Голуб каліфорнійський
| Голуб каліфорнійський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Каліфорнійський голуб (Сан-Луїс-Обіспо, штат Каліфорнія, США)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Patagioenas fasciata (Say, 1822) | ||||||||||||||||
 Ареал виду Проживання впродовж року Гніздування Зимування | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Columba fasciata Say, 1822 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Го́луб каліфорнійський[2] (Patagioenas fasciata) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в горах Америки.
Опис
ред.
_(35684561906).jpg)
.jpg)
Каліфорнійські голуби є найбільшими голубами Північної Америки, їх середня довжина становить 33-40 см, розмах крил 66 см, вага 225–515 г[3]. За розмірами вони є подібними до сизих голубів, однак крила у каліфорнійських голубів є більш округлими, а хвіст довшим. Виду не притаманний статевий диморфізм. Забарвлення переважно сіре, верхня частина тіла є більш темною. Голова і нижня частина тіла мають легкий рожевуватий відтінок, особливо виражений у самців, живіт білуватий. На хвості є широка поперечна смуга, нижня сторона хвоста білувата. Задня частина шиї має легкий бронзовий відблиск. Очі темні, дзьоб жовтий, на кінці чорнуватий, лапи жовті. У молодих птахів покривні пера крил мають білі края, які формують лускоподібний візеруннок.
Представники південноамериканських підвидів вирізнаються темнішою нижньою частиною тіла, повністю жовтими дзьобами і зеленуватим, а не бронзовим відблиском на шиї. Представники підвиду P. f. crissalis займають проміжне положення.
Підвиди
ред.Виділяють шість підвидів:[4]
- P. f. monilis (Vigors, 1839) — захід Британської Колумбії (зокрема, острів Ванкувер) і захід США;
- P. f. fasciata (Say, 1822) — від південного заходу США до Нікарагуа;
- P. f. vioscae (Brewster, 1888) — південь Каліфорнійського півострова;
- P. f. crissalis (Salvadori, 1893) — Коста-Рика і західна Панама;
- P. f. albilinea (Bonaparte, 1854) — Анди від Венесуели (Кордильєра-де-Мерида, Прибережний хребет) до Аргентини (на південь до Катамарки), гірський масив Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта на півночі Колумбії, гори Сьєрра-де-Періха на кордоні Колумбії і Венесуели, острів Тринідад;
- P. f. roraimae (Chapman, 1929) — тепуї Гвіанського нагір'я на півдні Венесуели і в сусідніх районах Бразилії (зокрема, Рорайма і Дуїда[en]).
Деякі дослідники виділяють підвиди P. f. crissalis, P. f. albilinea і P. f. roraimae у окремий вид Patagioenas albilinea[5].
Поширення і екологія
ред.Каліфорнійські голуби мешкають в горах Канади, Сполучених Штатів Америки, Мексики, Гватемали, Гондурасу, Сальвадору, Нікарагуа, Коста-Рики, Панами, Колумбії, Еквадору, Перу, Болівії, Аргентини, Венесуели і Бразилії та на Тринідаді і Тобаго. Популяції Канади, штатів Вашингтон і Орегон, північної Каліфорнії і Колорадського плато взимку мігрують на південь, до південної Каліфорнії та інших штатів на південному заході США та на півночі Мексики, зокрема до пустелі Мохаве. Решта популяцій є переважно осілими. Каліфорнійські голуби живуть в гірських дубових і мішаних сосново-дубових лісах, у вологих гірських тропічних лісах та на полях. В Північній Америці вони зустрічаються переважно на висоті від 900 до 3600 м над рівнем моря, в Південній Америці на висоті від 500 до 3200 м над рівнем моря. Під час негніздового періоду вони утворюють великі зграї, які можуть нараховувати до 50 птахів.
Каліфорнійські голуби живляться переважно насінням, яке шукають на землі. В США в їх раціон входить насіння клену і сосни, ягоди і дрібні плоди, іноді також комахи. Особливо вони полюбляють жолуді. Початку сезону розмноження різниться в залежності від регіону. Гніздо являє собою просту платформу з гілочок. В кладці одне яйця. Інкубаційний період триває 18-19 днів, пташенята покидають гніздо через 4-5 тижнів після вилуплення.
Примітки
ред.- ↑ BirdLife International (2016). Patagioenas fasciata: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 27 червня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Dunning Jr., John B., ред. (1992). CRC Handbook of Avian Body Masses. CRC Press. ISBN 978-0-8493-4258-5.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 27 червня 2022.
- ↑ BirdLife International (2016). Patagioenas albilinea: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 27 червня 2022
Джерела
ред.- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |