамічному навантажені. Під час такого навантаження спочатку сталося руйнування радіопрозорого обтічника РЛС, а згодом і всієї носової частини фюзеляжу, що відхиляється. Сергій Олександрович прийняв рішення наосліп летіти до аеродрому, до якого залишалося більше сорока кілометрів, а внизу був ліс. На розгерметизування кабіни для того, щоб покинути літак, потрібен певний час. За кілька хвилин до загибелі командир екіпажу віддав наказ бортінженеру М. Фоменку і інженеру-експериментатору Ю. Педченку, які перебували в задній кабіні, покинути літак, адже при посадці на ліс основний удар припаде на хвіст. З невідомих причин Ю. Педченко не стрибнув. Микола Фоменко приземлився на високу сосну. Падаючи з неї, сильно пошкодив хребет, став інвалідом. До найближчого поля, куди літак міг би благополучно сісти, залишалося всього півтора кілометра, але літак загорівся і вибухнув майже на узліссі. Всі члени екіпажу, крім Миколи Фоменка, загинули.[2][3]

Похований на Берковецькому кладовищі м. Києва.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати