Голинчинці

село в Шаргородському районі Вінницької області України

Голи́нчинці (pol.Gołączyńce Wielkie)село в Україні, в Шаргородському районі Вінницької області. Населення становить 1070 осіб.

село Голинчинці
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Шаргородський район
Рада/громада Голинчинецька сільська рада
Код КОАТУУ 0525380801
Основні дані
Засноване 1775
Населення 1070
Площа 27,4 км²
Густота населення 39,05 осіб/км²
Поштовий індекс 23552
Телефонний код +380 4344
Географічні дані
Географічні координати 48°40′18″ пн. ш. 28°23′37″ сх. д. / 48.67167° пн. ш. 28.39361° сх. д. / 48.67167; 28.39361Координати: 48°40′18″ пн. ш. 28°23′37″ сх. д. / 48.67167° пн. ш. 28.39361° сх. д. / 48.67167; 28.39361
Середня висота
над рівнем моря
274 м
Місцева влада
Адреса ради 23552, Вінницька обл., Шаргородський р-н, с. Голинчинці, вул. Першотравнева, 1, тел. 2-44-44
Карта
Голинчинці. Карта розташування: Україна
Голинчинці
Голинчинці
Голинчинці. Карта розташування: Вінницька область
Голинчинці
Голинчинці
Мапа

НазваРедагувати

В Історії міст і сіл УРСР надано таку версію походження назви "село згадується у другій половині XVIII ст. під назвою Гала. Невдовзі Гала з’єдналася з селом Ченці, від чого й пішла назва Голинчинці".Інша версія- назва походить від словосполучення "голі ченці"-див. розділ "Легенди".

ІсторіяРедагувати

З 1627 року разом з селом Малі Голинчинці (або Ксьондзівка) належало до монастиря домініканців у Мурафі згідно з волею Ядвиги з Бучача Белзської.[1]

У 1640 році в привілеї, наданому польським королем Владиславом ІV, за проханням о.домініканів, на розбудову на землях с. Старі Галічинці (Stare Galichyńce) містечка під назвою Пилява, згадуються і Голінчинці (Голянчинці Великі)[2].

У 1883 році налічувало 468 мешканців.Мало велику церкву.

За часів СРСР у селі знаходився колгосп ім В.Леніна, який спеціалізувався на відгодівлі великої рогатої худоби.

Станом на 1972 рік у селі проживало 2238 чол., працювали середня школа, бібліотека, клуб, фельдшерсько-акушерський пункт. [3]

Пам'яткиРедагувати

Приблизно на відстані 3,5-4 км від села знаходиться православна святиня, названа Йосафатовою долиною, по аналогії з місцем біля Єрусалиму, де має відбутися Страшний Суд. Інша назва - Долина Хрестів. Починаючи з 1923 року, після об'явленя Діви Марії тутешнім мешканцям-пастуху Якову і дівчинці Христині, віруючі, на чолі з священником о.Тихоном Петринським, почали встановлювати у долині хрести. Спочатку хрести установили жителі сусідніх селищ Русави, Попелівки, Ксьондзівки, Шпикова, Рахнова, Зведенівки і Джурина, потім-більш віддалених районів.Незважаючи на утиски з боку радянської влади та знищення хрестів, рух не припинявся. 21 червня 1925 року у Вінниці почалася «Справа про хрести на Йосафатовой долині». На лаві підсудних опинилося 9 священиків і 18 мирян. Обвинувачуваних засудили на різні терміни примусових робіт.Поступово пам'ятка занепала і була забута.Відновлення відбулося після розпаду СРСР стараннями уродженця села І.А.Залецького[4]. З 15 серпня 2006 року у Долині Хрестів відбуваються ходи прочан, встановлено кілька сотень хрестів, облаштовано колодязь, є джерело[5].

ЛегендиРедагувати

Легенди розповідають, що у 17 столітті, коли Поділля було поневолене турками, на місці сьогоднішнього села шуміли ліси. Рятуючись від поневолення, православні із навколишніх сіл ішли до чоловічого монастиря у Шаргороді. Одного дня уві сні Божа Матір благословила монахів «іти на вранішню зорю». Гнані яничарами ченці та миряни ішли три дні і нарешті зупинилися в урочищі біля кринички. Помолившись Господу, усі поснули снами праведників. І знову явилася ченцям Божа Матір, яка благословляла околиці. Вирішили ченці заснувати тут свою обитель. А що були вони бідні та обдерті, то й назвали її — «Голі ченці» — Голинченці. Крім цього, ще 3 села довкола долини виросло, а саму долину прозвали за аналогією до біблійної — Йосафатовою (благословенною).

