Гомосексуальна субкультура

Гомосексуальна субкультура, також гей-культура – субкультура гомосексуалів як групи людей з певним типом поведінки, манерами, потребами і бажаннями. Однією з основних цілей гомосексуальної субкультури є забезпечення способів пошуку сексуальних партнерів, а також вироблення стратегій адаптації в результаті переживання власної гомосексуальності в умовах стигматитації^[1].

Райдужний декор станції Бодрі монреальського метро в гей-кварталі Ле Віляж

Характеристика гомосексуальної субкультури

Гомосексуальна субкультура часто розглядається як субкультура групи осіб, що відкрито демонструють свій гомосексуальний спосіб життя часто в закритій обстановці гей-кварталів. Гомосексуальна субкультура ґрунтується на самоідентифікації її членів в якості гея або лесбійки, спільності інтересів (одностатевий секс, протистояння гомофобії), загальних артефактах (публікації, прикраси і символіка) і цінностей (сексуальне самовизначення і соціальний плюралізм). Таким чином, гомосексуальна субкультура значно вужче, ніж просто сукупність людей, що мають одностатеві сексуальні контакти або людей, які визначають себе як гомосексуали, так як не всі з них беруть участь в субкультурному житті. У той же час існують люди, які не зараховують себе до гомосексуалів, але вважають себе бісексуалами або гетеросексуалами (особливо чоловіки, які займаються проституцією), в тій чи іншій мірі залучені в гомосексуальну субкультуру^[2].

Разом з тим, узагальнене поняття «гомосексуальної субкультури» вельми проблематично через велику різнорідність гей-спільноти, особливо щодо їх цінностей, інтересів і ставлення до суспільства «більшості». З цієї причини має сенс говорити про гей-субкультуру як про сукупність кількох субсубкультур: «шкіряної субкультури», трансвеститів, колл-боїв, завсідників гей-барів, любителів опер тощо. ^[2] Те, що прийнято позначати ЛГБТ-культурою, може бути дуже різним, тому багато гомосексуалів не можуть ідентифікувати себе з будь-якою ЛГБТ-культурою^[3].

Взаємовідносини гомосексуальності і субкультури

Наукові дослідження, які вивчають явище гомосексуальності, підкреслюють відмінність таких понять, як гомосексуальна поведінка, гомосексуальна ідентичність і гомосексуальна соціальна роль. Дослідження показують, що гомосексуальна поведінка не має на увазі гомосексуальної ідентичності, а прояви гомосексуальної орієнтації можуть значно варіюватися, тому спроби визначення якоїсь уніфікованої гомосексуальної моделі поведінки приречені на невдачу. Проте гомосексуали з великою ймовірністю є членами гомосексуальної субкультури, і чим довше людина є членом субкультури, тим сильніше він засвоює її цінності^[1].

Психолог Курт Візендангер зазначає, що своя субкультура служить для гомосексуальних людей формою захисту від дискримінації, де вони не повинні ховатися від суспільства, яке саме сприяє витісненню гомосексуальних людей в субкультуру. Також автор пише, що термін «гомосексуальна субкультура» в суспільстві часто пов'язується з образом сексуально-залежних людей з анонімними сексуальними контактами і стереотипною поведінкою. Разом з тим, він говорить про те, що деякі геї і лесбійки свідомо показують захисну провокативну поведінку по відношенню до суспільства, що дискримінує їх ^[4].

Цієї ж точки зору дотримується психолог |Удо Раухфляйш^[de], який говорить про те, що гомосексуальна субкультура, також як і будь-яка інша субкультура взагалі, з одного боку дає геям і лесбійкам деяке почуття захищеності, а з іншого – нагадує їм про приналежність до меншин. Однак Раухфляйш зауважує, що прихильність субкультури має і негативні сторони, що пов'язано з конформним тиском на його членів. Проте, гомосексуальна субкультура і сьогодні притягує гомосексуалів через відсутність у них рівних з гетеросексуалами можливостей проведення вільного часу і пошуку контактів в загальних закладах (барах, дискотеках, ресторанах тощо) без страху дискримінації або інших «репресій». Крім того, він також зазначає, що провокативна поведінка багатьох геїв і лесбійок, що демонструється в субкультурі, часто не відповідає їх внутрішньому світу і є лише реакцією на дискримінацію з боку суспільства ^[5].

За сексологом Ервіном Хеберле, гомосексуали, отримавши від суспільства певний ярлик, самі засвоюють «гомосексуальний спосіб життя», інтегруючи себе в гомосексуальну субкультуру, яка пропонує їм готові життєві сценарії. При цьому вони починають відігравати певну соціальну роль, яка пропонується їм суспільством на даному етапі його розвитку – роль злочинця, психічного хворого, збоченця. Нерідко вони самі починають засвоювати ту модель поведінки, яка від них очікується суспільством ^[6].

Історія зародження гомосексуальної субкультури

Соціолог Рюдігер Лаутманн зазначає, що гомосексуальна субкультура виникла як субкультура, що забезпечує пошук сексуальних контактів і підтримання сексуальності. На його думку, протягом десятиліть гомосексуальність редукувалася лише до одностатевого сексу, що і до цього дня робить негативний вплив ^[7].

Автор Клаус Лаабс^[de] пише, що існуюче сьогодні розуміння гомосексуальності як стабільної сексуальної орієнтації і певного субкультурного стилю життя, відокремленого від «гетеросексуального світу», існує не більше 300 років. Гомосексуальна субкультура виникла в XVIII столітті в Європі в великих містах. Частиною цієї субкультури стали певні мережі контактів, бари та інші місця для зустрічей гомосексуальної публіки, особливі ритуали і сигнали для розпізнавання «своїх» і навіть своя певна ієрархія і групова солідарність. До субкультури, що зароджувалася, того часу відносилося відмежування від патріархального образу чоловіка, в зв'язку з чим поширення серед гомосексуальних чоловіків отримували, наприклад, жіночі прізвиська і манірність. При цьому дотримувався суворий поділ на «активів» і «пасивів» і копіювання традиційних чоловічої та жіночої гендерних ролей. Незважаючи на те, що гомосексуальність виявлялася і за межами цієї субкультури (наприклад, в монастирях, театрі, придворних колах), саме ця молода субкультура великих міст і поклала початок формуванню особливої гомосексуальної ідентичності і гомосексуального стилю життя ^[8].

З 1960-х років в США й інших західних країнах спостерігається загальна сексуалізація масової культури і формується громадянський рух за права ЛГБТ. На цьому тлі в великих містах виникають цілі райони з переважанням гомосексуальної публіки, з їх магазинами, нічними клубами, барами, саунами і різними суспільно-політичними організаціями (центри ЛГБТ-руху, культурні ініціативи, центри з профілактики ВІЛ/СНІД)^[9]. При цьому розвиток ЛГБТ-руху робить внесок у становлення альтернативної гомосексуальної субкультури, що не обмежується більше лише одним задоволенням сексуальних потреб^[10].

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б Ловцова, 2002.
↑ ^а ^б Donaldson & Johansson, 1990.
↑ Rebekka Wiemann. Sexuelle Minderheit // {{{Заголовок}}}.
↑ Schwule und Lesben in Psychotherapie, Seelsorge und Beratung: ein Wegweiser [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.], с. 42-43
↑ Udo Rauchfleisch. Schwule, Lesben, Bisexuelle: Lebensweisen, Vorurteile, Einsichten [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.], с. 28-31
↑ Erwin J. Haeberle. Die Sexualität des Menschen: Handbuch und Atlas [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.], с. 246, 345
↑ Interview mit dem Soziologen Rüdiger Lautmann: «Nicht nur Sex». Архів оригіналу за 1 квітня 2019. Процитовано 5 серпня 2018.
↑ Lesben, Schwule, Standesamt: die Debatte um die Homoehe [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.], с. 83-85 (нім.)
↑ Der gemachte Mann: Konstruktion und Krise von Männlichkeiten [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.], с. 165—167
↑ Identität in Bewegung: Prozesse kollektiver Identität bei den Autonomen und in der Schwulenbewegung. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 5 серпня 2018.

Література

Stephen Donaldson, Warren Johansson. Gay Subculture.
Ловцова Н. І. [1] // Соціокультурний аналіз гендерних відносин. — 1998.

Посилання

Ірина Ролдугина. Рання радянська гомосексуальна субкультура: історія однієї фотографії [Архівовано 25 квітня 2022 у Wayback Machine.] // Журнал «Театр», № 16, 2014

[FOOTNOTEЛовцова2002-1] а ^б Ловцова, 2002.

[FOOTNOTEDonaldson_&_Johansson1990-2] а ^б Donaldson & Johansson, 1990.

[3] Rebekka Wiemann. Sexuelle Minderheit // {{{Заголовок}}}.

[4] Schwule und Lesben in Psychotherapie, Seelsorge und Beratung: ein Wegweiser [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.], с. 42-43

[5] Udo Rauchfleisch. Schwule, Lesben, Bisexuelle: Lebensweisen, Vorurteile, Einsichten [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.], с. 28-31

[6] Erwin J. Haeberle. Die Sexualität des Menschen: Handbuch und Atlas [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.], с. 246, 345

[7] Interview mit dem Soziologen Rüdiger Lautmann: «Nicht nur Sex». Архів оригіналу за 1 квітня 2019. Процитовано 5 серпня 2018.

[Laabs-8] Lesben, Schwule, Standesamt: die Debatte um die Homoehe [Архівовано 28 липня 2020 у Wayback Machine.], с. 83-85 (нім.)

[9] Der gemachte Mann: Konstruktion und Krise von Männlichkeiten [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.], с. 165—167

[10] Identität in Bewegung: Prozesse kollektiver Identität bei den Autonomen und in der Schwulenbewegung. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 5 серпня 2018.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]