Детальніше про ці події, а також про нинішні дні тих країв можна прочитати в книзі журналіста, письменника, вихідця з сусіднього із Голинченцями села Джурин, (колишнього центру однойменного району) Олександра Горобця «Родинна колиска — Джурин»,[6] яка вийшла друком наприкінці 2008 року. Це хвилююча історико-краєзнавча та художньо-публіцистична есея про рідний Джурин, довколишні краї, а також, зокрема, і про Йосафатову долину. В книзі подано також світлини з встановлення одного з Хрестів жителями села Джурин. На сайті письменника можна знайти й інші твори про рідні подільські краї.[7]

Ходить також інша легенда. Коли турки захопили Шаргород, вони почали грабувати населення не зважаючи бідняк ти, чи багатій. Був там заможний єврей який тримав високий чин у Шаргороді. Чи то податки збирав, чи торгівлю впорядковував достовірно вже не відомо. Одне було ясно мав він великі статки і багато золота. Хтось доніс туркам, що вони можуть поживитися на добрі цієї людини. З свого боку єврей був не дурний і мав інформаторів між турками, які його сповістили про загрозу втратити життя і майно. Треба було щось робити і вихід знайшовся. Тікати. Так зібравши родину і оголосивши про наміри вони рушили в дорогу лишивши дім, прислугу, худобу, а також посаду яку займав. Ні авжеж він взяв самих вірних слуг яким довіряв. Щоб турки не кинулись в погоню він серед товаришів розповсюдив чутку ніби тікаючи перепливав на плоті річку і втопися разом з родиною і золотом. Турки почувши новину плюнули на це діло розграбували будинок забрали худобу і забули про нього. Тим часом єврей переодягнувся в лахміття і переодягнувши близьких рухались пішки третій день. Ось настала ніч і всі полягали спати. Не спав тільки власник золота. Його мучили страхи за життя родини. І він вирішив закопати золото під маленьким дубком на галявині, щоб не було у нього нічого коли піймають турки. Зараз дубу тому триста років, але золота під ним нема, бо його давно викопали євреї та вивезли до Ізраїлю. Прокинувшись вранці вони знову рушили в дорогу. По обіді сіли відпочити на галявині, де всіх зачарувала природна краса місцевості. Порадившись, вирішили тут жити. Люд, який жив по-сусідству, не міг не помітити нових мешканців. Почали ставити питання, а хто, а звідки? Щоб зберегти конспірацію вони розповідали ніби є монахами. Насправді єврей був з гумором і вклав в назву села подвійне значення. Назва Голинчинці звучить як голий ченець, насправді із слова викинули букву «д». Тому дійсна назва села Голдчинці, що означає «золотий чиновник». Gold(голд) — німецькою золото.


ПриміткиРедагувати

  1. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom II - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 2019-07-29. 
  2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom VIII - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 2019-08-03. 
  3. під ред.Тронька П.Т., редкол. тому ОЛІЙНИК А. Ф. (голова редколегії), БАБІЙ М. Л., БОВКУН В. Д., ВІНІКОВЕЦЬКИЙ С. Я., (1972). ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКО! РСР ВІННИЦЬКА ОБЛАСТЬ (укр). Київ: ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР. с. 719. 
  4. Долина хрестів "Йосафатова долина". mp-eparhia.org.ua (uk). Процитовано 2019-07-29. 
  5. Долина Хрестів на Вінниччині приваблює паломників. Майже сто років тому тут бачили Божу Матір (Фото+Відео) | Всі Новини Вінниці. Vinbazar.com (ru). Процитовано 2019-07-29. 
  6. Горобець О. О. Родинна колиска — Джурин. — 2008.
  7. Персональний сайт Олександра Горобця. Архів оригіналу за 11 липня 2012. Процитовано 21 березня 2011. 

ПосиланняРедагувати